Четвер, 15 Листопад 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Вимушена мотивація спонукає літніх людей заробити копійчину

Вимушена мотивація спонукає літніх людей заробити копійчину


Факти й коментарі. «Купіть шкарпетки!» 

Самісінький центр Чернігова. Людний тротуар центральної вулиці міста. На стільчику сидить літня жінка, добре закутана, адже надворі зовсім не літо. Жінка торгує шкарпетками. Якби простояти поруч цілу її «робочу зміну», а це години й години, можна було б дізнатися, скільки ж вона продала цього товару. Схоже, небагато, адже такого товару — на кожному кроці тут, поруч з Центральним ринком, і в магазинах, і на лотках. Тож повз цю ще одну продавщицю перехожі проходять байдуже, не звертаючи жодної уваги.

Але жінка вперто сидить, продає, точніше пропонує. Останнє — не вголос, а мовчки, всім своїм зіщуленим виглядом, безнадійно. А надія її в тому, щоб заробити скількись гривень отут, серед люду. Саме це жене її сюди, в її явно 70 з лишком років, на восьмому десяткові літ. Їй би сидіти вдома з онуками, в’язати вовняні шкарпетки чи кофту, врешті дивитися серіал по телевізору. Але від цього жодна гривня не додасться до її бідних гривень злиденної пенсії.

Ті самі злидні женуть на сьомому-восьмому десяткові літ бабусь і дідусів на заміські городи, які інколи називають «дачами». Ну, тут ще можна придумати веселішу мотивацію, на кшталт, що, мовляв, побуду на свіжому повітрі, вирощу й привезу, як не вкрадуть прямо на городах, свіже яблуко, морквину чи бурячка. Тим паче, електричка і тролейбус безкоштовні для них, інакше навряд чи потягло б «на свіже повітря» кілометрів за 30 від міста.

Останніми тижнями, завершуючи десанти за врожаєм, натовпи цих бідаків заповнювали приміські електрички, а потім тролейбуси (в маршрутках треба платити, й вони постійно дорожчають). Переважно баби (дідів мало) тягнуть за собою чи штовхають перед себе тачки — візки з городиною. Менші візки давно вже названі «кравчучками», більші — «кучмовозами», ось так два наші перші президенти збагатили українську мову.

Недавно я побачив одну таку бабцю в тролейбусі, що рушав від залізничного вокзалу. Вона тягла візок не просто зі звичайною поклажею, а з подвійною: на нього були навантажені два повні мішки скарбу, ще й прив’язані мотузкою, аби не звалилися. Через солідний розмір поклажі я подумав, було, що там не городина, а щось легше, скажімо, одяг, але, коли допоміг бабці втягти вантаж у тролейбус, довелося добряче напружитися. У мішках виявилася картопля. Два мішки! Нехай навіть кілограмів по 40 кожен, але ж сумарно 80 кіло! Як бабця тягала ця мішки, хто і як допомагав їй втягти це в електричку і звідти, зосталося лише гадати…

Її ровесниці в цей час було трохи легше. Вона лише сиділа на пронизливому осінньому вітрі й продавала — намагалася продати — шкарпетки. Ну купіть їх хоч хто-небудь!

Петро Антоненко, 

редактор газети «Світ-інфо». Спеціально для видання Біла хата. Фото автора


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/