Нещодавно синоптики дали прогноз цьогорічної весняної повені на Десні і заспокоїли: великого водопілля не буде. Але це те заспокоєння, коли, як кажуть, плакати хочеться.
Надто велика повінь з підтопленням — це, звичайно, проблема. Та не меншою проблемою є те, що останніми роками маємо дуже слабку повінь на Десні. Виняток — позаторішня, коли була нехай і не така, як рекордними роками, але дуже гарна вода.
Чому це так важливо? Весняна повінь омиває, оновлює просторі придеснянські луки, якими так багата наша красуня-ріка. Беру моє рідне село Авдіївку, що в Куликівському районі, — типове придеснянське село. Між ним і Десною — понад тисяча гектарів прекрасних луків. Тут буяють розкішні сіножаті й пасовища, інша багата рослинність, у тому числі лікарські трави. То лише здалеку луг видається рівненьким, як скло. Насправді він помережений десятками низин — озера, стариці, долини. Усе це багате на рибу, а також водоплавних птахів. Таким водоймам украй потрібне оновлення «прибутною», як кажуть у мене в селі, водою. Саме з нею заходить у ці водойми риба, тут нереститься. Свіжа вода необхідна і луговим травам. Питання в тому, щоб Десна бодай на кілька сантиметрів вийшла через пониззя в берегах на луки. Тоді весняна вода накриє, омиє і оновить їх.
Не кажу вже про великі повені, які бували за мого дитинства. Пригадую, як на човні міг із батьком плисти до родичів у село Локнисте Менського району, що на протилежному правому березі Десни, навпростець, через луг, по кількакілометровій рівнині повені.
Торік гарної повені не було, Десна не вийшла на луки. Плюс посушливі літо й осінь. У результаті деякі лугові водойми взагалі пересохли, і навіть у тих, що існують століттями, води зосталося десь на дні. Вигорали трави, натомість плодилися колючки. Днями я пройшов лугом і побачив сотні куп землі над норами кротів, прямо по травах. Коли це чуване?
Але що чекати цієї весни? Адже такої малосніжної зими, як нинішня, не пригадаю: кілька снігопадів за зиму, до того ж на другий-третій день цей сніг розтавав. Надія традиційно на сніги в лісах у верхів’ї Десни.
Зрозуміло, що є якась циклічність природи, сонячної активності. Триває цикл загального потепління, коли бракує опадів, того ж снігу. Але зараз хотілося б, на додачу до цих об’єктивних і не дуже залежних від людей факторів, сказати й ще про дві можливі причини слабких повеней Десни. Ці чутки, версії вперто вже кілька років ходять серед моїх земляків. Але, по-перше, вони не позбавлені резону. По-друге, те, що в колишньому Союзі, від якого ми недалеко відскочили, через брак гласності, інформації існувало в чутках, дуже часто згодом виявлялося сущою правдою. Тому крапку в питанні, чи це неправдиві чутки, чи дійсно воно так, має поставити наша влада, до якої, власне, й звертаюся цим матеріалом.
Обидві чутки, версії говорять про безгосподарне відбирання, крадіжку, грабунок (назвіть, як хочете) води з Десни.
Першою причиною малої води називають ось що. Давно відомо, що під Києвом, униз за течією Дніпра, багаті і владні люди правдами й неправдами розхапали ласі шматки прибережних зон. І будують тут свої розкішні маєтки. Дехто, всупереч всім екологічним нормам і правилам, — мало не біля самої води, щоб, бачте, хлюпала під вікнами. Вона й хлюпає при невеликій повені. Але, коли Дніпро розливається потужно, починає хлюпати мало не в спальнях хазяїв.
І тоді, аби врятувати панські маєтки від підтоплення, робиться ось що. Терміново «скидають» дніпровську повінь через шлюзи водосховищ униз за течією. У результаті колосальні маси води швидко спливають в пониззя ріки, цим самим ніби «висмоктується» вода з Десни, що впадає в Дніпро на північній околиці Києва. Теоретично це можливо, в уяві така картина малюється. Порятунок кількох десятків панських маєтків за рахунок позбавлення води мешканців сотень придеснянських сіл — версія цілком імовірна. Чи так воно в дійсності — оце і є перше запитання до влади.
Друга чутка — міжнародного плану: воду Десни нахабно забирають у її верхній течії в Росії. Тут трохи географії. Десна — третя за величиною ріка України, після Дніпра і Дністра. Точніше, третя серед рік, які течуть Україною. Річ у тім, що всі три названі ріки — на території не лише України. Звичайна ситуація в географії: чимало рік плинуть по кількох сусідніх країнах. До половини довжини трьох названих рік — поза межами України, а в Дніпра — ще більше. Після масованого будівництва півстоліття тому кількох гідроелектростанцій, що по сьогодні викликає дискусії в суспільстві, Дніпро «випрямили» майже на 200 кілометрів, і довжина ріки нині — 2201 кілометр. З них по Україні — лише 981, решта — по Росії і Білорусі. Дністер має довжину 1362 кілометри, по Україні — 705. І нарешті Десна: загальна довжина — 1130 кілометрів (у деяких довідниках значиться 1187), у межах України — 591 кілометр.
Витоки Десни — у Смоленській області. Далі річка тече по Брянській області. А в Україні — найбільше по Чернігівщині, в тому числі —ота сама Зачарована Десна біля Довженкової Сосниці. Частина ріки — в Сумській і Київській областях. Понад 500 кілометрів Десни — у Росії. На її берегах — міста Єльня на Смоленщині, Брянськ і Трубчевськ на Брянщині.
Так от, друга версія, що ходить серед людей, — воду Десни забирають росіяни на свої промислові потреби. А в останній рік, через агресію Росії, вже побутує й ще гостріша думка: воду росіяни нахабно забирають і понад господарські потреби, так би мовити, на зло нам, українцям.
Так чи інакше, але в Смоленській області найбільшим водним об’єктом на Десні є Десногірське водосховище, створене для потреб Смоленської атомної електростанції, що в місті Десногірськ. У зв’язку з цим виникає питання не лише забирання води, а й того, наскільки безпечними є стічні води з цього атомного виробництва і чи не потрапляють забруднені води в Десну.
Люди подейкують і про якісь порівняно недавно збудовані водосховища для промислових об’єктів у Брянській області, яка розташована на кордоні з Чернігівщиною, Україною.
Цю публікацію можна вважати офіційним журналістським зверненням до структур української влади, яка й має внести ясність у ці питання. Хто саме? Взагалі, на рівні уряду, враховуючи важливість Десни для України, адже свого часу це була чи не найчистіша ріка Європи, та й нині, сподіваємося, не є такою вже забрудненою. Варто нагадати, що десятиліттями Київ брав і бере для свого водогону воду саме з Десни, і хоча також — із Дніпра та свердловин, але деснянська вода й далі значною мірою живить столицю країни.
Безпосередньо внести ясність має Міністерство екології та природних ресурсів України. А оскільки йдеться про Чернігівщину, то і його обласне управління, котре має принаймні порушити питання перед столичною владою. Правда, судячи з того, яке доволі немічне це обласне управління, що підтверджують затяжні скандали довкола Ялівщини і забудови берегів Стрижня прямо в обласному центрі, мешканцям мого і десятків сіл Придесення важко сподіватися на такі відомства. Але для чогось же вони існують у державі?
…Я вже готую до весняно-літньої «навігації» свій човен у селі. Та чи буде нормальна вода?
Петро АНТОНЕНКО, м. Чернігів
