Понедельник, 18 января 2021   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Тривожний Схід. І котам буває непереливки від жахіття війни


Донбас… Одне лише слово, а скільки роздумів, вражень і… сподівань. Власний кореспондент видання bilahata.net щойно повернувся зі Сходу країни. Незабаром на сторінках нашого видання з’являться спеціальні публікації про східний регіон. А поки що пропонуємо невигадану розповідь одного з українських бійців… 

***

У маленькому шахтарському містечку на Донбасі мешкав зі своїми господарями рудий кіт. Він був їх улюбленцем. Гості, приходячи в будинок, постійно несли йому смачні гостинці та гладили лиснючу шерстку, а він примружував великі зелені очі і сито мурликав. У теплі весняні дні кіт любив грітися на балконі, підставляючи боки сонцю і спостерігаючи за людьми, що метушаться на вулиці, також за вантажівками, які снують по дорозі та димом заводських труб на горизонті.

Був один з таких теплих днів. Кот задрімав під цвірінькання горобців на даху, і снилися йому якісь особливі котячі сни. Його розбудив страшний гуркіт. Він часто чув подібний, коли свинцеві хмари набухали зливою і починалася гроза, але цього разу гуркіт повторювався знову і знову, ніби якийсь невидимий велетень щосили бив палицею по порожній металевій бочці. Стіни будинку незвично тряслися.

Переляканий кіт забіг у квартиру. Його господарі здавалися надзвичайно схвильованими, металися по будинку і збирали речі. Від них часто чулося нове слово, яке кіт жодного разу раніше не чув. Війна...

Господарі закінчили збір, жінка взяла кота на руки і хотіла посадити його у велику корзину, в якій його зазвичай возили на дачу. Гуркіт, оглушливий і зовсім близький. Удар і тріск. Короткий жіночий крик. Останнє, що побачив кіт − це падаючу прямо зверху стелю, а потім його поглинула темрява.

Кіт прийшов до тями. У вухах страшно дзвеніло. Він озирнувся по сторонах, наполовину засипану дрібними уламками і бетонною крихтою. Господиня лежала зовсім поруч, ніби спала. Кіт обтрусив з себе пилюку і, жалібно нявкнув, помацав господиню лапою. Він завжди так робив, коли хотів їсти − але цього разу господиня не відповідала, і навіть не ворушилася. Кіт ліг поряд з нею, опустив голову на лапи і почав чекати. Він сподівався, що скоро господиня прокинеться і нагодує його, як завжди це робила, чи то господар, суворий, вічно пропахлий тютюном і пивом, повернеться з роботи. Так минуло два дні. Гуркіт зовні то затихав, то поновлювався з подвоєною силою.

Якось раз кіт, протиснувшись через щілину в заваленій стіні, виглянув на вулицю. Там замість звичних заводських вантажівок гуркотіли жахливі металеві чудовиська на гусеницях, і величезні зелені машини. Якось одна з машин зупинилася прямо біля будинку, і з жахливим шипінням почала чвиркати кудись у небо стовпи вогню, що відлітав за горизонт. Кілька разів він бачив людей. Він хотів вийти до них, в надії що його нагодують, але ці дивні бородачі в зеленому, що говорили на незрозумілій мові, лякали його. Кіт продовжував чекати.

Він не знав, скільки часу минуло. День змінювався ночами. Сонце − дощем. Кіт охляв, його густа шерсть покрилася шаром бруду. Перекусити йому вдалося лише одного разу − знайшов в мисці висохлі залишки корму він з хрускотом зжував їх.

В черговий раз задрімавши, кіт прокинувся від того, що гуркіт за вікном був просто нестерпним. Глухі удари гармат, тріск автоматів, брязкіт гусениць − все змішалося в одну з гуком какофонію. Над будинком, залишаючи за собою вогненний слід, з пронизливим свистом проносилися величезні сталеві птиці...

Все закінчилося так само швидко, як і почалося. Настала абсолютна тиша. І в цій тиші кіт почув тихі, обережні кроки. Згадавши про незрозумілих бородачів, кіт причаївся. До кімнати увійшли двоє. Чоловіки в плямистому одязі, втомлені і неголені. Від них різко пахло порохом і кров'ю, але одночасно кіт вловив якийсь дивний, і в той же час до болю знайомий запах. Щось у вигляді цих двох говорило йому про те, що їх не варто боятися. І кіт вийшов до них.

− Саня, дивись, котик! − захриплим голосом українською мовою покликав один з бійців свого товариша. − Напевно з самого початку тут сидить, охляв зовсім.

− Ага, бiдненький. I хазяйка загинула, − присів біля кота другий, погладивши його по спині. − Поклич хлопцiв, щоб поховали.

− А що з котом робити будемо? Шкода його… Не залишати ж тут, − солдат закурив.

− Так забирай, на блокпосту поселімо…

Боєць підняв кота і сунув під куртку. Кіт обома лапами вчепився в брудну, пропахлу потом тканину. Через півгодини він уже мирно дрімав, поки солдати, сидячи на броні українського БТР-а, курили і весело перемовлялися. − Саня, заводь швидше коробочку, − крикнув новий господар кота. − Тиждень відпочинку, і попереду − Донецький аеропорт...

АТО кіт

Фото запозичено зі сторінки Фейсбук «Український наступ»


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2021 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/