Среда, 25 ноября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Поет і кулінар з Добрянки – володар сертифікату Лондонської ІЕS


ПОЕТ З ДОБРЯНКИ – БІЛЬШЕ, НІЖ ПОЕТ.

Саме цим крилатим висловлюванням видатного класика поезії можна охарактеризувати особистість і творчість нашого земляка Сергія Олексійовича Коноваленка (літературний псевдонім Добрянець).

Самобутня, багатогранна поезія Сергія Коноваленка бентежить душі і викликає сердечний щем своєю відвертістю і чесністю у відтворенні поетичним словом найпекучіших життєвих проблем і людських переживань.

Творячи свої поезії російською мовою, Сергій Коноваленко, тим не менше, дуже близький образністю своїх творів до традицій українського віршування. У його поезії ці традиції переплелися в туге перевесло із суто українським баченням світу і розумінням його складності, незавершеності і безмірності.

Його поезії – чи то ліричні, чи філософсько-публіцистичні – не обминають жодної нині значущої проблеми і тому вони животрепетні та актуальні. Чи звертається Коноваленко до образів матері і коханої, чи звеличує природу рідного Полісся, чи осмислює минуле, нинішнє і прийдешнє – він у віршах не лукавить ні на йоту заради того, щоб сподобатися читачеві, а, як мовиться, рубає правду-матінку, яка за своїм чесним змістом може комусь і не сподобатися. Тим і полонить серця і думи його поезія.

Коноваленко-ДобрянецІ ще. Не поезією єдиною знаний Сергій Коноваленко. Він – беззмінний завідувач їдальні Добрянського держлісгоспу – ще й знаменитий на всю Україну кулінар. Його, образно кажучи, хліб насущний – неперевершені за смаком різноманітні страви не гріх подавати хоч на королівський стіл, бо кулінар – володар сертифікату Лондонської ІЕS, чотири рази  ставав призером асоціації кулінарів України, а в 2006 році його кулінарна творчість відзначена почесним нагрудним знаком Асоціації. Він також учасник і один із переможців четвертого Всеукраїнського фестивалю кулінарів, заснував першу в Україні кулінарну школу для вихованців загальноосвітніх шкіл, був відзначений також знаком пошани «Кращий кулінар лісового господарства» — одним словом, і поетична, і кулінарна творчість Сергія Коноваленка цілком відповідає висловлюванню «Поет з Добрянки – більше, ніж поет».

Особливим тембром звучання пронизана книга поезій Сергія Коноваленка-Добрянця «Дайте мені ковток свободи», яка щойно вийшла друком у видавництві «Десна Поліграф». Це вже п’ята книга поезій Сергія Коноваленка.

Чотири попередні — «Тернистий шлях», «Покаяння-33», «Дежавю» і «Земля, оспівана поетом» виходили у  90-ті роки минулого століття і були тепло зустрінуті читачами, що й спонукало автора до видання нової книги поезій, яка прийшла до читацької громади з єдиною метою – сказати правду про час і про себе, захистити світ і рідну батьківщину від потрясінь і лихоліття, якими вдосталь наповнена наша історія. Ця мета поетичного слова самобутнього поета цілком досяжна, принаймні, в серцях читачів. Отож і пропонуємо кілька поезій з нової книги Сергія Коноваленка-Добрянця «Дайте мені ковток свободи».

***

Я просто повар, но в душе

Я истинный поэт.

Хочу я к лучшему вернуть

Весь этот мрачный свет.

Хочу я жизни возвращать

И воскрешать людей.

Хочу из конченных путан

Вернуть назад друзей!

Профессия

Для кого-то просто суета

И возня на кухне – наказанье!

Для меня же просто жизнь моя,

Новый взлет, награда и страданья.

Для меня дыхание огня

Вдохновит на новое творенье.

И опять напишется на лист

Новое мое стихотворенье.

И работой не хочу назвать

То, что я порою сотворю,

И никто не знает, как я там

Маюсь, каюсь, лишь потом царю…

Для кого-то кухня – «задний двор»,

Для меня – и с храмами сравнима

Лишь бы вера продожала жить,

Чтобы цель была неуязвима.

***

Закончится, закончится война.

И раны потихоньку заростут

И взвесится с годами вся беда,

Построятся дома и их уют.

И пелена спадет с народных глаз,

И тех, виновных, все ж настигнет меч

Не смогут их ни деньги, ни закон

От кары предназначенной сберечь.

***

Я с друзьями

Был в лесу.

Отдыхал душой.

Время быстро истекло –

нам пора домой.

Мы решили напрямик,

Чтоб не объезжать.

Километра, может, три –

Там рукой подать.

Хутор рядом.

Вот дома вдалеке стоят

Только как-то пустота…

Люда не видать.

Я по улице прошел –

Нет живой души

И невольно произнес:

«Господи, прости!»

Стало сердце странно бить,

Охватил озноб

Нет ни окон, ни дверей,

Брошен старый сноп.

Пробежал бродячий пес,

Мне в глаза взглянул,

Будто будущее все

Он перечеркнул

Здесь и птицы не поют,

Школа здесь пуста,

Хоть давно, давным-давно

Кончилась война.

А политики трещат,

Села, мол, живут…

Почтальоны лишь сюда

Почту не несут.

Просто некому писать.

Все дома мертвы,

Молодежи не слыхать

И сады пусты.

Слышен, слышен вой собак

Тех, что не ушли

Ждут назад они людей,

Просят, чтоб пришли.

Чтоб обратно детский смех

Громко хохотал.

Чтобы школьников звонок

Звонко в школу звал.

***

Я сын земли своей родной

Хочу остаться лишь с тобой,

Хочу обмыть свою печаль

Водой прозрачной, ключевой.

Хочу вдохнуть я всей душой

Тот воздух чистый, без изъянов

Хочу поменьше видеть я

У власти форменных баранов.

Хочу земле своей вдохнуть

Любовь, надежду  и мечты,

Хочу, чтоб дети никогда

Мне не сказали: уходи.

Микола ТИЩЕНКО


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/