Вторник, 19 20 ноября19   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Про секрети виховання дітей розповідають Сергій та Уляна Березенки

Про секрети виховання дітей розповідають Сергій та Уляна Березенки


Продовжуємо знайомити наших читачів з подружжям Березенків зблизька. У цьому нам допоможе відверте телеінтерв’ю, яке дали Уляна та Сергій у рамках передачі «Він і вона» (ведуча проекту — журналістка Юлія Литвиненко, «Панорама»).

Цього разу ми розповімо про секрети виховання дітей. Як відомо, у родині Березенків підростають троє хлопчиків. Психологи кажуть: виховувати майбутніх чоловіків складніше, ніж дівчаток. Із ними треба суворіше. А як же це виходить у Березенків? Їхню родину часто вважають зразковою. Найстарший син Олександр зовсім дорослий, уже закінчив школу, тому невдовзі стане студентом. Про це гордий тато сповістив через власну сторінку в соціальній мережі. Середній Іван і найменшенький Лука ще лишаються під батьківським крилом. Як їх спонукають батьки до навчання та саморозвитку, які дисциплінарні методи практикують? Про це й не тільки — із перших вуст Сергія та Уляни.

 

Юлія Литвиненко:

— Є різні субкультури, особливі течії, чайлд-фрі, люди відмовляються від народження дітей, від шлюбу, і кажуть, що інститут шлюбу взагалі вмирає. Що ви думаєте? Ви це штучно підтримуєте? Бо ще є думка, ніби відповідь — у чоловічій природі, що чоловіки не можуть підтримувати оце вогнище…

Сергій Березенко запитує дружину:

— А я підтримую це вогнище (сміється)? Бо я дуже часто на роботі й іноді сумніваюся, чи взагалі підтримую вогнище, і перепитую її. У нас був випадок, коли я їду в Чернігів…

Уляна Березенко:

— Ні, це було раніше. У 2014 році, коли були парламентські вибори. Я була вагітна третьою дитиною. Ми вечеряємо втрьох. Сергія немає вдома, бо він уже поїхав по містах у тур. Ми вечеряємо, і старший син мені каже: «Мамо, я в тебе дещо запитаю, але тільки ти не ображайся. Скажи мені правду: а тато від нас пішов?» (сміється).

С. Б.:

— Після того випадку я перепитую: все нормально? Я є? (сміється) Якщо десь мене немає довго, то кажіть, буду приходити. Я дуже захоплююся тим, чим займаюся. Я можу приділити максимальний час цьому, хоча дуже хочу потім повернутися додому. Мені здається, що в мене склався такий шлюб, така родина…

У. Б.(перебиває):

— Насправді Сергій трішки лукавить, коли каже, що він постійно зайнятий. Є такі моменти в нашому житті, за які я йому дуже вдячна, якими… (хвилюється)… він показує, що підтримує вогнище. Коли були президентські вибори, то з березня його не було, і в старшого сина були проблеми в школі. Сергій приїхав на один день у Київ. Каже — тільки на хвильку, перевдягнутися, мовляв, приготуй речі. А я схвильована, йду зі школи, син — підліток, є проблеми з поведінкою, з навчанням. Пам’ятаю, забрала меншого сина з садочка, приходжу, а Сергій зі старшим сином удома, закрилися в кімнаті. Він йому щось розказує. А потім виходить і каже: «Ти ж тут старший, я на тебе покладаюся». І все, він розвернувся і поїхав. Тобто за ті 20 хвилин, які він був удома, провів бесіду із сином. Тому насправді в якісь критичні моменти для сім’ї, для дітей він завжди є.

Ю. Л.:

— І що? Не бив?

С. Б.:

— Ні, я ніколи не б’ю дітей.

Ю. Л.:

— А вас у дитинстві били? Існувала система покарання в родині?

С. Б.:

— Мене сварила мама. А тато…Можливо, колись я ременя і отримував, але то, напевно, виняток із правил. Бо він у нас такий дуже емоційний. Дід по його лінії — Михайло — пройшов війну, то було зрозуміло, він не був лікарем, і в нас була історія, можливо, день чи два, коли я просто виводив батька із себе. Я міг постійно, як казала мама, пащекувати. Я ніколи не розумів, що це означає, поки не підріс. Постійно у відповідь щось говорив. І воно десь його виводило. Але батько ніколи не дозволяв… він виховував. І я просто не навчився і навіть не розумію, як це я мушу вдарити боляче.

У. Б.:

— «Поганий поліцейський» — це я.

С. Б.:

— Уля їх сварить, сварить, сварить. Я розумію, вона постійно мусить бути в процесі вирішення проблеми одного, а оскільки різниця у віці кожної дитини 6 років, то проблеми абсолютно різного ґатунку. І вирішувати їх треба абсолютно по-різному, із різними підходами. Я себе десь, можливо, обмежую тим, що я приїхав, я працюю, не чіпайте тата, а Уляні треба бути в цьому процесі. Тому вона мені іноді каже: не будь такий добрий, бо «по всі позитивні речі ми підемо до тата, а від мами отримаємо на горіхи».

Ю. Л.:

— Найбільше покарання, яке ви отримали від своїх батьків? Яким уроком воно було для вас?

С. Б.:

— Одного разу вони мене за щось дуже сильно сварили, я не пам’ятаю, за що, і так, що я аж сховався під стіл. Батько бив кулаком по столу так, що він аж гримів. Я емоційно це пережив, відчинив двері й вирішив піти з дому. Пішов, а там темно, страшно. На якійсь вулиці сів і буквально через 10 хвилин побачив, як бігає мій батько по всіх вулицях і шукає. Видно було, як він переживає цей момент, що для нього світ перевернувся, він шукає мене й не може знайти. Я вийшов і зрозумів, наскільки вони мене люблять, і найбільшим покаранням для мене було, коли вони мені казали: «ти мене підвів», не виправдав їхні очікування. Зараз я цей інструмент також використовую і на своїх дітях. Кажу: якщо ти мене підведеш, а я ж так на тебе розраховую…Починаю вигадувати, які б у сина були можливості, ким би він став, якби був відповідальний, не підводив. На синів це діє. Мені здається, що таке переконання і небажання підвести своїх батьків — це дієвіший механізм, ніж підняти руку. Це неприпустимо для нашої родини, це точно.

Спілкувався Віктор Михайленко


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/