«Родова земля» чи «тиха анексія» українських земель?

Вони з’явилися у селі Пушкарі Ріпкинського району гуртом — такі веселі, енергійні, жваві, оптимістичні. Тепер, коли районна влада двадцяти двом особам передала 44 гектари землі (кожному виділено по 2 га), пушкарівці стали їм сусідами. 22 особи – це половина тих, хто входить до організації «Родова земля». Майже всі члени цього товариства — чернігівці. 
І молодь, і люди літнього віку — усі приїхали вже на свою землю: висаджували саджанці різних дерев, заряджалися енергією сонця, вітру і дерев, що ростуть навкруги омріяного поля. Кожний плекав свою земельку і розумів: ось вона, рідна!
Але колективна земля, як, власне, і приватна, потребує дбайливого господаря. Уже через рік тамтешні селяни побачили, що виділене міським жителям поле починає потроху заростати бур’янами. І хоча концерт бардівської пісні, який організували члени «Родової землі», сподобався багатьом мешканцям села, позитивне враження у селян, на жаль, розвіялося.
«То вони позаздрили новоприбулим», — скаже дехто з прихильників «родовиків» уже пізніше. А тому, мовляв, їх і не полюбили.

— Та ні — з чого б це? — відповідають мені пушкарівці. — Як приїхали, то ходили по селу і показувати, ніби вони з’явилися з іншої планети. Почали нас повчати: вони, мовляв, розумні, а ми — темні, неосвічені… Пояснювали, що ми в земельних питаннях нічого не розуміємо… Якісь незвичні для нас обряди почали влаштовувати… 

— Селяни запитали у них,— розповідає пушкарівський сільський голова Петро Товканюк, — а чи знають вони, що землю треба обробляти? Тут 25 соток спробуй облагородити, а вони без техніки, вручну мають намір кожний по 2 гектари до ладу довести. Ну, добре, кажуть їм, працюйте, а ми побачимо, що з цього вийде… Купили вони хату в Пушкарях із земельним наділом, але й та земля почала заростати бур’янами.

— Ми їм повірили щиро, — майже у розпачі розповідає жіночка із села Трудове. — Продали з чоловіком своє обійстя в Коропі, переїхали ближче до цих місць. А потім зрозуміли — це обман, навіюють щось на людей, а вони й вірять. Ми не одні згодом зрозуміли, що це за організація…

Михайло ШУЛЬГА, начальник відділу земельних ресурсів у Ріпках: «Щоб користуватися земельною ділянкою, необхідно мати дозвіл від багатьох організацій, які повинні надати свої погоджувальні висновки. Наш відділ надав позитивний висновок, бо дійсно люди, які звернулися за отриманням земельних наділів, до цього часу ще не використали своє право на отримання землі. Які будуть результати від інших установ — я сказати не можу. Єдине, на що хотів би звернути увагу, так це те, що місцеві мешканці не сприймають цих людей. Чому? Не знаю».

Рогатки від влади чи «розкусили?

Більше сорока гектарів — то лише половина з того, що хочуть спільники Чернігівської міської організації «Родова земля». Ще стільки ж вони добиваються взяти для інших членів товариства. Але цього разу не все так вийшло, як тоді.
Вони йдуть до своєї мети впевнено й уперто. Інший би давно відступився: заяви — відповіді — комісії — переписування документів… Укотре вони чують від районної влади: і цього разу неправильно оформлені заяви — перепишіть. Мають безліч відповідей від посадовців — начальників управлінь та відділів райдержадміністрації та області. Але ніщо їх не зупиняє.

— Та ця земля давно вже віддана в оренду зарубіжній компанії, – стверджує один із депутатів від БЮТ Ріпкинської райради. — А тому чиновники і вдаються до різного роду невизначених обіцянок. 

Людмила Старикова, одна з керівників-засновників Чернігівської організації «Родова земля», на «земельній» районній комісії в Ріпках слушно запевняла: «Останнім часом стає зрозуміло, що існуючі форми господарювання на землі не тільки не можуть ефективно вирішувати актуальні сільськогосподарські питання, але й призводять до пагубних наслідків: виснаження та отруєння земель, забруднення та обміління річок, вирубки лісів, забруднення повітря… Це, насамперед, пов’язано з тим, що в більшості випадків люди відчувають себе тимчасовими користувачами землі. Інша справа — господарювання на землі, де за основу береться нова концепція — концепція екологічного поселення, яке складається із добровільного об’єднання громадян, які люблять свою землю і усвідомлюють важливе значення гармонійного співіснування людини з природою».
Така неординарність викликала у членів комісії цікавість, як же будуть оброблятися кілька десятків гектарів землі за відсутності сучасно-класичних методів землеробства? Ця зацікавленість виявилась не випадковою. Адже Чернігівська організація «Родова земля», безумовно, є НАСІННЄВИМ продовженням російської організації, де є є духовний лідер і наставник – Володимир Мегре.

Ірина ТРУБА, заступник голови, начальник управління агропромислового розвитку Ріпкинської райдержадміністрації: «Та земля, яка була їм виділена, і, власне, їхня поведінка засвідчують незрозумілість їхнього бажання, що відрізняється від реальності…»
Запитую Ірину Іванівну: «Представник «Родової землі повідомив, що питання вирішено повністю позитивно, і решта членів організації отримали повне право користуватися наділом землі. Це відповідає дійсності?»
Відповідь: «Ні, не відповідає. Сьогодні це питання ще не вирішено».

До чого і куди ведуть українців «земельні» технологи з Росії?

Відкрито чи завуальовано вбачається чітка лінія до «Возрождєнія Родіни» в «Луче Анастасії». Саме з такими назвами вже активно діють організації на Одещині та в Криму як паростки російських організацій.
Земельна боротьба має мету: через громадські організації впливати на свідомість громадян. І стратегія цієї тактики обрана досить вдало. Хто ж із державників зверне увагу на діяльність подібних організацій? Адже земля начебто далека від політичних перипетій.
Як відомо, колективами набагато легше керувати. Етап перший — створення поселень — вдається в Україні реалізовувати. А тому в таких колективах, і це навіть не заперечують члени товариства «Родова земля» у Чернігові, працюють розумні психологи, навіть із гіпнотичними здібностями, які мають вплив на свідомість людини. «Звичайні люди навколишній світ бачать примітивно, — сказав мені Костянтин Єрмоленко, один із керівників чернігівської «Родової землі». — А я бачу те, чого прості люди не можуть бачити…»

«Дійсно, у нашому колективі є такі люди, — підтверджує в особистій розмові зі мною Людмила Старикова. — Наприклад, військовий офіцер із Росії, а нині — чернігівець, який, окрім психологічних здібностей, уміє визначати біополе людини…» 

До якого такого відродження колективщини запрошують нас — українців — земельно-духовні творці, як вони самі себе величають? Хоча якраз українці з давніх часів мали потяг до одноосібного господарювання.
Поряд із «духовним» аспектом такої родової політики важливе місце займає і те, що полюбляють зазвичай маси. А тому виконавці бардівської російської пісні — часті гості симпатиків цієї організації. Українська пісня — не для них.

Наталія ЛЕОНЕНКО, провідний спеціаліст із юридичних питань управління агропромислового комплексу (смт Ріпки): «Та земля, яка була вже їм виділена, не обробляється, як слід. Якщо земля призначена для ведення селянського господарства, то там повинні бути насаджені сільськогосподарські культури, а не те, що вони там насаджують…»

Цивілізація з вигаданою назвою

Члени цього товариства величають себе ведрусами. Цю назву вигадав той же Володимир Мегре. У своїх працях із серії «Звенящие кедры России» він стверджує, що така цивілізація існувала до появи християнства. Мегре стверджує, що ведруси використовували образи різних богів для управління силами природи. Згодом була знищена язичницька релігія, змінений державний лад. Язичницька культура була дискредитована церковною владою.
То хто ж вони — ведруси? До чого прагнуть? Себе вони називають і мрійниками, і романтиками, і невтомними трудягами. Але основна їх мета — наближення того дня, коли вони всі будуть разом. А це можна здійснити через «щоденну і невтомну працю», яка обов’язково, як вони зазначають, приведе до «дня, коли сади зіллються у Великий Сад Вітчизни».
За книгами Мегре, ведруська культура базувалася на розумінні законів природи й осмисленому до неї ставленні. Всі обряди мали під собою раціональну, а не релігійну основу. Поселення складалися з родових маєтків — ділянок землі, що передавалися у спадок. Культурними центрами були капища — місця, куди на свята з'їжджалося населення декількох поселень. Управляли поселеннями рада старійшин і народне віче. У разі військової загрози збиралося ополчення (?!). Для управління капищем наймалися розпорядники, до яких згодом перейшла функція воєводи, князя, а на місцях капищ виникли навіть міста.
Сам лідер-родовик абсолютно впевнений, що всі родові поселення зіллються в єдину країну, і назва їй буде одна — Росія. Духовна зірка Мегре Анастасія підтримує цю тезу і вірить у реалізацію прийдешнього дня: «До Росії цього дня приїдуть гості. Це ті, кого народжувала атлантами земля, як блудні повернуться сини… І барди хай всюди грають на гітарах. І люди похилого віку напишуть листи дітям, і діти всі — батькам своїм. І ми з тобою раптом станемо дуже юними. Як будуть люди юними вперше». (Книга В. Мегре «Нова цивілізація»).
Реалізація іноземного проекту «Біле братство» отримала в Україні свого часу повне фіаско. Основні причини — базування лише на теорії, і тоді ще була міцна влада в Україні, яка вчасно зуміла поставити заслін зовнішній білій пошесті з чорними намірами. «Родова земля» — значно ширший проект, де мета її знайшла відображення у практичній площині. А відволікаючим предметом стала ЗЕМЛЯ.

Сергій Кордик