Среда, 30 сентября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Сирітська доля чернігівського підлітка


mamaДмитрові лише чотирнадцять років, але можна дати всі сімнадцять. Внутрішній його стан, судження, розмови також не характерні для підлітка. Не знаю – це добре для нього чи ні. При спілкуванні зі мною хлопець тримається теж по-чоловічому, хоча в очах — щось невимовлене й  сумне.

Це бабця його рідна, з якою Дмитро мешкає недалечко від Чернігова, більш розкута у розмові… Коли було онукові 7 років, його мати поїхала за порадою своєї подруги шукати кращої долі в Італію. Планувала начебто їхати на два роки, але там і зосталася. А згодом вийшла заміж, потім народила дитину. Відтоді Дмитро не бачив  рідної матері, тільки телефонні розмови нагадують хлопцеві, що у нього нібито вона є. Сумує і він, і його бабуся.

— Ви знаєте, він на людях старається не показувати, що у чомусь чи то обмежений, чи позбавлений материнської уваги, — розповідає бабуся. — А я ж бачу, як важко онукові… Батьки розлучилися, ще коли Дмитрикові було 2 рочки, а тут і без матері хлопчик залишився… Вона ніби і є, і водночас — немає. Він міцний хлопчина і навіть «качається» – спортом займається… А от материнського тепла позбавлений. А оце недавно листа по Інтернету отримали. Він роздрукував, то і я почитала. Мати пише, що дуже скучає за Дмитром і за мною. Просить, щоб він простив її за те, що так вийшло… А потім, вже під вечір, чую, а він у кімнаті своїй схлипує плаче. Я не тривожила його… Я ж розумію, як йому важко. У нього є зошит, так він туди свої вірші пише…»

Дмитро показав мені кілька своїх віршів, але з умовою – не друкувати його прізвища  і адреси — не хоче, щоб потім його жаліли. Ось так — все по-чоловічому! І нехай його поетичні рядки недосконалі, в тих рядках — мова його серця і біль українського хлопчика, а скільки їх — покинутих матерями напризволяще!

Де ти, мамо моя? Я не плачу.

Розділився світ на половину.

Тільки часто вві сні тебе бачу:

Ти чужого колишеш хлопчину.

Ти долоню кладеш свою ніжну

На голівку його кучеряву,

Сон не йде у холодному ліжку —

Так давно ти його застеляла.

Йому на ніч ти казку читаєш —

Тільки мова чужа й незнайома.

Крадькома ти сльозинку втираєш...

Прокидаюсь — нема тебе вдома!

А ми мусимо з бабцею жити,

Виглядати за обрій щоднини.

Бабцю завжди я буду любити,

Але маму вона не замінить.

Мені теж треба в світ вирушати —-

А бабусю  на кого ж покину?

...Ти не будеш мене проводжати,

Вслід не будеш рукою махати!

Повертайся, матусю, до мене,

Буду ліжко твоє застеляти.

Я вже більше не можу без тебе

І тобі буду все помагати.

Я не буду нічого просити,

Лише поруч побудь, як бувало,

Я завжди буду тебе молити…

Тільки ти приїжджай, моя мамо!

Спілкувався з Дмитром Сергій ВІТЕР


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/