Среда, 20 20 ноября19   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Він любить більше комп`ютер, ніж свою дівчину

Він любить більше комп`ютер, ніж свою дівчину


Несподіваний ракурс. Максиму нещодавно виповнилося тридцять. Він – розумний і привабливий, інтелігентний, іронічний, спокійний і врівноважений, незлий та небагатослівний, уважний і небайдужий. Працює програмістом, має стабільну зарплату, житло та автівку. Не зловживає спиртним. Уникає наркотиків. Не курить… Любить читати книжки та дивитися кінофільми. Не одружений. Мешкає в Чернігові.

Максим – мій хлопець, і коли ми познайомилися, мені одразу ж захотілося вийти за нього заміж. Звісно, не казковий принц на білому коні, а сучасний юнак, надійний і заможний. Відчула, що й він до мене небайдужий. Хоча я – дівчина з характером, наполеглива, емоційна. Настрій у мене змінюється сто разів на день. Можу й покепкувати жартома, розіграти, інакше мені нудно. Втім, у Максима – впевнена, життєрадісна усмішка, і він на диво кмітливий, аби легко витримувати мої періодичні капризи й просторікування.

Тож ми собі зійшлися і поки що не розлучалися. Живемо разом, у модному тепер громадянському шлюбі. Однак я не можу бути по-справжньому щасливою, бо у мого коханого, виявляється, є одна дивовижна пристрасть… Ні, він мені не зраджує, йому це не потрібно. Однак часто у мене складається враження, що свій комп’ютер та мережу Інтернет, всі оті віртуальні чати, «форуми» і «конференції», Максим любить більше, ніж живу людину, тобто мене!

Здавалося б, ти – молодий, здоровий і успішний. Живи собі та радій життю. Але йому цього замало. Він буквально жити не може без того іншого, загадкового та вигаданого світу. Прокидається щоночі – й одразу ж до свого ненаглядного ноутбука. Втелющиться в нього й забуває про все на світі. Годинами отак може просидіти. Я спочатку ревнувала: думала, у нього ще хтось, крім мене, є? А може, він якийсь збоченець? Але ж ні, начебто не схоже… Однак на всі мої запитання Макс тільки заспокійливо махав рукою та легковажно посміхався: «Сонце моє, не переймайся так, зі мною – все гаразд, жодних проблем. Трохи не спиться. Але що з того? З ким не трапляється… Чи ти хочеш, аби я щодня приймав снодійне?».

То це – вночі. А що ж відбувається, коли після сніданку я йду на роботу? Чим він там узагалі займається до самого вечора?.. Адже сам говорив, що свою працю, за яку йому платять, виконує досить швидко. Тоді на що витрачає решту часу? Футбол його не цікавить. Їжу він не готує – цим, в основному, займаюся я. А ще – перу, прасую та прибираю. Хоч, здавалося б, міг до мого приходу щось і приготувати смачненьке та навести лад в оселі. Ні, як прикипів уранці – то так і сидить із глибокодумним виглядом, немов якийсь сивочолий академік, або раптом починає хитро, ніби між іншим, посміхатися, отак от – ледь-ледь, а очі – блищать!

Звісно, мене така незрозуміла поведінка коханого пригнічувала, не давала спокою. Так не могло тривати вічно! Тож я наважилася… Одного разу, коли його не було вдома (а трапляється це нечасто, бо він працює не в офісі, а в своїй оселі, має вільний графік та зазвичай нікуди не поспішає), я тихцем зазирнула в його ноутбук. Мені «пощастило», адже Максим майже завжди таскає оте «добро» з собою. Пароль розгадала без проблем, знаючи його улюблені фільми. Зайшла… І очам своїм не повірила!

Ну, як таке може бути? Виявляється, мій друг – троль… Не отой кумедний, казковий персонаж із фільмів, мультиків і книжок про Гаррі Поттера. А любитель чорного гумору, в’їдливий завсідник усіляких віртуальних «конференцій», де він постійно знущається зі своїх довірливих співрозмовників, придумує різноманітні пакості, хитро втручається в чуже життя, вигадливо бешкетує, увесь час обманює, інтригує, заплутує, пліткує, мавпує… Одне слово, розважається! І має для цього купу імен, тобто «ніків», й увесь час змінює їх, залежно від ситуації. Тролить…

Я була вражена, шокована, просто не знала, як мені тепер поводитися та ставитися до нього – такого начебто доброзичливого, чемного, ненав’язливого в реальному житті. Благородного лицаря, який у віртуальному світі перетворювався раптом на якогось підступного, невблаганного, навіженого монстра! Більше того, він уже знайшов собі «добірне» товариство таких же віртуальних шибайголів, які увесь час бродять Інтернетом та соціальними мережами, періодично викидаючи всілякі «коники». Вчора вони звинувачували відомого письменника – в плагіаті… Сьогодні глузливо пащекують зі світлини невпевненої в собі дівчини… А завтра вигадають неіснуючу новину, жваво розповсюджуючи її в світовому «павутинні».

Отож тиждень мовчала, набиралася духу й нарешті вирішила розставити всі крапки над «і», з’ясувати стосунки. Він вислухав мене, як завжди уважно. Дуже спокійно, ніби нічого й не сталося… І потім, коли я гнівно закінчила викривальну тираду й розпачливо розплакалася, раптом ласкаво пригорнув мене, співчутливо погладив по голові:

– Сонце, повір, я вже не раз намагався це облишити. Однак тоді я швидко перетворююся на справжнього жорстокого монстра в реальному житті! Відчуваю себе невдахою, якимось мохом чи мухомором… А так я нібито залишаю всі свої страхи, прикрощі та невдачі десь-інде, наче ховаю їх у бездонну скриню. Та й що я, власне, роблю? Це ж лише така собі весела, безневинна, пустотлива гра. Хіба я когось кривджу по-справжньому?!

– А хіба ні?

– Людина може будь-якої миті видалити надокучливого троля з друзів на своїй сторінці, та й забути про нього.

– Але ж ти раптом з’являєшся під іншим ім’ям, ти постійно щось вигадуєш, капостиш!

– То й що?.. Хай видалить у себе знову. Теж мені проблема. А як ви хотіли? Якщо хтось хвалиться своїми успіхами в ФБ, то хай наразі буде готовим до нових заздрісників. Тому треба або не зважати на таких, як я, чи й узагалі не пхати свого носа в соціальні мережі. Там – як то кажуть, або пан, або пропав.

– Тобто ти й далі займатимешся усілякими дурницями?

– Аякже… Зате тут, у реалі, поруч із тобою, кохана, я завжди буду білим та пухнастим!

Так ми тоді ні до чого путнього й не добалакалися. Згодом не раз починала його шпетити, та все марно. Він лише закривається в собі, немов у мушлі. Втім, я ж усе-таки люблю Максима! Відчуваю, що він – не безнадійний… Але як йому допомогти? Може, хто з читачів порадить? Дуже сподіваюся на це!

Розповідь чернігівки Інни Корж записав Сергій Дзюба


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/