вівторок, 27 Червень 2017   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Вчителі запросили до школи монаха, аби він «вгамував» норовливого учня

Вчителі запросили до школи монаха, аби він «вгамував» норовливого учня


«Без металевих слів і без зідхань даремних» − про навчання в Cеменівській гімназії (початок щоденника)

Окупант зі зброєю в руках приходить туди, де програв читель та священик.

Отто фон Бісмарк 

І двадцять, тридцять ножових на тілі, доки рука не втомиться штрикати: не буде МНОГО, бо не має МНОГО у тому ділі, де було вже – РАЗ!

Оксана Забужко 

Правда. Гірка правда.

Епіграф до роману Стендаля «Червоне і чорне» 

Десь років зо три тому директор нашої гімназії звинувачувала мене в тому, що всілякі мої закиди-вигуки-репліки незадоволення виникають у мене винятково з причини ненависти до навчального закладу… «Брехня! — волав я і додавав: — Винятково з любови» (саме так, бо ж світ не чорно-білий, а кольорний – не будьмо ідеалістами!). Так було донедавна.  А зараз – дійсно ненавиджу. Лицемірів, вовків ув овечій шкірі, фарисеєїв. Як відомо, від любови до ненависти – півкроку. Один необачливий незугарний порух може переважити чашу терезів… Але про то* — потім.

Починалося все напрочуд добре. Та в шостій клясі з’явилися перші одиниці з мови: не з причини незнання предмету, а якоїсь крайньої ворожости, нетерпимости в стосунках учителя (АСМ: тут і далі – акронім на позначення персони Артем-ко ** С. М. Виникла абревіятура з моменту, коли шкільний психолог попросив написати казку. Я написав. «Монстр АСМ»  це була 6 чи 7 кляса) й учня (мене). Скажіть, чи варто ставити одиницю за те, що учень забув зошит для контрольних робіт? Чи варто за те, що учень на уроці мови вчить НЕ мову (АСМ, бувало, прийде на урок й запитує: «Що? Прочитали?» Уявляєте учня в шостій клясі? Яке там «прочитали»?! «Ні!» — ув один голос чула вона раз у раз. «То й робіть, що хочете»… Спали, гуляли, точили баляндраси… Так і відбувалися наші уроки), просто на уроці скинути всі речі з парти учня по всьому класу? Після того випадку директор школи послала мене вечором вибачатися перед «заслуженою» до неї додому? І все це в лютий мороз. Дуже педагогічно! Як зараз пам’ятаю, як топтав стежку…

Про брехні, що буцімто я ледь не «облив» її водою під час чергування не говоритиму вже: не суть. Зрештою, кожен вірить у те, що хоче (теж фразочка хрестоматійного характеру). Хай там як, але саме оте рявкання-дзявкання дало змогу АСМові (заслуженій жінці року) поставити мені діагноз: психічно хворий, із дебільним інтелектом. І поширювати його всією учительською з крайньою агресією.

«Заслужених», як бачимо, із п’єдесталів скидають лишень за років 100  після смерти! Але від роботи в нашому класі її все ж відсторонили. Най там що гуторили про мене й матір, але мінотавра було поборено й більш нічого не цікавило… Але недовго!

Знову ж, не згадую, коли то було (найпевніше – у 7 клясі). Сиджу на фізкультурі (руханку робили якраз), підходить вельмишановний директор. «Гайда, хлопче, дуже хочу познайомити тебе з шанованою людиною!» — приблизно так… Іду-лечу бджілкою. Заходжу до кабінету: сидить і насправді людина. Із бородою й чи не в джинсах. Далі вже діялогів не пригадую. Але представила мені його КМК як монаха ледь не з атонських гір! Отак-от! І той монах про мене відає більше, аніж матір: і що я кому сказав, і як я неправильно поводжуся з АСМом, і діягноз мені поставив, і під Київщину обіцяв забрати, і ледь не івриту навчити. КМК вийшла. Отак я в кабінеті директора лишися САМ під час уроку (!) без попередження батьків (!) із монахом (?) (sic!!!).  Батьки й донині шкодують, що не написали в прокуратуру й не викликали ЗМІ, аби про гімназію дізналася вся Україна (то ще буде, обіцяю): минеться, думали. Не минулося.

10 кляса. Із причини перемог на олімпіядах обласного й Усеукраїнського рівнів  мене запросили до зустрічі з головою Чернігівської ОДА. Узагалі, то була неймовірна комедія. Написали мені наші жандарми чітко структурований плян моєї доповіди: і кому сказати спасибі, і як, і кого згадувати, а кого – ні. Потім бігали й вельми просили, аби приніс тези доповіді (total control)! Приніс, адже в’їлися в печінки, відбили бебехи… Приніс те, що так хотіли (усю правду). Як говорив один із завучів: «Пєрвая мисль – нада всьо атмєніть». Здалися ви мені, як зайцеві бубон, аби я  ще у своїй промові згадував про вас…

11 кляса. Ніколи, направду, не «тримався» ані за оцінку, ані за медаль, яку мав би отримати. Не пам’ятаю точно, але бринить думка, що було то десь наприкінці грудня (за два-три дні до завершення семестру).

Учитель фізики (вічно хвора, бо ж не була станом на 18.03.2016 на 16 уроках із 45) якось заговорила зі мною про мову, радиво (хто яке слухає), національности… Думалося, невимушене спілкування. Основні пасажі моєї розмови: не знаєш мови – чемодан-ваґзал-історічєская родіна (хто ж знав, що її історічєская родіна – Крим), українці – титульна нація, «двомовність – роздвоєне жало». Протилежну думку почув від опонента: від того, що ето прямоє ущімлєніє нацмєншин, до того, що я шовініст (sic!).

Тойді ми якраз у межах двох тижнів писали контрольні за дві теми. Знаю, що ніколи на 10 контрольну не напишу (у нас украй рідко хто так напише навіть із маткляси). Підходив – від учительки посмішка до вух і умільноє: «Нєт іщьо. А шо, валнуєтісь? Правєрю – скажу». Перевірила. Не сказала. Виставила в своїй лаборантській без будь-якого узгодження, попередження, оголошення результатів. 8. Отак за день до кінця семестру я дізнався, що оцей ПЄДАХОХ вчинила. Я не знаю на 10 й цього не приховую. Аби підійшла й сказала: «Да. Вот понімаєш, нє знаєш ти на 10, паетаму  ставлю 9». Зрозумів би. Поображався й годі. А так – як мавпі гранату дали… Обіділася, видно, що на історичну родіну послав. І казала всім: «ПРИНЦИПОВО!». А тепер чути інший спіч: «Випадково. Понімаєтє!..» Так хвилювалася, що навіть судинка ув оці відірвалася. Буває ж таке! Так засмутилася, що навіть не віталася часом.

Загалом ставлюся позитивно до фізиків. Але коли тобі вчитель «кричить»: «Фізіка — центр Зємлі» (щось на кшталт того + рафінадним язичієм), то хочеться плюнути в лице. Почитайте Пулюя. Оце — фізик! Ґратулюю йому! Людина, яка засвітлила Європу (у прямому й переносному сенсах), Людина-засновник нового напрямку у фізиці, Людина, яка перекладала БІБЛІЮ (!), Людина, яка надрукувала декілька статей у ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ ЖУРНАЛАХ ПРО ШЕВЧЕНКА (!!, кінець ХІХ-перші роки ХХ ст.!), Людина, яка закликала послуговуватися ВИНЯТКОВО українськими формами (не електростанція — ЕЛЕКТРІВНЯ!; не німецьке СТРУМ, а ПРУД (бо «прудить») й усе решта). Про рентген уже не говоритиму... І нарешті фантастична цитата самого Пулюя: «Електротехніка близька й дорога моєму серцю, але ще ближчі й дорожчі — наша мова, література, доля нашого народу». Оце — Фізик. Слава фізикам! Усім іншим – на пенсію... Направду, не ганьбіть Пулюя хоча б J.

Нещодавно директор повідомила: моя вина. Не попередив, не сказав. Ех, а з математики й праці теж 12 хочеться! А не виходить? Сходити? Цікаво, багато до неї ходить таких?!

Продовження буде... Думаю, ще цікавіше. На жаль, не маю нині часу, аби дописати. Хочу відзначити, що не хочу образити жодної світлої людини, які (без будь-яких заперечень) є й у гімназії – вспак, люблю безумно їх, бо це Атланти, на яких я тримався… І наостанок хочу поділитися божевільно правдивою цитатою Роберта Інгерсолла: «Школа — це місце, де шліфують булижники і псують алмази».

Ілля ЛЕВЧЕНКО, призер 5 Всеукраїнської олімпіади з екології, переможець 6 Всеукраїнської олімпіади з екології, призер ХХІ Всеукраїнської олімпіади з історії, лавреат конкурсу-захисту учнів-членів МАН України в секції «українська мова», переможець Всеукраїнського конкурсу «Розкрилля душі»

 * З урахуванням правописних норм 1929 р.

** — Прізвище вчительки, про яку пише автор, редакція вказує не повністю з  тактичних міркувань


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2017 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/