Понеділок, 22 Жовтень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Ворог постійно відкриває вогонь, не зважаючи ні на перемир’я, ні на свята

Ворог постійно відкриває вогонь, не зважаючи ні на перемир’я, ні на свята


Гарячий регіон. На позиціях, які тримають наші бійці поблизу Опитного, ворог, як вечоріє, постійно відкриває вогонь, не зважаючи ні на перемир’я, ні на свята.

Удосконалення позицій

Метрів за 150-300 перед нашими позиціями знаходиться злітна смуга та будівлі Донецького аеропорту, на яких обладнані ворожі ДОТи та снайперські позиції. Тож пересуваються тут виключно траншеями…

Екіпірувавшись в броню рушаємо на позиції ВОПу. Просуваємося стежиною, що проходить по неглибокому рівчаку посеред дерев та заростів чагарнику. Лінія оборони наших бійців пролягає вздовж лісосмуги. Тож густа зелень захищає від снайперського ока, а крони дерев – від безпілотників.

Слава

На спостережному пункті знайомлюся з Олександром. Він старший на СП, на війні з 2016 року, досвідчений воїн і добре знає що головне на передовій. Йдемо з Олександром по траншеї, а він тим часом розповідає:

— У нас позиції на сьогодні значно кращі ніж у противника. Ми знаходимося під прикриттям лісу, а сєпари на відкритій місцевості, їм, щоб добратися до нас, потрібно долати рівнину, яку ми постійно тримаємо під прицілом, та й через дерева й кущі вони нас не бачать, хоча частенько б’ють навмання. Зараз ми багато уваги приділяємо удосконаленню позицій, створенню додаткових вогневих точок, копаємо нові окопи для швидкого і непомітного пересування вздовж лінії оборони, обновлюємо старі. Тут ґрунт такий, що фортифікації, якщо не доглядати, самі по собі поступово руйнуються, земля обсипається. Деякі кулеметні гнізда у нас захищають заводські куполи «Черепаха». Непогана конструкція, від стрілецької зброї добре захищає, а от якщо з ДШК, чи чогось серйознішого вдарять, може і не витримати. Тож зміцнюємо її додатковими бронепластинами, дерев’яними перекриттями та насипами. Більшість своїх кулеметних гнізд ми і досі не розкрили. Використовуємо ті, що вже засвітилися. А секрети нехай чекають свого часу.

Олександр

Попереду позиція ДШК. Біля кулемета несе чергування солдат Олексій, молодий хлопець, років двадцяти, уважно спостерігає за підступами. Помічаю, що зброя накрита білесеньким вишиваним рушником. Олексій відразу «ловить» мій погляд і зазначає:

— Щоб «Дашка» пилюкою не припадала, вона чистоту любить. Якщо ти до неї ставишся як до рідної, чистиш, змащуєш, доглядаєш, то й вона тебе нізащо не підведе у бою.

Олексій

Олексій на війні не так давно, з весни 2017 року. Та вже багато чому навчився від старших й більш досвідчених побратимів. А кулемет у нього дійсно в ідеальному стані, виблискує як новенький. В навчальному центрі «Десна», де проходив підготовку, навчили не тільки стріляти з ДШК, РПК, ПКМ, а й гарно обслуговувати їх.

— На чергуваннях відволікатися не можна, — розповідає Олексій, — особливо вночі. Не так давно, близько п’ятої ранку, перед позиціями почув ледь чутний звук, ніби хтось обережно повзе. Вирішили з напарником, що треба негайно зреагувати. Дав автоматну чергу, а у відповідь вдарили трасерами, кулі над самою головою задзижчали, а після цього швидко відійшли. Сєпари нахабні, але коли бачать що їх засікли, одразу тікають.

Підходимо до місця фронтового релаксу – кухні. Тут хазяйнує молодий солдат Дмитро. Розпалює вогонь у пічці, ставить каструльку з водою.

Дмитро готує суп

— Буду варити гороховий суп, у нас його всі люблять. Навіть наш «двортер’єр» Еллі, — жартома пояснює Діма. — Куховаримо по черзі, та в когось черга буває частіше, особливо коли смачно виходить.

На всіх позиціях ВОПу є душові кабіни, тож помитися хлопці завжди можуть. Води вистачає, запаси постійно поповнюються. Бійці самі для себе створюють побут та зручності. Місця для відпочинку, харчування і навіть занять спортом. Головне щоб все було поряд — під рукою. Для продовольства спеціальні ящики і полички. Неподалік турнік і гантелі. Навколо ліс, але якщо з розумом все робити, то й тут можна жити з певним комфортом.

На іншій позиції знайомлюсь з Сергієм. Він на фронті ще з червня 2014 року. Воював у підрозділі Правого сектору, батальйоні «Донбас», а з 16 року вже тут. До війни працював автоелектриком на «Мотор Січ». Брав участь в Революції гідності на своєму, Запорізькому майдані.

— Я виростив трьох дітей, двох синів і доньку – розповідає Сергій. – А тепер маю захищати їхнє мирне життя і навчання від супостата. Нині хотів зайнятися перекриттям «кукушки» — місця для спостереження, не дають сєпари, чують, забиваю скоби — починають стріляти. Кулі ляпають поряд, доводиться кидати роботу. Взагалі, перемир’я тільки з нашого боку, ми в них не стріляємо, а вони в нас можуть.

Раптом почулися «прильоти» мін. Вибухи не припинялися впродовж всієї розмови, десь з півгодини. Це противник з боку «Спартака» б’є по наших «сусідах».

До розмови долучається Євген, йому 23 роки, два з яких він на фронті:

— Позиції стараємося облаштовувати якомога непомітніше, без зайвого шуму,але спробуй забити товстенну скобу в дерево нечутно. В нас стріляють, а іноді сєпари, користуючись перемир’ям, встають у весь ріст і демонструють непристойні жести, кричать: «Підходь, різати будемо!» Загалом, намагаються давити на психіку. Та в нас, слава богу, нерви в порядку, не ведемося на провокації.

На іншому спостережному пункті знайомлюся з командиром взводу. Молодий хлопець Роман, вчорашній випускник вишу, поступово пізнає бойову службу. На фронті він трохи більше місяця, та вже в деяких речах розібрався. Звичайно, не все зразу, але не соромиться, засипає питаннями досвідчених офіцерів і солдатів, хоче швидше всьому навчитися. А як же, теорія без практики тут ніщо.

— Наші позиції прикривають вихід на міжнародну трасу, важливі шляхи сполучення, — зазначає Роман. — тим більше що наші позиції знаходяться на танконебечному напрямку. Тож бойові чергування особливо напружені. Противник б’є з усіх видів стрілецької зброї, мінометів, у тому числі заборонених – 120-х, часто досить близько підходять ДРГ противника. Зараз найбільше уваги приділяємо удосконаленню інженерного обладнання позицій, як кажуть, глибше траншеї – ціліший солдат. Розширяємо ходи сполучення, копаємо нові, укріплюємо бліндажі й вогневі точки, щоб до мінімуму зменшити небезпеку від осколків і куль. Я на передовій зовсім недавно, але головне вже добре зрозумів, я повинен знати все, кожну дрібницю, і дуже вдячний ротному, сержантам і солдатам, які допомагають мені в цьому.

На фронті, як і в глибокому тилу, життя не стоїть на місці, на зміну фронтовикам приходять молоді солдати і офіцери, тривають ротації, оновлення колективу. Головне, як зізнаються мені люди з передової, щоб ці нові бійці були добре підготовлені, навчені й мотивовані, забезпечені усім необхідним і впевнені, що про них пам’ятають, ними пишаються люди в тій частині України, де не чути пострілів і вибухів, де не треба притискатися до землі в очікуванні чергового «прильоту». Знають і пам’ятають, що саме завдяки цим хлопцям з «нулів», яким подекуди виповнилося лише 20, вони можуть спати спокійно і не хвилюватися за завтрашній день.

Олександр ПАРІЙ,

спеціально для видання bilahata.net


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/