Понедельник, 10 августа 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Про кохання, сімейні цінності й не тільки...


Історія Семенівського краю на Чернігівщині тісно переплітається з долями різних видатних майстрів пера та пензля. Звичайно, Полісся приваблює багатьох своєю мальовничістю, цікавою історією, яка оповита легендами й переказами. Серед цікавих куточків нашого Семенівського краю — село Погорільці. Свого часу у Погорільцях гостювали й мешкали такі відомі митці, як Олексій Толстой, Лев Жемчужников, Олексій Перовський, брати Костянтин і Володимир Маковські. Говорячи про родину Толстих, варто сказати про їхню дружбу з Тарасом Шевченком. 

Примітно, що на цьому славні митецькі традиції у Погорільцях продовжуються. Нещодавно на шпальтах нашого сайту йшлося про Ірину Павленко, вчителя Погорільської ЗОШ І-ІІІ ст., яка пише вірші. Але, виявляється, вона не єдина у селі, яка займається цією справою.
Цього разу мова піде про Євмененко Тетяну Григорівну, заступника директора Погорільської ЗОШ. Вірші розпочала писати з того моменту, коли вступила на освітянську ниву, і вже не перший рік радує своїх колег та учнів гарними творами.

Тетяна Григорівна,  народилася у мальовничому селі Погорільці Семенівського району Чернігівської області. Погорільську загальноосвітню школу закінчила в 1987 році. Потім  вступила до Ніжинського державного  педагогічного  інституту  імені М.В.Гоголя   на природничий  факультет, який закінчила в  1992 році.

З того часу працює у рідній школі вчителем географії. Все її дитинство і юність пройшли  серед прекрасної природи Чернігівського Полісся: серед віковічних сосен, квітучих лугів на берегах тихоплинної річки Ревна. З самого дитинства дуже любить природу, спостерігти, як увечері багряне сонце сідає за хмари, вдихати пахощі весняного лугу,  насолоджуватися  ароматом повітря після дощу, милуватися квітами, яких дуже багато вирощує вдома.

«Мені пощастило в житті з людьми – поруч зі мною завжди були люди з щедрою душею та великим серцем. Це мої батьки, мої вчителі-наставники, мої друзі — це дійсно міцний тил, від якого я завжди можу  отримати мудру пораду та підтримку. Все це сприяло моєму творчому натхненню і виливалось поетичними рядками на папір», — зазначає вона сама.

Іван Курпас, м. Семенівка

Поетична збірка Тетяни Євмененко «На струнах душі»

***   ***   ***

Навіщо клад, коли у сім'ї лад,

Цю істину я знаю ще з дитинства,

Ще коли з батьком кільцевали голуб'ят,

Та з мамою з горобини плели  намисто.

Навіщо клад, коли в країні лад,

Коли нема війни, не гинуть люди,

Коли не плачуть матері солдат,

А лиш дитячий сміх чути повсюди.

Нам, українцям, не потрібен клад,

Ми хочем в Україні мирній жити,

Не хочем  проводжати в бій солдат,

А хочем сонце зустрічати і любити.

***   ***   ***

Обожнюю я квіти на вікні —

глоксинії , бегонії , фіалки .

На серці стає радісно мені,

коли  вони пахучим ароматом будять зранку.

Полити , підв’язать , пересадить ,

У вільний час  — найкраща це робота.

Ну як же можна квіти не любить ?

З усіх турбот – це найприємніша турбота.

***   ***   ***

Всі пори року по своєму красиві.

Зима сніжком притрусить, замете,

Щодня покаже примхи вередливі,

На Новий рік нас дощиком поллє.

Словами я не можу передати,

Ті почуття, що виклика в мене весна,

Голубить ніжно, як дитину мати

Все навкруги.  Природа ожива.

І сонце в небі сяє яскравіще,

Коли весна в свої права вступа,

І пташечка  співає голосніше,

І зеленішою на моріжку стає трава.

Червоне літечко нас радує теплом,

Багатством барв, різноманіттям звуків.

Природа дихає любов'ю і добром,

Красою кличуть річка, ліс та луки.

Пора осіння навіває думи

Про швидкоплинність часу на  землі

Усе минає, відлітаєм й ми

У безкінечні простори земні.                                     

Побажання випускникам

Настала  мить , яку ви так чекали ,

Але тепер хвилюєтесь усі ,

Й дивуєтесь , чому не помічали,

Що школа – це найкраще у житті.

Чому ж так боляче прощатися із нею?

Чому сльозинки на очах блищать ?

Бо в світ новий кружляти над землею

Ви вирушаєте , як зграя пташенят.

Тож в добру путь, мої ви ластів’ята ,

Злітайте високо в небесную блакить ,

Тепер ви не дівчатка і хлоп’ятка ,

А впевнені , дорослі , тож летіть.

І по дорослому дорогу обирайте ,

Й життєвий шлях достойно ви пройдіть,

Ділами добрими державу прославляйте ,

І нас , учителів , не підведіть.

Бажаю щастя вам , достатку і любові,

Світанків чистих , миру навіки ,

На вашому шляху  — людей чудових ,

В щасливу путь , мої випускники!

Розмова із Всевишнім   

Як справи на Землі?- питає Бог із неба.

— Ми дякуєм тобі ,  у нас усе як треба.

— А хмари як живуть ?  - Вони пливуть над нами ,

дощі приносять нам і землю зрошують цілющими сльозами .

— А грізні явища природи, вони не завдають вам шкоди?

— Чому ж , вулкани варять свій вогонь ,

який ніщо не в силах загасити .

Не залишай нас , Боже, осторонь,

допоможи нам із природою дружити .

Бо плине час , неначе річка вдаль біжить ,

його нізащо нам не повернути .

Летять роки , душа страждає і болить ,

і прагне довше на Землі побути.

Невидимий зв’язок

Між матір’ю й дитиною

Є ниточка одна,

Від самого народження

Їх зв’язує вона.

Нехай дитя заплаче ,

Матуся тут як тут ,

Пригорне , поцілує,

Щоб сльози відвернуть.

Коли в дитини радість,

Це мама відчуває ,

Бо спокій в серце мами

Ця нитка посилає.

Дитина підростає,

У світ широкий йде ,

Та нитка у час скрути

До мами приведе.

Ця нитка не шовкова,

Ця нить не золота ,

Це нитка- пуповина,

Між матір’ю й дитям .

Фото — М. Волка

***   ***   ***

Молоде обличчя

Вродою сіяє,

А в очах закоханих

Вже любов палає.

В клопотах щоденних

День за днем минає,

А в очах утомлених

Ще любов палає.

Так проходять роки

І життя спливає,

Та в очах засмучених

Все любов палає.

Молитва українців

Так хочеться , щоб злаки колосилися

На українських найродючіших ґрунтах.

Так хочеться,щоб мир і спокій поселилися

У славних наших селах і в містах.

Так хочеться, щоб не було «кривавого майдану»,

Щоб не лилася безневинна кров.

Так хочеться, щоб не було обману

А щоб були лиш милосердя і любов.

За це ми молимося , Господи,  щодня,

Тож дай розсудливості всім у скрутний час.

Убережи нам Україну від огня,

Убережи її й помилуй нас.

Фото — М. Волка

Червона калина

Червона калина — символ України,

Й  любої поліської землі,

Нас вона чарує, нас вона  бентежить,

Китиці схиливши в тишині.

Вклонімося  ж низько гілочці калини,

Що так квітне рясно в нашій стороні,

Українців діти будуть доти жити,

Доки є калина  в серці і в душі.

Мій рідний край

Я народилась і живу в краю,

Де сосни вікові у вись злітають.

Свій рідний край всім серцем я люблю,

Його Чернігівським Поліссям називають.

Тут найтепліше Сонце на Землі,

Найповноводніші річки, найзеленіші луки.

Живуть в цім краї люди-трударі,

Що мають вмілі,  роботящі руки.

Ці люди орють, сіють, жнуть.

По правді в світі жить дітей навчають.

Та вірять, що вкраїнці не умруть,

І на коліна ні перед ким не стануть.

Бо в їхніх жилах кров поліщуків

І  прагнення на цій землі робити ,

Та боронить свій край від ворогів,

Щоб в Україні незалежній жити.

Фото — М. Волка

 


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/