Відкритий лист віце-прем’єр міністру, Міністру культури В.А.Кириленку
Вельмишановний пане В'ячеславе!
5.ХІ.2015 р. в газеті «Україна молода» був надрукований матеріал під заголовком «Переселення храму». У ньому йдеться про намір перенесення національної пам'ятки, старовинного дерев'яного храму з с. Гордище Менського району Чернігівської області до Музею народної архітектури в с. Пирогів, що на околиці Києва.
Публікація викликала неабияке занепокоєння громадськості. І зокрема – членів товариства «Чернігівське земляцтво» в Києві. Те, що пам'ятка перебуває у критичному стані і потребує невідкладних заходів для її збереження, не викликає будь-яких сумнівів. Але чи єдино вірний шлях обрали ініціатори перевезення храму до Музею в Пирогові? Чи всі обставини вони зважили і чи розуміють всі наслідки таких дій.
На нашу думку, це робити не просто нерозумно, а й шкідливо. Навіть – гріховно. А отже – злочинно. Чому?
По-перше, вирвавши унікальну архітектурну пам'ятку, яку гр. Логвин називав шедевром світової архітектури, з її природного середовища, ми наполовину позбавляємо її унікальності. Та, власне, вона після цього перестає бути пам'ят кою. Модні колись скансени на сьогодні у світі уже майже втратили актуаль ність та зацікавленість туристів. І тому більше уваги надається збереженню пам'яток у їх природному ландшафті.
По-друге, у випадку перевезення храму неминучі величезні й непоправні втрати. Зокрема, в церкві збереглися настінні розписи ХVІІІ ст., які під час перевезення безумовно будуть утрачені.
По-третє, і це головне – цей храм, перебуваючи в природному ландшафті, є не лише архітектурна, а й історична, етнологічна та духовна пам'ятка. Саме в цій церкві був рукопокладений у священицький сан родоначальник цілої династії вчених і громадських діячів Кістяківських – Федір Омелянович Кістяківський. Про це він зазначав у своїй доповідній на ім'я графа Олексія Івановича Мусіна-Пушкіна. В цій церкві Ф.О. Кістяківський про служив 23 роки. А потім «после двадцати-трехлетнего служения в Николаевском Городищенском приходе, поступил в Михайловский, где находилась чудотворная икона Божьей Матери. Этот приход многолюднее душ на 400, в нем и оклад выше, и доходы значительно больше, чем в Николаевском. Однако, все мои дети (підкреслення наше) родились в бытность мою в Николаевском приходе» (Киевская старина. – 1895. – № 12. – С. 390). Отже, тут, у цій церкві і побіля неї, ходили босі ноги видатного українського вченого-правника, ординарного професора університету святого Володимира, одного із засновників «Старої громади», який зібрав, систематизував та видав унікальну пам'ятку українського народу «Права по которым судится малоросийский народ» Олександра Федоровича Кістяківського, його братів: доктора медицини професора Гейдельберзького та Страсбургського університетів – Василя Федоровича Кістяківського, Федора – теж лікаря, що працював на фірмі «Брати Яхненки і Симиренко» й поріднився з Симиренками, Павла – юриста; синів О.Ф.Кістяківського, які приїжджали до дідуся в Городище: Володимира Кістяківського – видатного фізика-хіміка сучасної вітчизняної електрохімії, одного із засновників та одного з перших академіків Української академії наук дійсного члена ВУАН та АН СРСР, професора Ленінградського політехнічного інституту, у 1934–39 рр. директора колоїдно-електрохімічного інституту АН СРСР; Ігоря Кістяківського – правника-цивіліста і державного діяча, міністра внутрішніх справ України за Павла Скоропадського; Юлія Кістяківського – вченого математика; Богдана Кістяківського – правника-соціолога і відомого філософа права (виступав проти революційної теорії В. Леніна), одного із засновників та дійсного член ВУАН, професора Київського університету, що підписував свої наукові статті псевдонімом «Українець»; Бориса Кістяківського – вченого географа, автора багатьох підручників з географії; Олександра Кістяківського – вченого юриста. На старовинному цвинтарі біля Миколаївської церкви поховані: дружина О.В. Кістяківського – Марфа Софронівна Кістяківська, бабуся Олександра Федоровича та інших братів Кістяківських (Киевская старина. – 1895. – № 1). А також сам Федір Омелянович Кістяківський. Адже в листі від 28.01.1880 р. до свого брата Олександра Кістяківського, Павло Кістяківський порушує питання про встановлення пам'ятника на могилі батька. Там також перебувають у вічному покої тіла і душі близько десяти поколінь городищенців. Чи ми питали згоди у цих покійників?! Церква – це не стайня, не стодола і навіть не хата. То лише татаро-монголи та більшовики руйнували церкви й кладовища.
Прибічники перевезення храму посилаються також на те, що, мовляв, село вимирає... Але ми це вже чули, коли нас переконували в тому, що українська мова зникне, що в Радянському Союзі буде одна мова. А де сьогодні той Радянський Союз? Зрештою, наш земляк С. Довгий, не зважаючи на панічні настрої щодо села, побудував у тому ж Городищі АТС і комп'ютерний клас у школі. А стараннями активістів «Чернігівського земляцтва», Національного університету ім. Т. Г. Шевченка та нащадків Кістяківських у Городищенській школі нині відкрито пам'ятний куточок Кістяківських, в Менському краєзнавчому музеї – експозицію. Біля церкви встановлено два хрести в пам'ять похованим тут Кістяківським. І куди ж тоді водитимуть вчителі й екскурсоводи дітей, якщо ми заберемо церкву? На пустир поряд із кладовищем.
Стараннями та на кошти членів товариства «Чернігівське земляцтво» 20 січня 2015 року у Києві на будинку №147-б по вул. В. Антоновича (Горького) відкрито пам'ятну дошку О. Ф. Кістяківському та його родині. Варто було б назвати одну із вулиць Києва на честь цієї славетної української родини. В реставрації Миколаївської церкви в Городищі варто зацікавити і американське посольство, адже це предківщина їхнього видатного вченого, одного з творців атомної бомби та державного діяча Джорджа Кістяківського.
Тому в перспективі це може бути один із цікавих об'єктів туризму. Слід наголосити, що й сьогодні чимало туристів відвідують Городищенську церкву. І ми не маємо права позбавити їх цієї можливості. Тим більше, що поряд є інший не менш цікавий туристичний об'єкт – колишнє княже с. Стольне, колишній маєток Безбородьків та його нащадків Мусіних-Пушкіних. Керуючим маєтку Безбородька свого часу був батько священика Федора Кістяківського – Омелян Васильович Кістяківський. У Стольному на сьогодні збереглися церква, рештки великого дендрологіч7 ного парку та маєтку Безбородьків. Зі Стольного походить також рід М.К. Янгеля – творця балістичних ракет «Сатана».
Отож звертаємося до Вас, В'ячеславе Анатолійовичу, знаючи Вашу небайдужість до питань української культури й мови, із проханням допомогти врятувати унікальну пам'ятку української історії та архітектури –Миколаївську церкву в Городищі.
Микола ТКАЧ, етнолог, кандидат історичних наук, професор, член НСПУ
