Ну ось і все, непомітно так підкрався 21-й рік мого народження. Я народився, коли Україна щойно вийшла з-під радянського ярма і почала поволі підійматися з колін. Це були нелегкі часи.
***
Мама розповідала, що то був рік, коли товари першої необхідності були в дефіциті. А черги у крамницях були такі, що можна було простояти кілька годин.
Тепер я вже точно знаю, що то були «лихі 90-ті» у повному розумінні цього слова. Кримінальні розбірки, бандитизм, розбазарювання державного майна. Люди перебивалися з хліба на воду. При владі перебували два Леоніди ? Кравчук і Кучма. Останній мало не узурпував владу в своїх руках. 10-років «кучкізму» ? саме стільки панував в Україні Леонід ІІ. Я тоді ще був малою дитиною і не звертав на це уваги. Адже дитинство кожної дитини має бути, абсолютно, щасливим!
Потім сталося те, що і мало відбутися. 2004 рік ? «Помаранчева революція». Мені тоді було 11 років, я розумів, що люди на Майдані не даремно відстоюють свої позиції. Бо до влади прийшов би Янукович, а це ? погано, так, принаймні, вважало більше людей. Ось і все, що я тоді розумів.
Після революції 2004 року — настала «Вікторіанська епоха». Як лідер держави і нації Віктор Перший не виправдав тих надій, які на нього покладали мільйони українців.
Схоже, що Помаранчева революція, нічого не навчила українців. Вони обрали того, хто довів Україну до жахливого стану. Ера Віктора Другого призвела до фатальних наслідків. Простий «донбаський пацан» мріяв поставити нашу неньку Україну на коліна, а з її жителів зробити слухняних рабів.
Та все-таки незламний український дух! Революція гідності довела, що ми можемо боротися з будь-яким ворогом. І через 10 років, я вже по-іншому сприйняв Помаранчеву революцію. Адже мені стало зрозуміло за що тоді боролися мої співвітчизники 10 років тому.
Але цей 2014-й рік, крім бід, горя і страждань мені нічого гарного не приніс. Спочатку жорстокість беркутівців, вуличні бої на Грушевського-Інститутській, Небесна Сотня, окупація рашистською Федерацією Криму та приєднання його до своєї вотчини, війна на Донбасі.
Тепер ми «живемо по-новому». Однак тисячі вбитих українських військових на Сході глибоко бентежать мою душу і рвуть серце навпіл. Хлопці помирають за те, що ми б в майбутньому жили в щасливій Україні та захищають нас від ворога. А «життя по-новому» не надто вписується у ті події, що відбуваються зараз.
Тому, я не хочу ніяких подарунків на своє день народження. Мрію лиш про одне, щоб в Україні якомога швидше припинилася війна і запанував мир. Щоб я зміг жити у вільній та незалежній країні!
P. S. 28 листопада 1880 року народився видатний поет «cрібного віку» Олександр Блок. Чом не провести паралель між епохою Блока і нинішнім часом…
Ночь, улица, фонарь, аптека,
Бессмысленный и тусклый свет.
Живи еще хоть четверть века —
Все будет так. Исхода нет.
Умрешь — начнешь опять сначала
И повторится все, как встарь:
Ночь, ледяная рябь канала,
Аптека, улица, фонарь.
(А. А. Блок — 10 жовтня 1912 р.)
Владислав ЛИСТОПАД, м.Чернігів
