Неділя, 16 Грудень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Поет, прозаїк, журналіст, мистецтвознавець — Олена Ананьєва

Поет, прозаїк, журналіст, мистецтвознавець — Олена Ананьєва


Народилася в Одесі, нині мешкає в Німеччині. Автор 15 книг. Учасник понад 30-ти антологій, зокрема 12-ти – німецькою. Президент Міжнародного конкурсу імені де Рішельє, арт-фестивалю «Вітрила Глорії» і Міжнародної Академії «ЛІК» діячів літератури, мистецтв та комунікацій. Лауреат міжнародних премій імені Миколи Гоголя та Пантелеймона Куліша, медалі Олександра Довженка (Україна), літературних відзнак Греції (премія ім. Гомера) та Росії. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України, Національної спілки журналістів України (тричі лауреат її конкурсу «Українська мова – мова єднання»), Асоціації українських письменників та інших творчих спілок. Нині мешкає в Німеччині.

Олена Ананьєва

З циклу «Твоє серце теж відкрите віршам»

«Острови Олени – Архіпелаг Глорія»

Скільки асоціацій – море

омиває

конфігурації.

Мандри поезії, прози, проектів,

виставок і одкровень, зустрічей, легенд,

респектів,

розставань немилих,

чаша поезій – хвилі.

Бажання.

Глечики – поливи,

черепки, чекання...

Припливи-відливи.

Радості душа!

Світить сподіванням!

* * *

Вітаю – зцілення слово!

Вкину, як м’яч, його знову

в зал, де навколо картини,

не яма і темінь, а мимо

снують тіні минулих побачень:

Караваджо, Моне, Ренуара ...

Основа любові і значень,

Де знову ми разом,

спиваєм блаженство

нектару.

З життя беру енергію.

Магії силу і вітру.

Вітаю! Радості слово

вкину одинадцятиметровим.

Слово – на вагу золота.

Грані-діаманти

і олово солдатиків

бравих відважних

вкину до зали талантів.

Слово – каррарським мармуром,

філософським каменем

і полум’ям,

абракадаброю, арепо,

де орач розпушує рядки літа.

Сама, як на амбразуру,

словом – міряти натуру,

цензуру відкинути,

покарання – тільки за відстані

до боргу, честі і сенсу,

праведності життя,

вкинути «Здрастуйте!»,

«Здорово!»

Зібралися всі разом знову ми.

Життя, дане раз прожити,

Cловом залишити важливим!

* * *

На розломі дня, на полустанку,

впівноги бреду спозаранку,

впівноги дійти мені ж до раю,

бо в пеклі справ не маю, знаю ...

Діти нових розливів-розломів,

відступати нам не можна,

віщо манить

край всевишньої

любові і турботи,

немає для щастя в світі,

на щастя, квоти.

* * *

Мені потрібен професор мандрів,

скульптор, актор, диригент,

жонглер або листоноша,

пілот в хмарах з дощем.

Де зірки – волохатим

плодом-каштаном,

кулями на ялинці долі,

де мрії цвітуть крилато,

де щастю з любов’ю – воля.

* * *

На світанках моїх садів,

коли видно нові принади,

і переспіви влучних рядків

променяться, мов зорепади,

і смарагди міняють колір,

дивовижний беручи тон,

і летять до небесних колій,

розсікаючи горизонт...

А звідтіль – зоресяйний потік

із дощів, із нічної землі,

таємничий несучи вік,

буйноцвіттям, як твій мастихін.

І окропим сльозиною сад,

Щоб його від недуг вберегти?

Й не проґавити серед принад,

біоструми живі зберегти,

заслонити від ран і примар,

від зломислимих духів пустель,

й теплий дощ напросити із хмар.

Коли скине сад весь свій наряд,

Йому ж байдуже всі королі,

Йому схочеться рани вгоїти,

давши новому старт зі століть.

Коли стане у вічності ряд,

І захоче нетлінь оживити,

щоб перелік применшити втрат,

зупинивши циклічний розпад!

І вдихнути в пагінь життя нове,

огорнувши небесним безмежжям,

і молитви одвічної словом

загорнути в нетлінні одежі.

* * *

Нас осінь рукою зманила,

оділа наряд злототканний,

узори тремтливі розлила

в листки крихі́тливо-скляні.

І спробуй ці шифри розкрити,

Знайти логарифми гармоній,

в осінній зажурі відкрити

римовані душі півоній.

І сукні повітряні вперто

вплітати в осінні наряди.

У барвах і ритмах відверто

шукати міфічну розраду.

У згустках енергії зоряних

свої обійняти Еллади

в ліричному, світлому маренні

торкнутись душі листопаду.

* * *

Оливи – очима озерними –

й сузір’ями грон винограду,

бажаннями ваблять химерними

до Бахуса в сутінки саду.

Зривала плоди з переспівами

сприймаючи стійкість на пробу.

І золотолистяно вірила,

Що осінь вже кличе в дорогу.

а в храм дивині помолитись

прилинуть дорослі вже діти.

В їх душі теплінню розлитись

востаннє пригорнеться літо.

Із листування з янголом

Тобі дружиною бути, може,

щоб стати мені янголом теж,

і, о, Боже, Боже, о, Боже,

це право присуди, авжеж ...

Я шукала, пропливши моря,

піднімала зелені вітрила,

з-поміж хмар ясінь неба відкрила,

і злетіла в блакить, мов зоря.

Взуття стоптавши у дорогах,

Степи перетинала вперто,

в містах шукала теж опертя

й монети простягала вбогим.

А в швартових, канатах кручених,

крізь витончено грубий сміх,

застрявали скорботи і сльози,

з молодецьких часів моїх.

Але знову піднято наш парус,

знов: «свистати нагору усіх»,

розпущу рядки по кристалах,

розділю диво-зустріч для всіх.

Розкручу, ніби коромисло,

змию бруд чистою водою,

лід душ розтоплю навмисно,

одягаючи крила з тобою.

* * *

Я тобі, як донори здають кров,

віддаю на зберігання свою душу,

від неї ключі у тебе після Господа –

його послухай.

Якщо тобі мінятись не схотілося,

якщо зберігаєш хвороби давно й довго,

ти звик, отже, так і мені судилося, –

разом з тобою поранити душу можна.

Разом краще скуштувати, що Бог дав,

всі ж ходять під небом, де він владика.

Не хочу, щоб навіть частину він відібрав,

ту, твою, поранену невинно.

Знаю, зроблене – огорнуто в мундир.

Твоя доля і моя – біль, яку не видно...

Ти мій віщий – донор, поводир...

Йдемо через океани, пустелі, місця божі,

де можна знайти засіб втішити біль,

ніби чудо-ягоди ясні, гожі.

Розділю з тобою – все навпіл –

а твою, освятивши, перешлю естафетою

смирення – стражденним.

Так допоможуть тобі теж зняти біль,

записатися на поправку – з початком минущим.

Янгол мій, донор мій, світлий вітраж –

вчімося відчувати один одного краще.

Ми приносимо радість. А це, зауваж,

важливе між праведним і пропащим.

Українською переклав Ярослав Савчин


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/