Вторник, 7 20 апреля20   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Шведи на Чернігівщині!


шведи=1аУчасники походу Карла ХІІ залишили на Чернігово-Сіверщині не тільки могили, а й села зі шведами.

 

У ході Північної війни шведське військо у жовтні – листопаді 1708 року пройшлося територією Чернігово-Сіверщини. Хоча цей похід відбувся 304 роки тому, і досі на карті Придесення залишилися згадки про нього. Ця неординарна подія відобразилася у назвах могил, курганів, кутків і навіть населеного пункту (Шведчина).

Останній прихисток вояк

Зазначимо, що у регіоні у 1918 – 1920-их рр. та 1941 – 1943 рр. були значно екстремальніші бойові дії за участю набагато більших військових формувань, але вони не пригасили пам’яті про загиблих шведських учасників походу. Пояснення цього криється у тому, що протягом двох століть після повстання Мазепи на території Чернігово-Сіверщини не було військового протистояння. А тому з уст в уста представників одного покоління того чи іншого села передавалася наступному поколінню згадка про існуючі поховання, названі, як правило, шведськими могилками.

Шведська могила у Тютюнниці Корюківського району

Шведська могила у Тютюнниці Корюківського району

Ми відшукали майже 40 місць поховань вояків Карла ХІІ. Шведські могили є у північних районах Чернігівщини: поблизу сіл Аткильня (Ріпкинщина), Альошинське, Ваганичі, Карпівка, Займище (Городнянщина), Воловики, Домашлин, Наумівка, Тютюнниця, Сядрине, Жукля (Корюківщина), Привільне, Руда, Хрінівка (Щорсівщина), Городище (Менщина), Шаболтасівка (Сосниччина), Заріччя, Медведівка (Семенівщина), Розльоти, Рижки (Коропщина). Ще більше їх — на півдні у населених пунктах та поблизу Білошапки, Онищенків, Нової Тарнавщини, Переволочної, Бубнівщини, Крутоярівки (3 могили), Лутайки, Рудівки (18 поховань), Ряшків, Удайців (шведське кладовище), Смоша (Прилуччина), Основи, Слобідки (Талалаївщина), Срібного, Гриціївки, Дейманівки (Срібнянський район), Варви (шведське кладовище), Кулишівки, Макіївки (Варвинщина).

Тамара Андріївна Маун із Яворців

Тамара Андріївна Маун із Яворців

Крім того, поблизу села Лубенець Корюківського району є шведські вали. Недалеко від них є урочище Городок (с.Ховдіївка), де каролінці збудували оборонний табір. Був шведський городок і біля Гніздища Городнянського району. Напевно, в цих місцях якийсь час стояли сторожові загони каролінців після проходження основного війська. За переказами місцевих жителів, біля Сосницького болота (с.Привільне Щорського району) отаборився підрозділ, який у 1708 р. збирав продовольство. У селі Жадове Семенівського району є куток Шведівка. За місцевими переказами, тут жили полонені шведи. У багатьох жадівських жителів не випадкові прізвища Швед. Так місцеві козаки переінакшували складні у вимові ймення прибульців зі Скандинавії на зрозумілі, прості. У Гуті-Студенецькій Щорського району теж нагадує про ті часи назвою куток Шведівщина. За згадками старожилів Шведчини Семенівського району, їхній населений пункт з’явився на місці шведського лазарету. У цьому селі й досі є Шведська криниця («на Пасху туди за водою ходили»).

Микола Олексійович Маун із Убіжичів

Микола Олексійович Маун із Убіжичів

Бої на Придесенні

Насамперед дивує така несподівано велика кількість могил, мікротопонімів, пов’язаних із походом Карла ХІІ. Із джерел відомо про те, що на Чернігівщині не було генеральних баталій росіян зі шведами. Перша сутичка авангардних підрозділів обох армій сталася поблизу села Печенюги (Новгород-Сіверський район — авт.) о 14 годині 20 жовтня. Велика російська військова частина під командуванням генерала Миколи Інфлянта несподівано зіткнулася з піхотою Карла ХІІ. Відбувся жорстокий бій. «И за помощию Божиею, пехотный баталион сбили, и оного баталиона осталось только человек с 20», — повідомляв генерал царю. 22 – 23 жовтня гарнізон Новгород-Сіверської та Топольської сотень отримав підкріплення. У фортецю увійшли Бутирський полк під командуванням Беліардія та сердюцький полк. Дещо пізніше тут розташувалась і велика російська частина генерала Ренне. 24 жовтня до міста підійшов 7-тисячний загін шведів. Карл ХІІ із прикрістю дізнався, що росіяни його знову випередили і посадили у місті великий гарнізон. Російський комендант наказав для пристрашення ворога підпалити з гармат передмістя, що і було зроблено. Це означало, що міські жителі з «ласки» гостей позбулися за годину-дві своїх жител.

шведи 4

Невдовзі генерал Ренне вислав із фортеці назустріч шведам піхоту, щоб та відігнала противника від міста. Протягом години між передовим загоном Карла ХІІ і росіянами відбувалася перестрілка. Шведське командування, побачивши значні московські сили, вирішило далі не вступати в бій і обминути палаючий Новгород-Сіверський.

Шведське військо, трохи відпочивши у Гірках та навколишніх селах від утомливого швидкого просування по Сіверщині, зібралося для рішучого марш-кидка на зимову квартиру до гетьманської столиці. Прискорювало це рішення й оперативне повідомлення про рух корпусу Меншикова. Ще 30 жовтня, зробивши невдалу спробу переправитись біля Комані, Карл ХІІ звелів увечері будувати мости поблизу Мезина, але вдарив мороз. Десна вкривалася кригою. Це зашкодило проводити роботи. Наступного ранку на місці спроби переправитися супроти шведів було виставлено 8 гармат і 4 батальйони генерала Гордона. Шведи ж на вищому березі поставили 28 гармат у три ряди: їх вогонь був настільки щільним, що на протилежному рівнинному березі, як повідомляє тогочасне джерело, «только в один человек с нуждою за оным бруствером укрыться могли, а в четыре человека стать было невозможно от неприятельской стрельбы».

Залишки шведських валів поблизу села Лубенець Корюківського району

Залишки шведських валів поблизу села Лубенець Корюківського району

31 жовтня шведи з допомогою козаків Мазепи виготовили два плоти. Їх поспіхом зробили зі старого будинку. Кожен такий плавзасіб могли підважити лише не менше десяти солдат. Перший пліт росіяни відразу затопили і зрізали канат з іншого.

Усе ж, прив’язавши канати на іншому березі, атакуючі почали під прикриттям артилерії по 15 – 20 чоловік переправлятися. Увечері, коли росіян послали атакувати ці сили, на другому боці було вже 200 вестландців та 400 фінів. Через кілька годин на інший бік Десни їх переправилося ще більше. Зайнявши плацдарм та розстрілявши набої, вони пішли у штикову атаку на російських піхотинців. «У свою чергу почала діяти і артилерія шведів для захисту, наскільки можливо, тих солдатів, які, будучи перевезені разом з майором Старенфліхтом і перебуваючи на тому березі вже в числі 300 чоловік, були вельми гаряче атаковані генералом Аллартом, — писав у своїх спогадах учасник походу мазовецький воєвода С.Понятковський. — То було дивовижне видовище! Треба було дивуватися, як ця маленька жменя людей протягом цілих трьох годин захищалася з надлюдською відвагою, потребуючи під кінець навіть пороху, який вони відшукували у своїх убитих або поранених товаришів. Нарешті, з мечем у руці, вони відкинули корпус генерала Алларта і за допомогою артилерії примусили його поспішно піти, залишивши на місці шість їхніх гармат і 500 чоловік убитих. Ніч довершила решту, і вся шведська армія пройшла потім безперешкодно, перейшовши річку в два дні».

Залишки шведських валів поблизу села Лубенець Корюківського району

Залишки шведських валів поблизу села Лубенець Корюківського району

Загалом же при цій та наступних атаках з різних боків (гренадери тричі намагалися скинути противника у воду) «Гордон втратив тоді до восьмисот чоловік (за іншими даними 1200 — авт.)і одержав стільки ж поранених, а зі шведської сторони втрата становила дві тисячі мертвих та поранених» («Житие и славные дела Петра Великого с предложением краткой географической и политической истории о Российском государстве…» — СПб., 1774. — Т. І. — С. 329). Але армія Карла ХІІ завойовувала дедалі більший плацдарм, усе значніші сили з’являлися на протилежному боці Десни.

Кургани союзників не розорювали

Переправлене військо було прихильно зустрінуте населенням. Як записав у своєму подорожньому щоденнику учасник походу Даніел Крман, мешканці Лукнів (Коропський район — авт.) «пригостили свого воєводу й короля хлібом і сіллю, рибою, медом і сиром». За свідченням Зільтмана, в Атюші селяни доброзичливо подавали Карлу ХІІ «хліб, сіль і яблука». Ще й досі у цьому населеному пункті є Шведини ярки. За переказами, тут були льохи для зберігання зброї, пороху. Шведівщиною назвали місцеві жителі і яр поблизу хутора Дзвонкового.

Виявлені нами поховання засвідчують насамперед маршрути шведських полків, їхніх обозів. Армія Карла ХІІ прямувала у бік Новгорода-Сіверського, Батурина кількома шляхами. На нашу думку, у могилах на Городнянщині, Корюківщині, Менщині, Щорсівщини поховані насамперед померлі шведи, які отримали тяжкі поранення у бойових сутичках у Білорусії, на Стародубщині, у битві під Лісною. Приміром, під Наумівкою Корюківського району є могила —Кончемогиль, в котрій, за переказами, зберігається прах якогось литовського генерала, учасника походу. Скалічених вояків везли услід за основним військом, поки вони подавали ознаки життя.

Зазначимо, що обоз головної армії, яка влітку 1708 року нараховувала понад 49500 осіб, складався із кількох тисяч возів. З деякими шведськими вояками їхали їхні родини (після Полтавського бою потрапили у полон 1657 жінок і дітей). Крім того, у полках налічувалося 3402 ремісників, робітників, челядників. В обозі перебували також понад 200 музикантів, 40 священиків. Обслуговували поранених, хворих 80 фельдшерів та їхніх помічників.

На території південних районів Чернігівщини явно стояли лазарети, обози шведів. Старожили Ряшків пригадують, що союзники мазепинців брали воду з яру Водовизна. У Валках вони розчистили джерело. І нині його називають Шведською криницею.

У Переволочній біля могил стояв шведський табір, куди із найближчих хуторів возили воду та вино. Мешканці села Красляни одне з полів назвали після 1708 р. Лікарівщина, бо на ньому стояв лазарет каролінців. У яру Красному (с. Білошапки) шведи зійшлися у герці з росіянами. За спогадами старожилів села Глинища, вояки Карла ХІІ використовували їхню пристань на березі Махнівки для приймання товарів.

На Прилуччині, Варвинщині, Срібнянщині поховані теж сотні шведів, яких сюди перевезли ще ледь живими після боїв під Мезином, в інших місцях. Через сильні холоди, прогресування хвороб поранені помирали, і їх ховали у курганах. У Гадячі шведське і гетьманське військо через брак квартир для постою мерзло, зазнавало скрути. Майже 3000 – 4000 шведів померло в ті дні від обморожень.

Ворогуючі сторони раз по раз нападали один на одного невеликими мобільними загонами. Під селом Гурбинці є урочище Лободерне. У ньому, за місцевими переказами, солдати Петра І спійманим козакам-мазепинцям лоби дерли — підрізали шкіру під оселедцем і за ним.

Нащадки шведських вояків 

Після Полтавської поразки частину полонених шведів було відправлено на Чернігівщину. На Чернігів під охороною російського полку в серпні перегнали близько 400 – 500 шведських офіцерів[1]. Їх розмістили спочатку в передмісті, а потім у фортеці. Полонені могли по місту пересуватися вільно, але виходити за міські ворота мали право лише за особливим дозволом. Частина офіцерів, зокрема ротмістр Бок, майор Бандгольц та інші, змовилася втекти.

«Все більше нас переймалися переходом через Дніпро, на якому, як ми знали, за 70 верст від Чернігова, стояв козацький пост із 30 осіб, про яких ми зібрали певні свідчення через нашого старого безрукого козака, який вилікував мене від лихоманки, — написав у своїх пізніших спогадах тодішній прапорщик Густав Абрам Пипер, майбутній генерал-майор, губернатор. — Бок і Бандгольц, у яких ще були коні, послали своїх людей за місто під тим приводом, що їм потрібно було запастися сіном: ті й розвідали про напрямки і про всі подробиці дороги до самого Дніпра. Коли ж усе було приготовлено, ми дістали коней і зброю, Бок і Бандгольц випросили у коменданта дозвіл вирушити верхи в село для купівлі сіна. Я з товаришами сподівався отримати такий же дозвіл від плац-майopa; але, оскільки його на ту пору не було в місті, то один з нас, корнет Ліндау, пішов до офіцера, котрий стояв у караулі біля міських воріт. Після багатьох умовлянь він погодився на наше прохання; але пройшло години дві, поки нам дали вартових. Ми поїхали верхи з міста, але, оскільки провідник був при партії Бока, ми не знали дороги. Близько полудня побачили ми Бандгольца з його супутниками, у них також був провідник, але, вважаючи, що дві інші партії встигли вже поскакати далеко, вони не думали більше про втечу і хотіли лише трохи покористуватися свободою. Ми в полі стали змовлятися про виконання попереднього плану, але, на біду, два офіцери з почту Бандгольца ніяк не наважувалися на це. Ми б мали пересилити тих, що були при нас, чотирьох солдатів і комендантських єгерів з двома офіцерами, а нас було всього лише шість чоловік. До того ж починало сутеніти, і ми, мабуть, наздогнали б партію Бока не раніше, як коли б вона вже зробила тривогу на Дніпрі. І так ми, в крайній досаді, поспішили назад у місто, сховавши зброю під одяг, і прибули, на щастя, коли ніхто ще не помітив нашої відсутності, так що ми могли негайно ж зарити нашу зброю і вогнепальні припаси. Опівночі прийшов до нас на квартиру плац-майор і, питаючи, хто нам дозволив відлучитися, шукав по всьому будинку зброї, проте ж нічого не знайшов. Опісля ми дізналися, що партія Бока до опівночі чекала нас в одному маєтку, за 10 верст від Дніпра, але, не дочекавшись, напала на вартових і, зв’язавши їм руки і ноги, а в рот поклавши кляпи, кинула їх убік від дороги, по тому вночі зайняла пором, перш ніж козаки встигли завадити їм, переправилася через річку і, поїхавши по Волині, благополучно повернулася до Швеції».

Полонених шведів утримували у Чернігові до 8 грудня. Потім їх пішки перевели до Москви, куди вони прибули 20 грудня 1709 р. Під час перегонів загальної маси шведського війська, очевидно, калік, сильно поранених розселяли у полкових сотнях, де згодом вони прижилися, завели родини.

Відомо, що після Ніштадського миру 1721 р. у Росії добровільно залишилося жити 1800 полонених.

У Ріпкинському районі у селах Яворці та Убіжичі нами виявлені нащадки колишніх полонених військовиків армії Карла ХІІ — Тамару Андріївну Маун та Миколу Олексійовича Мауна. Їхнє прізвище — насправді поширене фінське ім’я Мауну, що означає «великий» (у місті Або, наприклад, у 1293 – 1308 рр. був єпископ Мауну). «Мій прадід розповів діду, якого розкуркулили і вигнали з Убіжичів, — повідомила Т.Маун із Яворців, — що ми шведи, які тут залишилися після ще тої війни...». Але, оскільки у складі армії Карла ХІІ були й фіни, то, мабуть, це їхні представники залишилися назавжди на Чернігівщині.

У Ріпкинському районі поширене також прізвище Швед. Знайшли ми й кілька родин Шведів, які мешкали селах Лосівка, Чорний Ріг Семенівського району та Конятині Сосницького району. Жителі хутора Щокоть Щорського району вважають, що їхній населений пункт теж заснували у ті пам’ятні часи поранені шведи чи то Щокові, чи то Щолкові, котрі поселилися на річці Низ.

...Переможені учасники походу 1708 – 1709 рр., мабуть, і не сподівалися, що у чужому для них краї місцеві аборигени збережуть їхні могили, добру пам’ять про них як союзників, котрі намагалися звільнити Україну від царської залежності.

Сергій ПАВЛЕНКО

Від автора: буду вдячний усім, хто повідомить і про інші знані шведські могили

[1] Грот Я.К. Труды Я.К. Грота из русской итории. – СПб., 1901. – С. 140-141.


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/