Вівторок, 21 Травень 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Сільський голова погрожує силоміць віддати людину у дім престарілих

Сільський голова погрожує силоміць віддати людину у дім престарілих


На Менщині сільський голова погрожує силоміць віддати в Чернігівський геріатричний пансіонат свого односельця з інвалідністю.

Через нездатність самостійно за собою доглядати та нормально пересуватися чоловік із обмеженими фізичними можливостями вже другий рік мешкає в стаціонарному відділенні Терцентру. Це місце стало йому другим домом, з якого його намагається виселити сільський голова Волосківців. Виною всьому – гроші і відповідальність, яку чиновники з району та села перекидають на плечі одне одному. 

Після хвороби перестав ходити

Мешканець села Волосківці Олег Захарченко вже другий рік як перебуває на обслуговуванні в стаціонарному відділенні Територіального центру Менської ОТГ, котрий розташований у Стольному.

У селі про чоловіка ніхто і слова поганого не скаже – добродушний і чесний. Утім, життя для Олега у найбільш неочікуваний момент повернулося трагедією – він серйозно захворів. Наслідком хвороби стала інвалідність другої групи. У чоловіка хворі ноги, і без двох милиць він вже й кроку не ступить. Зрозуміло, що людині з обмеженими фізичними можливостями тяжко виконувати навіть найелементарнішу домашню роботу. А допомоги чекати нема від кого – батьки Олега померли, залишилась лишень тітка, яка й сама нездужає.

Тому у січні 2018 року Олег разом з тіткою Вірою Іванівною звернулись до Територіального центру з проханням поселити його у відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання.

Розуміючи всю складність ситуації, керівництво установи взяло Олега Захарченка під свою опіку. Тут він досить швидко адаптувався, знайшов друзів і навіть полонив серця персоналу своєю харизмою та позитивом.

Здавалось б, все у нього повинно бути добре, адже почувається він у відділенні краще, ніж удома. Проте з початком 2019 року ситуація склалася інакше. Чоловіка з обмеженими фізичними можливостями захотіли виселити з установи! Куди і чому – запитуємо у директора комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Менської міської ради Наталії Гончар.

Олег Захарченко

За її словами, після реформи децентралізації село Волосківці не приєдналося до Менської ОТГ, а сам стаціонарний заклад утримується коштом громади. Відтак, терцентр не вправі безкоштовно утримувати таких людей, за їх догляд має платити район.

«У 2018 році у нас було укладено договір із Менською райдержадміністрацією про співфінансування утримання цих людей. На початку 2018 року у нас їх було 14 чоловік – це люди, які прописані за межами громади, – пояснює Наталія Вікторівна. – Щомісяця ми розраховували вартість їх утримання, і нам за це адміністрація перераховувала кошти. Гроші надходили через міську раду, а потім вже до нас – на захищені статті».

Коли ж у 2019 році у Менській міській раді захотіли діяти аналогічно, то отримали від голови РДА Валерія Щукіна чітку відповідь: проблеми людей – це проблеми сільських рад!

Адміністрація вмиває руки

«Показники зведеного бюджету району на поточний рік на відшкодування вартості послуг, що їх надає комунальна установа «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Менської міської ради, передбачені на рівні місцевих базових бюджетів органів місцевого самоврядування нижчого рівня. А тому і відшкодування вартості послуг слід проводити не з районного бюджету, а з бюджетів селища та сіл району, представники яких користуються послугами міського територіального центру», – йдеться у листі-відповіді «Про співфінансування міського територіального центру» голови Менської райдержадміністрації Валерія Щукіна, датованій 21 лютого 2019 року.

Таким чином керівник району перекинув питання утримання самотніх непрацездатних громадян на плечі сільських рад. Вийшло так, що доля кожної такої людини опинилася в руках сільських голів.

Керівник Волосківської сільської ради Олександр Любенко і чути не хоче про співфінансування утримання свого земляка Олега Захарченка. Каже, що платити за нього не збирається, – коштів, у бюджеті, мовляв, на це не передбачено. Сам Олег заявляє, що Олександр Любенко чинить на нього та його тітку шалений тиск.

«Сільський голова сказав мені, що здасть мене у Чернігів у дім престарілих, – бідкається чоловік. – У Чернігів я нізащо не поїду. Прожив тут рік – і на тобі! Я звідси їхати нікуди не збираюсь. Про це я казав і голові, і своїй тітці».

За словами Олега Захарченка, після того, як він вкотре відмовив керівнику села у виселенні, той почав тиснути на його тітку.

«Він її в кабінет викликав, кричав на неї, – обурюється Олег. – Після цього вона, бідна, таблетки п’є, боїться не те що до мене їхати, а по й селу ходити».

«Для того, щоб забрати людину із нашого стаціонарного відділення, вона сама має надати на це згоду, – пояснює завідувач відділення Олена Коваленко. – Так, згідно з постановою КМУ № 1417 ст.45 та 50, громадяни приймаються на соціальне обслуговування та припиняють його з власної волі та згідно поданої ними особисто заяви. Олег звідси категорично відмовляється йти, мовляв, якщо таке трапиться, то піде на болото…» 

«Хоче він чи не хоче – це ж не дитячий садок»

У сільського голови Волосківців про ситуацію, що склалася, є власна думка.

«Ми його не переселяємо поки що нікуди. Але розмови такі були, – зізнається той. – Це не штатна одиниця бюджетної сільської ради. Ви ж знаєте, що сільська рада існує за рахунок податків, якщо утримувати його, то треба включати це в бюджет. Ми поки що вирішуємо, як нам бути, бо його 1500 гривень пенсії не вистачає на утримання. Думаємо над переселенням туди, де держава його утримуватиме. Наразі розглядаємо різні варіанти, – каже пан Любенко. – Сільська рада – це ж не виробнича структура, коштів у нас зайвих немає. А якби він був не один, а їх лежало 5 чоловік? За нього треба платити по п’ять тисяч гривень щомісяця. Хоче він чи не хоче – це ж не дитячий садок. Поки що питання чернігівського пансіонату не розглядається, але ніхто його утримувати за свій кошт не буде».

Керівник терцентру Наталія Гончар каже, що сільський голова відмовляється від конструктивного діалогу. Всі її намагання з ним зустрітися закінчились нічим. Олег Захарченко навіть думав прописатися на території громади, але хата, де він мав це зробити, виявилась неприватизованою.

Ситуація з утримання одиноких непрацездатних громадян у стаціонарі терцентру не замикається лише на одному підопічному – таких, як Олег, – дев’ятеро осіб із п’яти населених пунктів, що не увійшли в громаду!

Зважаючи на це, у міській раді спробували налагодити діалог і вийти на сільських голів задля укладення договорів про співфінансування. Однак досі жодного договору так і не було підписано. Сільські голови просто уникають відповіді і, вочевидь, не бажають витягувати з власних кишень зайві кошти. Як для села суми досить значні. Адже ідеться майже про п’ять тисяч гривень щомісяця! На рік – це 60 тисяч гривень на утримання однієї людини. В терцентрі розводять руками – там не знають як бути в цій ситуації, бо утримувати власним коштом людей, які прописані за межами громади – занадто дороге задоволення, але і вигнати їх на вулицю не можна. Незрозуміло одне: яким причинним місцем думала районна державна адміністрація, перекладаючи соціальну відповідальність держави на плечі і без того мізерних сільських бюджетів, фактично залишаючи знедолених та немічних людей напризволяще?

Керівникам району, вочевидь, важко зрозуміти те, що доля людини не повинна залежати від порожніх папірців, вона повинна залежати від самої людини. Шкода лишень, що в сучасному та такому жорстокому світі все далеко не так.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Олексія Миколаєнка

На першому фото: Стаціонар терцентру

Газета «Чернігівщина»


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/