Понедельник, 17 20 февраля20   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Репортаж із гарячої точки. Якби не бюрократія, наша армія була б сильнішою


Лікар-­патологоанатом Сергій Завадський ще вчора проводив розтини та гістологічні дослідження, а сьогодні опинився на передовій. Без досвіду лікувальної роботи і військової підготовки він не тільки надавав першу медичну допомогу, а й боровся з бюрократичною тяганиною на фронті та налагоджував медичне забезпечення своєї бригади. 

Мобілізовували всіх

АТО-медик Завадський (2)

Сергій ЗАВАДСЬКИЙ, лікар-­патологоанатом Чернівецької обласної комунальної медичної установи «Патологоанатомічне бюро»

Патологоанатомічної служби як такої у Збройних Силах України немає, тому й патологоанатоми на фронті не потрібні, натомість армії необхідні лікарі інших спеціальностей. Проте під час п’ятої хвилі мобілізації мені вручили повістку, а у військкоматі дуже зраділи, що нарешті знайшли лікаря, який погодився служити.

Коли ж я з речами приїхав до Київської військово­медичної академії, там здійнявся галас: патологоанатоми не підлягають мобілізації! У приписному білеті поставили печатку і… відпустили додому. А через два тижні знову зателефонували з військкомату, мовляв: «Ви не змушені служити, але ви нам потрібні».

«ДЛЯ ТОГО, АБИ ОФОРМИТИ ЗАЯВКУ  НА ОТРИМАННЯ ЛІКІВ ЧИ МЕДІНВЕНТАРЯ,  НЕОБХІДНО ЗНЯТИСЯ З ТАК ЗВАНОГО  НЕЗАЛЕЖНОГО ЗАПАСУ. ПРИ ЦЬОМУ ВІЙСЬКОВА  ЧАСТИНА НЕ МАЄ ЮРИДИЧНОЇ АДРЕСИ, ДО ТОГО  Ж ВОНА ВВАЖАЄТЬСЯ БОЙОВОЮ, А В ДЕРЖАВІ...  ВІЙНИ НЕМАЄ! НЕЗАЛЕЖНИЙ ЗАПАС ЧІТКО  АРГУМЕНТОВАНИЙ: ЗНЯТИСЯ З НЬОГО МОЖНА  ЛИШЕ У ВИПАДКУ ВІЙНИ»,  — Сергій ЗАВАДСЬКИЙ.

Власне, ще під час першого вик­лику до військкомату я розумів, що потрібно їхати на Схід. Якщо до війська кличуть рядових лікарів, навіть патологоанатомів, значить ситуація критична. У травні 2015 року отримали повістки 600 медиків Чернівецької області, і, на жаль, лише двоє виїхали в зону АТО. Натомість більшість військових лікарів­офіцерів, яким свого часу держава дала освіту і можливість працювати, роблять усе, аби залишитися в тилових госпіталях. Хоча насправді вони на військовій медицині розуміються значно краще, ніж я, рядовий. Війна на Сході триває два роки, а військова медицина досі в занепаді.

Приймальне відділення — у кутку сараю

Курси підготовки пройшов на базі військового містечка в селищі Городок на Житомирщині. Усі розуміли: за місяць неможливо опанувати те, чого чотири роки навчають у спеціалізованих військових медичних вишах. Тож нам виклали основні знання зі звичайної тактичної медицини. За спеціалізацією нас ніхто не ділив. Лікарів у званні майорів, які були мобілізовані і могли обій­мати керівні посади, не готували правильно оформлювати заявки на отримання державної допомоги, організовувати роботу бригади, і це потім далося взнаки.

Медичне братство. Новотроїцьке Донецької області (вересень 2015 року)

Після місяця навчання почалося розподілення. Знову ж таки, не за спеціалізацією і рівнем підготовки, а у форматі «перші 10 — праворуч, другі 10 — ліворуч». Виглядало абсурдно, коли 52­річний лікар з ожирінням IV ступеня потрапив у… десантники!

Я опинився в артилерійській бригаді на посаді керівника медичного пункту дивізіону. Чисельність бригади — 2200 військовослужбовців, 90% із яких щойно мобілізовані (а отже, абсолютно непідготовлені!). Пункт постійної дислокації розташовувався в Первомайську Миколаївської області. Бригада не мала нічого, крім двох сараїв, у яких жили військові. У нас не було ані медпункту, ані окремих палат для лікування хворих. У кутку сараю організували так зване приймальне відділення, де оглядали хворих і надавали допомогу.

Медичний пункт одного з дивізіонів

Медичного інвентаря, крім переданого волонтерами, практично не було. Але йдеться не про те, що держава не хоче допомагати. Навпаки, хоче, і має звідки! Проте для того, аби отримати цю допомогу, треба подолати колосальну бюрократичну тяганину, чого не навчають рядових лікарів ані в медичних вишах, ані за місяць бойового злагодження. Припускаю, що більшість нюансів відомі військовим медикам, однак там, на передових позиціях, їх одиниці.

АТО-медик Завадський (6)

Із медсестрою та начальником аптеки однієї з бригад. Маріуполь (весна 2016 року)

Наведу один з найабсурдніших прикладів: для того, аби оформити заявку на отримання ліків чи медінвентаря, необхідно знятися з так званого незалежного запасу. При цьому військова частина не має юридичної адреси, до того ж вона вважається бойовою, а в державі... вій­ни немає! Незалежний запас чітко аргументований: знятися з нього можна лише у випадку війни. Аби не порушити жодних законів і все­таки отримати все необхідне, треба було вивчити неймовірно багато документів і законодавчих актів. Спочатку в мене був шок. А потім зрозумів: маю розібратися, як усе це працює. На це мені знадобилося три з 15 місяців служби.

На передовій — гіпертоніки

Із перших же днів я був вражений станом здоров’я людей, яких мобілізували. Середній вік військових моєї бригади — 40 років і більше. У багатьох — хронічна гіпертонічна хвороба, а отже, будь­яке фізичне навантаження для них небезпечне. Або ж іще один діагноз — хронічний простатит. Я не міг зрозуміти, як пояснити в заявці на отримання медикаментів, що мені потрібні ліки від цієї недуги. Проблема відбору мобілізованих — одна з головних! Не можна брати на передову всіх підряд! За життя і здоров’я військового відповідає командир. Нашому керівництву варто усвідомити: захищати країну повинні справді сильні та здорові люди.

АТО-медик Завадський (7)

Дорогою до Волновахи (весна 2016 року)

Узагалі, найчастіше доводилося лікувати гострі респіраторні вірусні інфекції, бронхіти, гонореї, рідше — пневмонію. Проте, навчившись фахово оформлювати заявки на держдопомогу, ми мали всі необхідні засоби для лікування бійців.

Не було часу, щоб надягнути бронежилет

На пункті постійної дислокації я провів три тижні. А потім рік служив у секторі М. Зона мого контро­лю — від Волновахи до Маріуполя. У день іноді доводилося проїжджати близько 700 кілометрів. А службова «таблетка» заводилася через раз. Тоді мої друзі і батько придбали для мене Opel Vectra 2000 року випуску. Ця автівка пройшла за 12 місяців
80 тис. кілометрів, рятувала нас у найскладніших ситуаціях.

«НА ПЕРЕДОВІЙ НЕМАЄ МІСЦЯ ДЛЯ  ФАЛЬШІ, КОРУПЦІЇ, ЗРАДИ. ТОМУ ПІСЛЯ  ДЕМОБІЛІЗАЦІЇ СТАЛО ЗРОЗУМІЛО: НАСПРАВДІ  СТРАШНО НЕ НА ФРОНТІ, А НА МИРНІЙ  ТЕРИТОРІЇ. У ТОЙ ЧАС, КОЛИ ТАМ ІДЕ ВІЙНА,  ТУТ КУПУЮТЬСЯ ПОСАДИ, ДЕРИБАНЯТЬСЯ  ГРОШІ, І НІХТО НІ ЗА ЩО НЕ ВІДПОВІДАЄ»,  — Сергій ЗАВАДСЬКИЙ.

Обов’язки медика артилерії кардинально відрізняються від тих, які покладені на лікаря піхоти. Я не мав палат, операційних, лише ізолятор на 15 ліжок на КП. Завдання старшого медика дивізіону — надати пораненому першу кваліфіковану медичну допомогу і передати на етап евакуації. На лінію зіткнення з кожною батареєю виїжджає санінст­руктор. Він повинен усіх проінструктувати, перевірити наявність необхідних засобів для надання першої невідкладної допомоги. Але оскільки бригада була набрана з новачків, усе доводилося організовувати з нуля.

АТО-медик Завадський (8)

Санінструктори 1­го гарматного дивізіону. Володарськ Донецької області (грудень 2015 року)

Важливо було усвідомити самому і навчити санінструкторів: якщо прилетів «Град», то, як правило, рятувати вже немає кого…

На те, щоб надягнути бронежилет чи каску, не мав часу. Моїм єдиним захистом був пістолет Макарова з одним патроном. А ще — побратими, які там, у зоні найвищого ризику, стають ближчими за найрідніших людей, бо проходять своєрідне очищення війною. На передовій немає місця для фальші, корупції, зради. Тому після демобілізації стало зрозуміло: насправді страшно не на фронті, а на мирній території. У той час, коли там іде війна, тут купуються посади, дерибаняться гроші, і ніхто ні за що не відповідає.

АТО-медик Завадський (3)

З побратимами. Маріуполь (серпень 2015 року)

Дуже гостро це відчув після повернення зі Сходу. Хочеться, щоб очільники Міністерства охорони здоров’я та чиновники галузі не прос­то в черговий раз кричали голос­но про реформу, а приймали рішення і не боялися відповідальності.

Ольга РУСНАК, публікація розміщена з дозволу газети «Ваше здоров`я» (індекс друкованого видання 60965)

На головному фото: З колегами і друзями біля житлових наметів. Донецька область (весна 2016 року)


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/