Понедельник, 10 августа 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Старі казки на новий лад. Івасик-Телесик


kazkaРіс на втіху мамі й тату

Їхній син Телесик,

Що любив з дитинства плавать

Човником по плесу.

І завжди були у хаті

Щука чи карасик,

А то й раками частує

Всю сім’ю Івасик.

* * *

А це якось нетутешня

Нечисть завітала

Й по-шахрайськи той ставочок

Прихватизувала.

Тут же вийшли постанови

Й різні циркуляри,

Що ловити рибу можна

Тільки за доляри.

Та Івась не став платити

Клятим ненажерам.

Звісно, ті його вважали

Злісним браконьєром.

Так що власниця водойми,

Бізнесмен Гадюка

Полювала за хлопчиськом,

Як за сомом щука.

Тільки той човном у воду —

Тут як тут повзуха:

Вже край берега чатує

На хлоп’ячі вуха.

А хлопча було проворним

І на хитрість гоже;

Хоч його зміюка бачить,

Та зловить не може.

І тоді пішла на хитрість

Гадина лукава,

В коваля свій голос хриплий

Сперш перекувала,

Потім вислідила хлопця

Від самого дому

Й заспівала, наче мати,

Пісеньку знайому:

«Гей, Телесику рідненький,

Підпливи до бережка!

Я тобі дам їсти-пити

Та ще й з маком пиріжка!..»

Причаївшись в очереті,

Виждала нагоду

І в мішку вертляву здобич

Принесла в господу.

Та й вручила “браконьєра”

Донечці Олені,

Щоб зготовила із нього

Юшку та пельмені.

А зраділа доня з печі

Скік, неначе жаба:

— Краще я його засмажу,

Клич гостей на шабаш!

Ось пішла стара Гадюка

Погань зазивати,

А Оленка узялася

Страви готувати.

— Можеш, хлопче, помолитись

В час твого загину

І мерщій сідай на заступ —

В піч тебе укину!

А Телесик хитро каже:

— Хоч убий, не знаю,

Як сідати на лопату —

Спереду чи скраю?

— Що за йолоп некмітливий?! —

Сердиться зміячка, —

І чому вас вчать у школі?

Це ж — легка задачка!

Ось бери, тримай лопату,

Покажу як треба!..

Й на лопату, як у крісло,

Всілася дурепа.

А Телесик вже змикитив —

Використав фору

Та й притьмом у піч засунув

Змієву потвору.

Як лишились від Оленки

Шкварочки смагляві,

То Телесик з переляку

Видерся на явір.

Аж тут нечисть на подвір’я

Сходиться зусюди:

Змій і Кащик Невмирущий,

Мавки й чуди-юди…

Посміхаються, жартують,

Потирають руки

І чекають нетерпляче

Поклику Гадюки.

Гості смажене поїли,

Пили та гуляли,

А про донечку гадючу

Навіть не згадали.

Всі були у тому певні,

Що згорів Телесик,

А раз так — гуляй, босото,

Угамовуй стреси!

Кащик — наркоман столітній —

Зілля не шкодує,

Сам життя провів на голці

Й іншим пропонує.

Обкурився гад кістлявий,

Їсть марихуану,

Став на стіл і вимагає:

“Подавай нірвану!”

Чуди-юди в довгі губи

Мелодійно дують,

На столах зелені мавки

Їм стриптиз танцюють…

Змій триглавий без закуски

Пив якесь чорнило,

Потім троє відер спирту,

По відру на рило.

А як з трьох пащек відрижки

Синьо зажахтіли,

Замалим і хата, й гості

Вщент не погоріли.

Лиш Телесика зле дійство

До кісток дістало,

Так трусився, що аж листя

З явора спадало.

І як згодом погань вийшла

На повітря свіже,

Враз відчули: щось незвичне

Їхній погляд ріже!

Купа листя під ногами…

Раптом поніміли…

Бач, на голій деревині

Той, кого вже “з’їли”.

Аж злякався Змій триглавий

І в кущі, паскуда:

— Сам я — диво! А такого

Ще не бачив чуда!..

Кащик ахнув спересердя:

— Це — якесь омання!

Тобто явне наркотичне

Передозування!

Бо такого буть не може,

Щоб дитя змагалось,

Обвело всіх нас круг пальця

І живим зосталось!..

Поряд Мавка наркоману,

Знаючи, говорить:

— Як людина схоче жити,

Ще й не те учворить!..

Здогадалася Гадюка,

Чом дочки не стало,

І під явором високим

Ридма заридала.

“Все, мені без суду “вишка” —

Думає хлопчисько, —

Розірве стара Гадюка,

Смерть моя вже близько!”

Раптом бачить: в синім небі

Гуси-гусенята.

— Ой, візьміть мене, — благає, —

На свої крилята!

— Що за жарти? — кажуть гуси, —

Ну й хлоп’я чудесне!

Чи невже такі ми схожі

На таксі небесне?..

Він до інших знов благально:

— Порятуйте, браття!

Бо як нечисть добереться,

Розірве на шмаття!..

Погань, знай собі, зубами

Точить деревину,

Перегризли явір тлустий

Вже наполовину.

Згодом дерево на зламі

Скрипом застогнало…

Аж знайшлося гусенятко,

Що на зойк пристало.

Здійняло хлопча у небо

Й понесло додому,

А в змії інсульт від злості

Трапився потому.

Так в конвульсіях і здохла,

Наче від пристріту.

Погань з краю повтікала

Й розбрелась по світу.

* * *

Як на небі повний Місяць

І зоря з зорею, —

Виє нечисть на багнищах,

Тужить за змією.

Євген ЄВТУШЕНКО


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/