Понедельник, 21 сентября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Воює молодь так, що за півроку «відмінусувала» майже роту окупантів


Тут, під Авдіївкою, українські військовослужбовці продовжують демонструвати приклади надзвичайної мужності та вірності своїй країні.

У «Малого», двадцятирічного кулеметника, і не набагато старшого за нього гранатометника «Чечена» після чергового відбиття ворожої атаки ледь помітно тремтять руки. Усю ніч російські окупанти непокоїли українців обстрілами, а коли ті вдалися до вогню у відповідь, попросили «режиму тиші». Проте кожні десять-п’ятнадцять хвилин продовжують нахабно обстрілювати наші укріплення на «промці» з кулеметів, мінометів і гранатометів. На додаток, менше як за сто метрів «Малий» спостерігає переміщення супротивника з ношами саме туди, звідки по його взводу ведуть вогонь. Запит на «відповідь» не погоджують: старший на ВОПі — сержант із позивним «Хан» забороняє бити по ворогу, оскільки «режим тиші».

Сержант із позивним «Хан»

«Хан» — у батальйоні визнаний авторитет, його слово — закон. Сержант воює на Донбасі з перших днів. Штурмувати його ВОП укотре стає для бойовиків марною справою. Минулої ночі в ефірі було добре чутно, як російські окупанти істерично вимагали у своїх командирів дозволу на відхід: українці задарма не витрачають боєприпаси. Кожен їхній гранатометний постріл, кулеметна або автоматна черга лягає в ціль.

Увечері ми на позиції, де старшим зараз гранатометник Сергій із позивним «Халк». Дії взводу на ніч заздалегідь чітко спланували «Хан» та його заступник сержант Сергій «Арчі» — для кожної зміни бійців. Протягом дня хлопці не марнували часу: під час обстрілів вони здійснювали активну розвідку давніх і нових цілей на позиціях противника.

Гранатометник «Халк»

«Халк» дочекався чергової хвилі ворожого обстрілу й запитав у командира дозволу на вогонь у відповідь. Отримавши «плюс», під прикриттям побратимів він робить кілька пострілів із РПГ-7. Хлопці із сусідніх секторів оборони взводу перекривають ворогам шляхи відступу в усіх можливих напрямках, а на довершення закидають їхні укріплення ручними гранатами. До позицій супротивника менше ніж півсотні метрів, а у взводі є бійці, які легко влучають «ефкою» у вибраний окоп за вісімдесят кроків.

Гранатометник «Чечен»

Ми слухаємо панічні перемовини російських окупантів по радіо: «Ласточка-один, я — Ласточка-два… Этот сумасшедший «укроп» с гранатомётом не даёт нам поднять головы. У меня блиндаж горит, проводной связи нет!.. Сделайте хоть что-нибудь!..»

«Халк» у темряві задоволено посміхається:

— Ці «ластівки» мене добряче знають! Тільки із цих позицій я в них «задвохсотив» п’ятьох, майте на увазі, це підтверджено офіційно, запитайте в штабі.

Із 25 років свого життя хлопець воює три. Його син народився на початку нинішньої війни. Сергій бачив своє дитя лише кілька разів, коли був у короткотермінових відпустках.

Тут, в Авдіївській промзоні, він утратив кількох своїх побратимів. А з початку року «Халк» витяг на собі з поля бою шістьох поранених товаришів.

Стрілець «Сем»

41-річний стрілець із позивним «Сем» завдячує йому життям. Поміж розривів Сергій дотягнув старшого товариша до укриття й надав тому медичну допомогу. Лікарі прифронтового шпиталю згодом сказали «Семові», що він залишився живим тільки завдяки рішучості товариша. Нині «Сем» повернувся в підрозділ, і відтепер «Халка» інакше, як братом, не називає.

«Ярік» та «Арчі»

…Пізно вночі у взводному укритті для відпочинку — пожвавлення. До виходу в окопи готується чергова бойова зміна. «Хан» уточнює своєму заступникові «Арчі» їхнє завдання. Половину цих хлопців я до того вже бачив на позиціях, вік переважної більшості з них не перевищує 25 років. Зазвичай раніше у фронтових підрозділах можна було побачити бійців набагато старших. Але нині з деяким подивом відзначаю: воюють зовсім юні.

Кулеметник «Малий»

«Хан» помічає моє здивування й уточнює «для повної ясності»:

— Старших за тридцять у мене лише кілька чоловік. П’ятеро молодих пацанів пішли до нас на контракт одразу після строкової. Як вони воюють, бачили самі. За півроку, як свідчать дані розвідки, вони тут «відмінусували» майже роту російських окупантів. Після лютневих боїв, коли нас перемелювали «Градами» й танками, їм уже боятися нічого. У взводі було поранено більше як десятеро чоловік, багато бійців зазнали контузії. Та водночас вони здобули безцінний бойовий досвід. А разом з їхньою мотивацією це серйозна зброя…

Віктор ШЕВЧЕНКО, «Народна армія»


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/