понеділок, 18 Грудень 2017   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Не послухав дружину — пішов на фронт захищати Україну

Не послухав дружину — пішов на фронт захищати Україну


Відслуживши рік за мобілізацією, Сергій Володимирович повернувся додому. Думав, що ніколи й нізащо не повернеться на фронт, але побачив, що ще є сили, а ворог не вступається з нашої землі, й підписав контракт до завершення особливого періоду.

Жовтень 2017-го. Піски. Фронтовий автомобіль мчить роздовбаною дорогою. На годиннику восьма вечора, попереду — суцільна темрява. Їхати зі світлом вкрай небезпечно. Увімкнеш хоч на мить, тут же засічуть і розстріляють. Зрештою, ворог зовсім поруч.

«Мені 54, воюю з 2014-го. А що, синам бігти поперед батька в пекло?»
 Раптом на нічній дорозі спалах світла, ще один, іще… Часу на прийняття рішення небагато. 54-річний старший солдат Сергій Грищенко, водій протитанкового кулеметного взводу, витискає акселератор до упору. Він добре знає: щойно пригальмує і озирнеться — отримає ворожий «привіт», якщо ж буде гнати на великій швидкості, то, може, й пощастить. Із усіх боків чуються постріли. Стріляють прицільно. На максималці авто ледь чіпляється за дорогу. Скинув газ — маневр, розворот, знову маневр… Досвід допомагає: за три роки війни водій став справжнім асом.

Аж раптом горизонт почав нахилятись — автомобіль на повному ходу влетів у яму від міни.

— В обід її ще не було! — встигає крикнути Сергій.

Він і справді знає фронтовий шлях як свої п’ять пальців. Але ж якраз перед поїздкою завершився черговий обстріл, який наробив нового лиха. Потрапивши в яму, машина перекидається. Кілька ударів, темрява на пару секунд, потім крики — різкі, нецензурні. «Лаються, значить, живі», — промайнуло в голові.

В той день усі залишились живими, лише Сергій Володимирович отримав травми. Хоч і досить серйозні, запевняє, що викарабкається швидко.

Заходимо до палати, коли чоловік завершує телефонну розмову з дружиною, вимикає і демонструє сильно пошматований мобільник:

— Уявляєте, я до операції готуюсь, а йому хоч би що!

Травмі менше десяти днів, а чоловік жартівливо заявляє, що до весілля все заживе. У свої 54 Сергій Володимирович більш ніж досвідчений фронтовик — воює з 2014 року. Каже, як почалася війна, одразу пішов до військкомату. І, як би не відговорювала дружина, що б не казала про те, що він у свої роки вже старий для героїчних вчинків, твердо стояв на своєму.

— А що, синам бігти поперед батька в пекло? — жартома коментує й додає: — Та що їх, тих жінок, узагалі слухати? Спочатку я пішов за мобілізацією, і нічого, що на той момент уже був досить дорослим чоловіком. Навпаки, маю досвід, знання, мотивацію. Я ж не за адреналіном пішов, як багато хто з молодих хлопців, а країну захищати. І не за грошима. Бо скільки коштує готовність померти?.. Я практично все своє цивільне життя працював водієм, то й на війні отримав відповідну спеціальність.

Фронтова географія чоловіка вражає: супроводжував колони на Донецький аеропорт, був у Дебальцевому… Відслуживши рік за мобілізацією, повернувся додому. Думав, що ніколи й нізащо не повернеться в те пекло. Та хіба всидиш на місці, коли юнаки гинуть? Побачив, що є ще сили, і 7 грудня, одразу після армійського свята, підписав контракт до кінця особливого періоду. Потрапив у ту саму бригаду й знову на першу лінію оборони: Зайцеве, Торецьк, Піски… Сергій Володимирович говорить, що йому не раз доводилось ремонтувати авто під обстрілами.

— Та й боєприпаси возити — сумнівне задоволення, — жартома каже Сергій. — От залетить міна в машину — і все. Але хто ж про таке думає? Найстрашніше було в Зайцевому. Прильоти там були постійні, навіть удень. Ніколи не думав, що робитиму такі маневри на машині і розганятимуся до такої швидкості. Тут точно не до правил дорожнього руху.

— Скільки кілометрів уже намотали фронтовими дорогами? — запитую водія.

— Ой, дуже складне запитання… Навіть не намагатимусь порахувати…

В нього знову дзвонить телефон. Хтось із багатьох бойових побратимів, кожному з яких його тепер не вистачає, запитає про здоров’я, а він більш ніж щиро скаже, що сумує…

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2017 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/