Среда, 8 20 апреля20   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Герої серед нас. Тягар війни вони несуть на своїх плечах


Він був звичайним столичним заробітчанином, якими сповнений Київ. Молодий чоловік, що не знайшов свого місця вдома, і був змушений шукати щастя деінде. Хіба таких мало – звичайна справа, чи не кожен у свій час стикається з питанням від’їзду з рідного міста. Фінанси, амбіції, жага пригод – у всіх свої причини, але хоча б раз питання перед нами постає.

Революцію гідності Він зустрів не з екрану телевізора, а побачив на власні очі. Серце, переповнене почуттями та емоціями, щеміло, душа по-справжньому горіла. Майдан? Так! Він був його частиною, віддавшись  виру подій. «Русскую весну» зустрічав у перших рядах «айдарівців». Просто зібрав речі та пішов, не чекаючи ніяких викликів до військомату вдома та незважаючи на непридатність до військової служби – просто не зміг інакше.

Що воно таке — розвідка? Якими якостями має бути наділений військовий, якому щоночі потрібно пробиратися на територію, захоплену ворогом. Коли зустріч неминуче викличе сутичку, у якій, щоб повернутися назад, до побратимів, до рідних, потрібно обов’язково перемогти?

Натягнуті  нерви, безперервна перевірка витримки, стан постійної напруги, і так – щоночі. Він покидав свою частину та йшов у невідомість, а вдома ніхто не міг заснути, батьки чекали на дзвінок уранці. Просто почути голос, неважливо, що він скаже, лишень його голос. Рік служби, близько трьохсот нічних виходів, ризик і ризик… Чи був спокійний сон у когось вдома?

Після ротації півроку в Києві. Часи складні, роботи так і не знайшов,  ніхто ніде ні на кого не чекає. Контракт —  і знову служба, а що робити? Знову напруга, знову вилазки, знову ночі, такі довгі…

Чим Він керувався останні два роки? Хотілося слави чи лаврів?  Його нема навіть на стенді, де зібрані фото учасників АТО, у рідному місті, широкому колу про себе не розповідав. Можливо, юнацький романтизм? У тридцять років? Не схоже. Зате дуже схоже на отой книжковий патріотизм, знаєте,  такий ідеальний, що аж не віриться, а здається, що історія – пафосна вигадка автора, або робота пропагандистів.

На жаль, я не знайомий з героєм моєї розповіді, проте знаю його батьків. Він аж  ніяк не хотів  зі мною співпрацювати, а мені – навпаки, дуже кортіло  розповісти цю історію якнайбільшому колу земляків. Так і домовились – жодних імен, залишаємо так, як є.

Що мені хотілось сказати? Щодня ми читаємо газети, книжки, дивимось телевізор, працюємо в Інтернеті. Щодня нам трапляються різні історії про різних людей, бува, читаєш собі й думаєш: ну вигадка ж, так не буває! Але, виявляється, що серед нас, часто сірі й непримітні, сором’язливі й мовчазні – ніколи не подумаєш – живуть справжні герої, які не визнають геройства, мовляв, звичайна справа.  Хтось із вас, читачів, сидів разом з ним за однією партою, хтось ходив разом до дівчат, хтось просто був хорошим знайомим. Звичайнісінький хлопець, родом із  Семенівки, про долю якого майже  ніхто не знає.

Багато наших земляків гідно пронесли тягар війни, сповна відчувши на собі всі негаразди. Про це свідчать численні нагороди та відзнаки, історії, які ми передаємо з уст в уста. Але є й такі рядки  в історії нашого маленького міста, невідомі й нерозгорнуті, яскраві, але не озвучені!

Олексадр Похилець, м. Семенівка, Чернігівщина


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/