Понедельник, 10 августа 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Погляд із Чернігова. Історії про Радянську Армію з «людським обличчям». Розповідь шоста


Анатолій Покришень

Анатолій Покришень

Черговий випадок з армійського життя чернігівця: «MAN».

Приїжджає до нас із перевіркою заступник командувача округу з цивільної оборони генерал-лейтенант Нарходжаєв зі своєю свитою — кількома бойовими полковниками та підполковниками.

Ознайомившись із «показухою», у результаті якої все надраєне і вичищене «до комісії» ми знову драїли і чистили, кругле носили, а квадратне катали, і попивши в полковому кафе зелененького чайку, високий військовий начальник побажав зустрітися з наявним офіцерським складом...

Усе офіцерське зібрання вмістилося в актовому залі полку. У президії — командир полку полковник Романенко, начальник політвідділу підполковник Петрушков і заступник командувача округу з ЦО генерал-лейтенант Нарходжаєв. Із перших слів високого воєначальника стало зрозуміло, що він несе формену ахінею, а думкам у його голові було явно тісно. Спочатку генерал узявся за порушників військової дисципліни серед молодшого офіцерського складу. Говорив він з акцентом, явно не вникаючи в те, що вимовляє.

— Товариші! — заглядаючи в папірець, читає генерал. — Багато молодих офіцерів, такі, наприклад, як старший лейтенант Шустер, лейтенант Волошин, лейтенант... ну, і так далі, порушують дисципліну, п'ють і не виходять на службу...

— Товаришу генерал! Я зовсім не п’ю! — із заднього ряду не голосно, але так, щоб усі почули, подає голос Ян Шустер.

— Що? Хто сказав, підніміться!

Супроводжуваний звуком «сидячки» стільця, що відкинулась, піднімається «цей нахаба» Ян Шустер:

— Товаришу генерал-лейтенант, я не тільки не п'ю, але і вчасно приходжу на службу... Зауважень не маю.

— Тим гірше! — грізно випалив генерал і, як ні в чому не бувало, дивлячись із-під окулярів, з удаваною суворістю додав: — Сідайте!.. Поки.

Потім оратор ексцентрично перестрибнув на тему зростання агресивності блоку НАТО в усьому світі, а з неї — на неприпустимість наявності в полковій бібліотеці журналу «Юність» з антиармійською повістю письменника Некрасова «В окопах Сталінграда», що показує нестатутні взаємини на фронті з елементами командирської дурі, та повістю Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ», що розкриває обличчя радянської дійсності.

На думку генерала, потрібно ще буде розібратися, що несе для СРСР найбільшу небезпеку — чи бундесвер із його британською Рейнською армією та «амеріканосамі», чи ці шкідливі повісті. Багато хто з «дрібнозіркових» офіцерів, які зайняли останні ряди, почали під генеральську промову помаленьку клювати носом. І я не був винятком.

...До реальності мене повернув поштовх у спину.

— Ану, розбудіть його! — обурено бушував генерал, а наш комполку помінявся на обличчі:

— Ти хто такий?

— Лейтенант..., — з переляку замекав я.

— Можеш не продовжувати! — махнув рукою прискіпливий оратор. — І так бачу, що «молодий»! Ну, ось ти мені скажи, що таке «Man MHROSS R»?

Виявляється, поки я дрімав, генерал перейшов до питання обговорення тактико-технічних характеристик зразків бойової техніки країн Варшавського договору. Але що таке «Man» та ще й «MHROSS R», ніхто з пильних слухачів не знав. Не було в полку ніяких «манов» і все! Навіть заступники командира полку та бувалі командири батальйонів не змогли б відповісти на це каверзне запитання генерала.

Зате я знав про «Man» досить багато. Нещодавно, знайомлячись у полковій бібліотеці зі змістом журналу «Військові знання», я прочитав у його останньому номері в розділі «Бесіди з призовниками» про початок розробки чехословацькими фахівцями спільно з французькою фірмою «Рено» вантажного базового автомобіля підвищеної прохідності. Про що я чітко і доповів. Це врятувало мене від вірного покарання. (Не можу і зараз позбутися думки, що генерал теж читав перед поїздкою до нас той самий номер журналу. Але це так, до слова.) Заступник командувача відразу подобрішав. Мені здалося, що в нього навіть ось-ось набіжить батьківська сльоза:

— Ну, молодець лейтенант... а то спиш, синку... А начальник служби арттехозброєння, — раптом випалив він, — не знає, що таке « Man». Узагалі він ні хрєна не знає!.. І це цілий майор!

Начальник служби підхопився з місця і теж поміняв природний колір обличчя на невизначений окрас захопленого зненацька хамелеона. Задні ряди захихикали, а передні, в погонах з двома прорізами і великими зірками, обернулись і дивились на мене, як суворі інквізитори на Галілео Галілея.

— Чуєш, Романенко! Я знімаю з цього лейтенанта ще не накладене тобою покарання, — продовжив, дивлячись на мене, генерал. — ...А твоєму начальнику служби арттехозброєння майору, як його... роблю попередження про неповну службову відповідність. Треба вивчати техніку наших братів по Варшавському договору, а не тільки про риболовлю та баб думати!

Незабаром генерал Нарходжаєв відбув геть. А я ще довго відчував незручність і провину за свої знання про невідомо коли в майбутньому сконструйований «вантажний базовий» чехословацький автомобіль «Man». Як мені потім дохідливо пояснили батьки-командири, «в армії, синку, знання, що виходять за межі твоїх посадових обов'язків, не вітаються».

Анатолій ПОКРИШЕНЬ, м. Чернігів, військовий полковник у відставці, спеціально для газети «Біла хата


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/