Пятница, 14 августа 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Політ. На перехресті світів


sonМені і досі сниться – я літаю,

І до дрібниць знайомий цей політ:

Ось руки, наче крила, вверх здіймаю

І в невагомий поринаю світ.

 

Розсунувся в безмежжя синій обрій…

Внизу будинки, як коробки цигарок.

А я лечу, лечу, не зупиняюсь,

У морок Всесвіту, у круговерть зірок.

Це ж просто так! І де цьому навчився?

Чи ж можуть бути інші відчуття?

Та сон тікає, опустивши крила,

Й земля важка вертає з забуття.

Вона свинцем здавила руки й ноги…

Душа в польоті ще, та вже на ланцюгу.

А мжичка за вікном своє розповідає –

Про сіре небо і таку ж нудьгу…

І хочеться втекти від неї якнайдалі,

Летіти знов, летіти без кінця.

І сон новий на крилах колисає,

Пливе примарність до свого вінця.

Та в тому сні вже важчі стали руки,

Знайоме все, та наче сил нема…

Немов із сумнівом поволі я злітаю –

Хоч би не впасти! Та нехай, дарма!

Чому безкрилі ми, хоч вміємо літати?

Чому неправда – сон, а правда – буднів лет?

І від землі так важко відірватись

Туди, де Вічність грає зоряний сонет…

Чи каменем потягне душу тіло,

Або ж порине в сяйво вічного життя?

Чи знову відростуть у неї дужі крила,

Чи бовкне в чорний морок небуття?

Сергій ГОРБЕНКО, с. Вересоч, Куликівський район


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/