Воскресенье, 31 мая 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Свідок театральної історії...


Лісовий_02У трудовій книжці цього чоловіка за півстоліття роботи — один-єдиний запис: 58 років він працює художником-бутафором у Чернігівському академічному музично-драматичному театрі імені Шевченка.

Він втілює у життя найбільш сміливі й неймовірні задуми постановників вистав, з його легкої руки на сцені з’являються «мармурові» колони і «золоті» трони королівських палаців, зелені дерева і високі башти…

Олександр ЛІСОВИЙ — заслужений працівник культури України. На жаль, він закінчує свою трудову діяльність, але з театром він не прощається.

Лісовий_01

Дерево, глина, папір, тканини, клей, фарби, пінопласт та інші матеріали, потрапивши до його рук, перетворюються в надзвичайні витвори, без яких не обходиться жодна вистава на сцені театру.

Олександр Тимофійович розповів нам про своє життя.

З чого все починалося

Народився Олександр Лісовий у селі Тридуби на Миколаївщині, ріс сиротою — батько загинув на війні, а згодом померла й мати. Жив із братом, коли той прийшов з армії. Після закінчення семирічки Олександр поїхав до Одеси і вступив там до художньо-театрального училища, отримав диплом із відзнакою художника-бутафора.

«Ніколи я не забував свого рідного училища, адже саме з нього розпочалася моя кар’єра, до цього часу листуюся з директором та викладачами, а коли бував на гастролях в Одесі, заїжджав до них у гості, вони дуже мною пишаються», — говорить Олександр Тимофійович.

Потім Олександр Лісовий отримав направлення на роботу в Чернігівський драмтеатр, де працює донині. Виховав сина й дочку, має онуку. Зять у Бахмачі працює директором музичної школи — заслужений працівник культури України, там працює і дочка Людмила. Всі мають вищу музичну освіту.

«Мою професію діти не обрали, хоча й намагався передати їм свій досвід, але я радий, що вони обрали саме такий шлях, адже музика — це також мистецтво», — ділиться Олександр Тимофійович.

Цікаво, що біла будівля з колонами, яка є окрасою Красної площі, була зведена наприкінці 1950-х років. До того часу Чернігівський драматичний театр існував, але знаходився в інших приміщеннях. Олександр Тимофійович став свідком цієї важливої віхи в житті театру — прем’єри вистави в новому приміщенні. «Працювати мені довелось, коли навіть ще фактично не було приміщення Чернігівського театру. Все відбувалося в Єлецькому монастирі, де працювали театр і філармонія. Як тільки прийшов, було 160 працівників, на сьогодні я єдиний, хто залишився з нашого старого театру».

Бутафорних справ майстер

За 56 років роботи в театрі Олександр Лісовий брав участь у виготовленні більше 400 різних вистав. У часи Радянського Союзу театр активно їздив на гастролі. Перші три роки на гастролях він був і за художникарекламіста, і за художника-декоратора, і за художника-бутафора. Хоч було важко і багато роботи, Олександр Тимофійович із задоволенням їздив із театром й побував майже в усіх республіках колишнього Радянського Союзу. На приїзд театру чекали з нетерпінням глядачі, а проводжали гучними тривалими оплесками. Кожен рік колектив запрошували в Київ на телебачення з виставами, Чернігівський драмтеатр тоді хоч і не мав звання академічного, але був цікавим і помітним явищем у культурному житті.

«За 56 років моєї праці змінилося багато директорів та режисерів, хочу відзначити найбільш видатних і талановитих з них: Віталія Рудницького, Сергія Шевченка, Олену Латиш. До речі, саме завдяки їй театр отримав звання академічного. У той час був цілий букет талановитих людей, і за нашими сучасними мірками можна було б давати їм почесне звання народного артиста. Працівники театру були справжніми патріотами, віддавали себе повністю роботі. Незважаючи на мізерні гонорари, артисти працювали з ентузіазмом».

Цех — у надійних руках

Про нинішнього режисера Андрія Бакірова Олександр Лісовий говорить також з особливою пошаною: «Наш колектив зрадів, коли на роботу повернувся Андрій Бакіров. Театр у творчому плані пішов угору. Сьогодні мені сімдесят сім, я мав розмову з директором про завершення своєї трудової діяльності, але з театром не прощаюсь. Якщо у бутафорському цеху з’явиться складна робота, буду допомагати. Я можу спокійно покинути театр, адже залишаю добру заміну — своїх учнів Олександра Павленка і Надію Карогод. Приємно, що цех залишається у надійних руках».

У театрі зберігаються тисячі предметів з бутафорії і реквізиту, зроблених руками бутафорського цеху. М’яку декорацію пишуть художники. Немає таких речей, які бутафори не могли б зробити. На сцені все має бути легким, зручним та правдоподібним, аби глядач відчув, що воно справжнє.

Більшість з нас ходить на вистави і навіть не здогадується, що всі декорації, ляльки роблять непомітні художники — бутафори, а вони ж — справжні майстри. П’ятдесят відсотків успіху постановки залежить саме від них, тому їхню роботу можна назвати театральним мистецтвом.

Марина ЄВГАН


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/