понеділок, 18 Грудень 2017   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Мужній і чуйний кондуктор працює в тролейбусі Чернігова

Мужній і чуйний кондуктор працює в тролейбусі Чернігова


Несподіваний ракурс. Випадок у дорозі

Я не дуже люблю їздити в тролейбусі – і чекати нерідко доводиться на зупинці довгенько, і в салоні часто – тиснява, адже транспорт приходить нерегулярно. Люди – зазвичай знервовані, роздратовані і, в разі чого, просто не добирають слів… До того ж, як відверто розповів мені приятель, саме в тролейбусі, найдешевшому громадському транспорті, трапляються навіть хворі з відкритою формою туберкульозу!..

Тож я намагаюся, за першої-ліпшої нагоди, ходити пішки. Але недавно поспішав, то й сів у тролейбус разом із юрбою пасажирів. Одразу десь почув лайку, нарікання на життя, хтось когось начебто штовхнув і постраждалий вмить заходився з’ясовувати стосунки… І тут почувся напрочуд люб’язний, доброзичливий голос добродія-кондуктора, який щиро перепрошував за такі незручності і просив передавати гроші за квитки. Далі цей дивний чолов’яга почав буквально дякувати кожному, хто платив за проїзд, просив зберігати квиток до кінця поїздки, бо на лінії – контроль, і зичив щасливої дороги, а ще – здоров’я, любові, щастя, удачі та всіх гараздів! При цьому він кожні п’ять хвилин ввічливо говорив «дякую» та «будь ласка». Не продирався вперто крізь натовп, немов криголам, а виходив на одні двері, заходив на інші й… посміхався!

Пасажирам це неабияк сподобалося… Лайка й «розбірки» в тролейбусі одразу припинилися, натомість люди мимоволі почали дослухатися до такого неймовірного кондуктора… Я, на жаль, не міг у тій тисняві підійти до нього, але теж нашорошив вуха – стало цікаво! Тим часом із ним розговорилася жіночка літнього віку, що стояла поруч із цим добродієм. Подякувала за таку приємну поведінку та гарні побажання, та й почала розпитувати його про життя. Чоловік розповів, що робота кондуктора – звісно, нелегка, але він звик працювати на совість. Все-таки люди на добро, в основному, відповідають добром. І пасажири також потребують уваги та чуйного ставлення, лагідних слів. Адже час зараз – дуже складний, тому людям потрібно бути дружними, небайдужими, добрішими, не перейматися через дрібниці. Бо щодня все одно трапляється щось хороше, просто все це треба помічати і вміти радіти тому, що маєш, не озлоблюватися, любити життя, близьких і взагалі людей, свою країну та світ.

Виявилося, що торік цей приязний добродій втратив дружину – він, як міг, піклувався про неї, а вона померла – він сказав відійшла у вічність… Так, було надзвичайно важко, від такого великого психологічного навантаження і сам почав хворіти. Але треба ж піклуватися про дитину – його донечку, бо тепер він їй – водночас і тато, й мама. Втім, донька – все розуміє, вона дуже хороша дівчинка і підтримує батька. Так вони й живуть удвох, турбуються одне про одного, не занепадають духом. Адже, що б не трапилося, потрібно жити! «Донька – навіть психологічно сильніша за мене, хоч дівчинка. Значно сильніша. Тому не треба нас жаліти – є люди, яким значно гірше. А ми собі живемо, стараємося, пам’ятаємо про дружину-матусю і прагнемо робити всім лише добро», – підсумував він.

І розповів ще одну свою неймовірну історію, як нещодавно втрутився, коли побачив, що кишеньковий злодій (на вигляд – наркоман) тягнеться в переповненому тролейбусі до гаманця літньої жінки. Звісно, міг би зробити вигляд, що нічого наразі не відбувається, не ризикувати власним здоров’ям, нариваючись на небезпеку. Проте він встиг схопити злодюжку і викрутити йому руку… Та пасажирка потім так розчулено, зворушливо дякувала, адже живе сама, лише на невеличку пенсію, котру саме щойно отримала (можливо, злодій просто помітив це і сів за нею в тролейбус)… Добре, що кондуктор виявився сильнішим, впорався, невдовзі здав зловмисника правоохоронцям, тобто не пошкодував ні часу, ні сил. Пояснив: просто не міг вчинити інакше, а то совість би замучила!

Вислухавши цю історію, жінка, що стояла поруч, запитала у кондуктора його ім’я та прізвище, захотіла навіть зайти до тролейбусного управління й написати йому подяку за таке чудове і цікаве обслуговування пасажирів… Та він посміхнувся, хитаючи головою: «Не треба, щоб через мене ви марнували свій час… Кажу ж вам, що у нас – усе гаразд. Тримаємося! А звати мене – Толя».

Час було виходити, тож я за мить опинився на вулиці разом з іншими пасажирами, які, думаю, ще не раз згадуватимуть про цей випадок у дорозі, оповідаючи його знайомим. От і я вирішив розповісти нашим читачам.

Щиро дякую, Толю! Побільше б у нас було таких чуйних, мужніх людей. Хай вам щастить!

Сергій Дзюба


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2017 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/