Четверг, 21 20 ноября19   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Тисячолітні кургани знищують на Чернігівщині

Тисячолітні кургани знищують на Чернігівщині


Держава фактично поставила хрест на тисячолітній історії власного народу. До курганів великих прабатьків в часи дикого лібералізму нікому немає діла.

Розорані могили наших прабатьків – те, що ми бачимо по всій території Чернігово-Сіверщини. Кургани… Вони жили поруч із нами тисячоліттями, деякі з них древніші за єгипетські піраміди. Мовчазні свідки історії давніх племен, які населяли ці землі. Буквально 150 років тому на Чернігівщині їх рахували тисячами, нині – їхня кількість зменшилася у 20-30 разів і продовжує зменшуватись у геометричній прогресії. Ніхто не може назвати достеменної цифри, адже досі не існує карти з повним обліком археологічних пам’яток. Від минулої величі більшості з них залишились невеликі горбочки, на яких ідейні антагоністи комуністів, котрі першими кинули плуга в курган, вирощують генетично модифіковане збіжжя. Сьогодні саме аграрні капіталісти, і особливо транснаціональні корпорації, яким, як і донедавна більшовикам, немає діла до нашої історичної спадщини, є найбільшими ворогами курганів. Держава ж фактично поставила хрест на тисячолітній історії власного народу. До курганів великих прабатьків в часи дикого лібералізму нікому немає діла. Нікому, окрім нас… 

«Чорні археологи»

1763-го року російський масон, дійсний таємний радник імператриці Катерини ІІ Олексій Мегульнов розкопав (і цим зруйнував!) перший великий скіфський курган. Відтоді, із середини XVIII століття, процес розкопок (часто дикунських) триває 250 років. Беззахисні кургани нищили всі, кому не ліньки – нудьгуючі поміщики, одержимі колекціонери, розважливі спекулянти старожитностями. А радянське «Дайош ріллю...» і війна пагорбам, що «заважали» перевиконати план, нанесла непоправної шкоди тисячолітнім пам’яткам дохристиянської історії. У цьому було щось від уже знайомого збивання хрестів, багать з ікон і книг. Цієї хвороби не позбулися й досі.

Найпершими руйнівниками курганів є «чорні копачі». Більшість із них мають історичну освіту, дехто навіть колись був археологом. Об’єднує цих людей одна риса характеру – жага до наживи.

Кандидат історичних наук, археолог, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського Олександр Бондар знає про «чорну археологію» не з чуток. Науковцю не раз доводилося наштовхуватись на наслідки «роботи» копачів.

«Останні 5 років ці процеси набули такого розмаху, що вже важко знайти пам’ятку археології, де б не побували «чорні археологи». Свою діяльність вони аргументують, тим, що всі надра України належать народу України, а вони і є народ. Утім, витягуючи речі із землі, вони крадуть їх у того ж таки народу», – каже Олександр Бондар.

Як пояснив науковець, шукачів поділяють на дві категорії. Найменш чисельна (до 3-4%) – це професійні копачі, що працюють на «елітних» пам’ятках, виключно задля заробітку. Інша, найбільш чисельна категорія, – це «копачі по кайфу», які часто навіть не знають, що вони знаходять, а копають заради азарту. Все це нагадує один із видів розваг – щось на кшталт полювання або риболовлі. Однак плачевність ситуації полягає в тому, що рибу в річку можна запустити, звіра випустити в ліс, а от витягнуте із культурного археологічного шару буде навіки втраченим. Цей культурний шар є не що інше, як національне надбання прийдешніх поколінь українців і наших нащадків.

Тенденції зі знищення пам’яток археології чорними археологами набули насправді загрозливих масштабів. І одна із очевидних причин – проколи в законодавстві. Так, за останні кілька років правоохоронними органами Чернігівщини було затримано багатьох таких копачів, утім, через недосконалість законодавчої бази, максимум, що їм загрожувало – штраф. Тож, як кажуть, «копайте на здоров’я!». 

Обліковано тільки 20 відсотків пам’яток, решта – із статусом ріллі

Не менш загрозливою причиною знищення курганів, майданів, місць поселень древніх людей є діяльність сучасних аграріїв. Автору цих рядків довелося на власні очі переконатися в тому, як під важкими плугами тракторів, що належать одній відомій в краї корпорації, знищуються культурні шари різних епох.

Поблизу села Хороше Озеро, що на Борзнянщині, від курганного некрополю епохи бронзи (ІІ тисячоліття до нашої ери) залишились одні горбики. Більші з них сягають висоти в два метри, а їхній діаметр – кількадесят метрів. Очевидно, колись це були величезні за розмірами кургани. Кому вони належали і хто там похований?

«Як правило, кургани, розташовані на території нашої області, ми датуємо ІІ-І тисячоліттям до нашої ери, – пояснює спеціаліст Департаменту культури, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації Валентина Мултан. – Це доба бронзи – раннього залізного віку, втім, без розкопок ми не можемо конкретно стверджувати, який це період. Якби ці кургани мали первісний вигляд, тоді можна було б щось сказати. Часто у кургани підзахоронювали своїх померлих кочівники. На території області зустрічаються назви «козацька могила», «швецька могила» – це свідчення того, що там були підзахороннення. Адже, як правило, є основне поховання, а у самому насипу може бути і до тридцяти поховань більш пізніх періодів. На жаль, більшість курганів розорюються, насипи знищені».

Про проблеми збереження курганів говорить і кандидат історичних наук, археолог, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського Олександр Бондар.

«Виходячи з норм законів України «Про охорону культурної спадщини» та «Про охорону археологічної спадщини», будь-яким земляним роботам мають передувати дослідження (у випадку виявлення культурних шарів). Утім, цим часто нехтують, – нарікає науковець. – Під час сільськогосподарських робіт навколо курганів мають бути встановлені охоронні зони, де земляні роботи обмежені або заборонені. Проте орендарі землі в погоні за зайвими сотками розорюють спочатку «зони», а потім і самі кургани».

Заступник начальника Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА Людмила Замай говорить про відсутність належного порозуміння з землевпорядниками на місцях.

«На жаль, випадки розорювання курганів мають місце, – визнає Людмила Михайлівна. – Колись всю землевпорядну документацію погоджували з нами, воно так і повинно бути, однак тепер місцеві відділи архітектури та земельні відділи чомусь вирішили, що мають право без нас роздавати землі, – обурюється представниця департаменту культури. – У 90-х роках, під час роздержавлення земель, пам’ятки археології виносили на форму 6-З. Потім ці роботи перестали фінансувати і все зупинилося. Саме на цих картах позначені кургани. Яку ситуацію ми маємо в районах зараз? Там або просто не дивляться на ці карти, або кажуть, що карти немає, що вона десь пропала…».

Проблема полягає в тому, що повної карти археологічних пам’яток не мають навіть у відповідальному за їх охорону департаменті. Чиновники визнають – область досліджена тільки на 20 відсотків. Та й то «досліджена» – надто галасливе слово для правди. В реальності більшість пам’яток наносились на карти без виїзду на місцевість – просто з кабінету.

«Коли було роздержавлення земель, ми наносили на карти землекористування кургани, які були позначені на старих топографічних картах – без виходу на місцевість, – каже Валентина Мултан. – Тобто кургани наносили, не виходячи з кабінету. Багато з цих курганів не обліковані. Тобто їх дуже багато!»

У профільному департаменті визнають, що для внесення на карту археологічних пам’яток потрібні гроші, і гроші немалі. Так, щоб включити до реєстру пам’ятку археології, треба спочатку виготовити новий паспорт, право на розробку якого має ліцензована організація. Нині він коштує близько 30 тисяч гривень.

«Для визначення меж треба, щоб працювали археологи, а це – кошти. Позаду археологів йде проектант, який координує цю межу і потім видає проект. Цей проект погоджується і відправляється на експертизу до Держгеокадастру, в Київ, – пояснює процедуру Валентина Мултан. – Тільки після цього органи влади приймають рішення про надання цим землям статус пам’ятки історико-культурного значення з відповідним нанесенням на карти. До того ця земля обліковується як рілля, і тому її віддають під оранку. Це, насправді, величезна проблема!».

Відтак, фактично держава Україна через недофінансування і через відсутність належним програм із захисту історико-культурної спадщини кинула процес їх збереження напризволяще. Ситуація дуже серйозна і продовжує погіршуватися. Нинішній уряд не в змозі забезпечити елементарних заходів для захисту національних скарбів та історичної спадщини. При цьому через недосконалість законодавства та елементарну чиновницьку безголовість нерідко «підставляються» й селяни, яким землю з курганами нарізають як пай, а потім їх же за знищення кургану ще й карають. А людина, буває, й гадки не мала про цінність того горбка, що стирчить на відведеній їй землі.

«Хранителі» курганів

В цій ситуації, можна сидіти, склавши руки і спостерігати за тим, як на наших очах знищують тисячолітню історію. А можна проявити ініціативу і зайнятись захистом спадщини пращурів. Так зробив виходець з Ічнянщини Олександр Кликавка. Чоловік першим на Чернігівщині домігся від орендаря, аби той оминав групу курганів в районі села Безводівка, які Олександр Кликавка називає прадавньою обсерваторією.

Згідно з історико-статистичним описом, захисник курганів порахував, що всього їх там було 35, а збереглося донині 12, решта – не зникла безслідно, їх розорали. Аби доля менших курганів не спіткала решту, він зайнявся їх охороною. Вже цієї весни орендар відступив від насипів на 20 метрів, забезпечивши таким чином належну охоронну зону. Та Олександр на цьому не спинився і започаткував рух «хранителі курганів». Через соціальні мережі він шукає бажаючих стати на захист історичної спадщини і ділиться з ними власним досвідом.

«Кургани – це не просто могили, це – архів нашої історичної пам’яті найдавнішого періоду, це – свідчення того, що тут жили люди 4-5 тисяч років тому і в них була певна організація суспільства, уявлення про життя і смерть, знання про природу та астрономію. Вони залишили свою архітектуру у вигляді курганів», – переконує дослідник.

І тут його думка розходиться з думкою офіційної археології, яка вважає кургани археологічними пам’ятками, але аж ніяк не архітектурними.

«Курган – це така ж архітектурна пам’ятка, як городище, палац чи собор, просто більш давня, – говорить він. – Це тільки варвари радянської епохи руйнували церкви та археологічні пам’ятки заради потреб народного господарства. Нам же людям, 21-го сторіччя, такий світогляд чужий. А ще кургани є пам’ятками природи. Оскільки реліктові степові трави знаходять останній прихисток як серед океану видового розмаїття».

Як захистити пам’ятки?

На кожен зареєстрований курган або майдан складається реєстраційний документ. Приблизно такий, де записано: реєстраційний номер, які археологи його досліджували, в якому році і хто подав заявку на його реєстрацію, його розміри і таке інше. Інколи одним документом реєструється ціла група курганів, або майдан і декілька курганів навколо – тож всіх їх вимірюють і розмір кожного з них також заносять в цей документ. Однак існує проблема: точні географічні координати не надаються, тільки опис місцезнаходження. У археологів існує своя система координат, відтак знайти точно про який саме курган, або майдан йдеться, можна лише по мапі зареєстрованих курганів.

На думку Олександра Кликавки, захист кургану варто починати із прибирання на об’єкті.

«Поставте табличку, напишіть заяву в Департамент культури, щоб нагадати землекористувачу про закон, згідно якого курган має охорону зону, де заборонені будь-які земляні роботи, в тому числі і переміщення верхнього шару ґрунту при оранці, – рекомендує «хранитель» при горизонтальної обсерваторії «Безводівка». – Якщо курган має діаметр 40 метрів, то охоронна зона повинна бути мінімум 15 метрів, а для гарного візуального сприйняття пам'ятки бажано половину її діаметру, тобто 20 метрів».

Це – найлегший варіант. Другий варіант – знайти на полі розораний пагорб, перевірити його на триверствовій карті для того, щоб пересвідчитись, що це справді курган.

«Опісля перевіряємо на кадастровому плані ділянку, на якій він знаходиться. Якщо там окреслені межі кургану, а він розорюється, то землекористувач попав під відповідальність кількох статей Кримінального кодексу України, – продовжує Олександр. – Якщо він внаслідок незаконного захвату археологічної пам’ятки отримував дохід упродовж кількох років, то він зобов’язаний покаятись, відновити курган і охоронну зону за власний кошт. Якщо він не кається, тоді відправляємо матеріали по справі до ВРУ, ОДА, поліції, місцевих органів влади. Державні органи обдеруть його як липку. Тому «хранителі курганів» мають стати своєрідною земельною поліцією, яка виявлятиме непорядних землекористувачів».

Якщо курган розораний, то для землекористувача настає кримінальна відповідальність – стаття 298 ККУ – умисне знищення пам’яток археології. Статтею передбачено максимальне покарання у вигляді 8 років ув’язнення з відшкодуванням державі збитків. Щодо останнього, то існує навіть спеціальна методика їх обрахування.

«Якщо розорили курган – то це близько 3 мільйонів гривень», – каже заступниця директора Департаменту культури, національностей і релігій Чернігівської ОДА Людмила Замай.

Найскладніший варіант захисту курганів полягає у їх відновленні. Якщо курган розораний і не позначений на кадастрових картах, то тут «хранитель» кургану має підключити до роботи департамент культури. Але тут ми наштовхуємося на описану вище проблему: для того, щоб включити до реєстру пам’ятку археології, треба спочатку виготовити новий паспорт, право на розробку якого має ліцензована організація. Такий паспорт нині коштує близько 30 тисяч гривень. Далі – експертиза і погодження держгеокадастру, потім – рішення сесії і зміни в кадастровій карті. Складно і майже неможливо!

«Зелена Могила»

Повертаючись до описаних знищених курганів бронзового віку поблизу Хорошого Озера, зауважу, що один із курганів таки вцілів. Місцеві називають його «Зелена Могила». Як припускають науковці, такі назви не є первісними і свідчать про те, що в кургані можуть бути поховання різних періодів. Втім, найголовніше – це основне поховання. Що це за курган, ми вирішили поцікавитись у експерта-археолога, доцента Інституту історії, етнології та правознавства Національного університету «Чернігівський колегіум» Олени Черненко.

«Наскільки я пам'ятаю, цей курган не досліджували. За зовнішніми ознаками, досить характерними – курган доби бронзи-раннього заліза (вік від 5 до 2 тисяч років). Його залишили або племена катакомбної чи ямної культури (доба бронзи), або ж скіфи. Скіфські кургани відомі і північніше – аж до Менського району. Скіфи сюди заходили степовими коридорами влітку, коли степ пересихав, чи для нападу на місцеві осілі племена, – пояснює дослідник. – Для того часу курган висотою 4-5 метрів – звичайна річ. Це – поховання повноправного члена суспільства. Особу високого статусу ховали у курганах заввишки 10 та більше метрів. Утім слід враховувати, що на сьогодні курганів стає все менше, а великих майже не лишилось. Багато насипів розорано, – продовжує Олена Черненко. – Цей непоганої збереженості, однак відразу помітно, що міг бути копаний скарбошукачами ще старих часів. На кургані верхівка просіла».

Просіла верхівка – ймовірно, стара проблема поховання. Розкопаний він чи ні, можна буде сказати тільки після дослідження кургану. З сучасних проблем «Зеленої Могили» – це нори, схожі на підкопи «чорних археологів». Побачивши фото деяких із них, Олена Черненко припустила: «Скоріше за все, це якась звіринка викопала. Грабіжницькі «міни» (підкопи) часто не ширші, ніж півметра, однак посередині насипу їх закладати нераціонально. Очевидно, не буду пояснювати, як раціонально. Однак не можу виключити, що хтось вирішив проекспериментувати з пошуком скарбів. Література про пограбування курганів доступна. Могли запозичити досвід, але по-своєму. Точно сказати можу лише одне: кургани ми втрачаємо майже незворотньо».

Керівнику села про курган відомо також небагато.

«Курган перебуває на обліку у районному відділі культури, – каже Хорошеозерський сільський голова Микола Радевич. – Раніше була і табличка металева, вона стояла на узбіччі дороги. Я її недавно шукав – так або погано шукав, або її просто вкрали».

З кожним роком межі «Зеленої Могили» звужуються. Все – через діяльність агрохолдингу, який нехтуючи законодавством, не забезпечує належних охоронних меж. А вони в облікованому кургані мають бути! Інша річ – оті горби – колись високі кургани, кількість яких з кожним роком стає меншою. Вже й не порахувати скільки їх – і всі засіяні то соняшником, то пшеницею, то кукурудзою… Прикро, коли зайва сотка землі важливіша за історію! Історію, яку ми всі повинні знати, яку розповідатимемо нашим дітям і поважати яку ми обов’язково навчимо землекористувачів. Віднині «Зелена Могила» отримала свого «хранителя».

Віталій Назаренко, фото автора


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/