Понедельник, 9 20 декабря19   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
У Казахстані вийшла книга для дітей українських письменників

У Казахстані вийшла книга для дітей українських письменників


Міжнародне співробітництво. «Потягуськи» вперше вийшли у Казахстані!

Веселий роман-серіал для дітей «Потягуськи» відомих українських письменників із Чернігова Сергія Дзюби та Ірини Кулаковської продовжує крокувати світом. Тепер його вперше видали в Казахстані, в місті Алмати, в Казахському національному університеті імені аль-Фарабі – найбільшому та найпрестижнішому виші цієї чудової країни, в якому зараз навчається понад 30 тисяч студентів. Також водночас роман перевидано в Канаді та Вірменії!

Взагалі-то, вперше «Потягуськи» надрукував у Луцьку поліграфічно-видавничий дім «Твердиня». Книжка одразу ж привернула увагу дітвори й доволі швидко розійшлася. Відтоді цей роман популяризує в нашій державі та за кордоном Міжнародна літературно-мистецька Академія України, котра об’єднує письменників, перекладачів, науковців, журналістів і громадських діячів із 55-ти країн світу.

Отож «Потягуськи» успішно видавалися в Канаді, в Торонто, завдяки редакції журналу «Нове світло» та видавництву «LitSvet», причому одразу в престижній серії лауреатів Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея, якою відзначено Сергія Дзюбу – за творчість, що єднає народи. А ще понад рік веселий серіал у талановитому перекладі відомого письменника Гургена Баренца друкувався у Вірменії, в Єревані, у популярному журналі «Цицернак» – вірменською мовою, і ці яскраві публікації також викликали значний резонанс.

У чому ж привабливість «Потягусьок»? Адже в світі та Україні начебто вистачає книжок для дітей. Втім, немало з них написані дорослими, які, таке враження, ніколи не були дітьми. Настільки їх книжки нудно моралізаторські й нецікаві! А малечі хочеться неймовірних, веселих та захоплюючих пригод. Діти вірять у чудеса, і при цьому вони – щирі, небайдужі, тому й відчувають будь-яку неправду, фальш, нав’язливість. Власне, для дітей писати значно складніше, ніж для дорослих!

Натомість Сергій Дзюба дійсно дитячий письменник, який уже здобув визнання своєю казковою трилогією «Душа на обличчі» (про неймовірні пригоди кленового бога Кракатунчика та його друзів), створює чарівний і водночас цілком реальний, дивовижний, захоплюючий світ. І все це написано дотепно, вишукано, весело, цікаво, а головне – ненав’язливо! Так, як може написати для своїх ровесників напрочуд обдарована дитина. Що ж, це – особливий дар, і він у добродія Сергія є. Недаремно його Кракатунчика юні читачі називають «українським Карлсоном» та «нашим Гаррі Поттером» (хоча саме українець насправді випередив за часом написання своїх чарівних романів англійську письменницю Джоан Роулінг).

Отож «Потягуськи» вже просто не могли бути нецікавими!

Спочатку Сергій Дзюба буквально щотижня, протягом цілого року, із задоволенням ходив з диктофоном у чернігівський дитсадок «Золота рибка», де на той час працювала психологом обдарована молода поетеса Ірина Кулаковська. Разом вони придумували цікаві, захоплюючі «завдання» для п’ятилітніх малюків – пропонували якусь несподівану, нерідко цілком «дорослу» тему для розмови й пропонували малечі весело прокоментувати почуте. А вже згодом найкращі відповіді допитливих дітлахів перетворилися завдяки таланту двох авторів на оригінальні історії. Тож, коли Сергій та Ірина читають свої «Потягуськи», у залі завжди лунає щирий, дзвінкий дитячий сміх, а часто – навіть дружний, задоволений регіт!

Увесь серіал написано легким, стрімким, лаконічним стилем. Та кожна історія – не схожа на іншу. До того ж, роман «Потягуськи» можна читати з будь-якого місця, бо одна історія неодмінно вміщується на сторінку. Власне, розповідати можна довго. Однак найліпше – просто відкрити цю книжку на будь-якій сторінці й прочитати, наприклад, таке.

Парфуми

Була саме та частина ранку, коли зарядка вже закінчилась, а сніданок ще не розпочався. Малюки займалися звичними справами: Нюта тренувалась, використовуючи, замість гімнастичних брусів, тумбочку з іграшками; Володя читав забуту вихователькою книжку із загадковою назвою «Концепція дошкільної освіти»; Дмитрик розповідав Катрусьці про смарагди її очей і Ніагарський водоспад волосся. Раптом двері відчинились, і увірвався різкий невідомий запах.

— Нє, ну що це воня? Що воня? — заволав Олексійко голосом Вєрки Сердючки.

— Та не «воня», а пахне. Це ж «Шанель № 5», — визначив Дмитрик. — Нею лише справжні панночки користуються!

— Понюхайте, я красиво смердю? — слідом за запахом влетіла до кімнати Ганка. — Я так люблю смердіти парфумами! А сьогодні мама дозволила мені трішки напахтитися своєю «Шанелькою», тож я вилила на себе увесь флакон і мерщій побігла у дитсадок, щоб усі чули, як від мене неперевершено смердить!

— Краще б ти парфуми увечері в мисочку поклала, — порадила Нюта, — і залишила на кухні. А вранці всі таргани валялися б п’яні. Їх можна було б ловити голими руками!

— Та ні, — заперечила Катруська, — парфумами потрібно волосся намащувати, щоб приручати хлопчиків.

— А я нещодавно бачив, — вмостився на підвіконні Олексійко, — як один дядечко біля магазину пив одеколон, і йому було дуже добре. Всім людям одеколон із зовні пахне, а цьому дядькові — зсередини!

Чи то від запаху Ганчиної «Шанельки», чи то з якихось інших причин, у прагматика Володі з’явився романтичний настрій, і хлопчик заходився втаємничувати друзів у свої плани на майбутнє:

— Коли я одружуся, то буду бризкатися парфумами. Я побризкаю дружину, а також своїх кота, собаку і всіх сусідів, щоб вони дуже приємно смерділи…

Цікаво, дотепно, правда? Ось такі вони – «Потягуськи»! До речі, книга виникла не одразу – спочатку ці дотепні історії практично щодня, протягом кількох років, лунали в ефірі радіо «Новий Чернігів» та радіо «Мелодія», де працював Сергій Дзюба. І за цей час герої серіалу, а це ж – реальні дітлахи (їх імені та прізвища постійно оголошувалися на самісінькому початку передачі) – стали досить популярними «зірками», а малюки в дитсадках заходилися гратися в нову, захоплюючу гру – «Потягуськи». Тож згодом дотепні історії почали часто друкуватися в газетах «Деснянська правда», «Молодь України», «Місто» та багатьох інших газетах і журналах. І нарешті все це переконало авторів – варто видати книжку.

Відтоді роман-серіал зажив своїм чудовим та успішним життям. Адже його постійно читають та перечитують. А визнання дітей – це, безперечно, найбільша радість, втіха й винагорода для кожного письменника, який пише для малечі.

«Раніше ніяких тарілок не було, тому всі люди їли руками, ногами та хвостами», – у цьому анітрохи не сумнівається п’ятирічна модниця Ганка, котра насправді працює… малюком у дитсадку. А її подружка Нюта чудово знає, звідки беруться діти: всі дівчатка спочатку були такими ж тендітними та легенькими, немов Дюймовочка, отож їх треба шукати у квітах. А ось хлопчиків знаходять у капусті: звичайних пацанів – у білій капусті, а негрів – у кольоровій... А є ж іще неперевершена Катруська, яка впевнена, що колись неодмінно заведе собі крокодила, тобто вийде заміж! Є і їхні суперприятелі – «ходяча енциклопедія» на ім’я Вова (ні Змій Горинич, ні привид, ні навіть стоматолог не в змозі розхитати його сталеві нерви), дитсадківський донжуан Дмитрик та майбутній геніальний клоун Олексійко.

Ці дотепні малюки, зображені на обкладинці книжки, стали справжніми символами неперевершених «Потягусьок». «Якщо ваш песик ловить мишей і лазить по деревах, – значить, або то – не песик, або у вас – глюки».

Отже, юні друзі, приєднуйтеся до такої цікавої, дотепної та веселої гри. Справді, не пошкодуєте!

Олег Гончаренко,

письменник, літературознавець


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/