Пятница, 30 октября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Дистанційна освіта: маніпуляції-споглядання чи реальний погляд зблизька?

Дистанційна освіта: маніпуляції-споглядання чи реальний погляд зблизька?


Не хочеться говорити саме про дистанційне навчання як таке, що викликало огром новин, багато з яких, як то часто у нас буває, і маніпулятивних, зокрема про 2 місяці, які студенти «гуляють» (не гуляють, а дистанційно навчаються, не два, а один, бо офіційні канікули до 24 січня, коли мені не зраджує пам’ять) – у цьому я не фаховий і це мене цікавить найменше.

Ілля Левченко

Наприкінець навчального семестру від доброго знайомого чув зітхання, що скорше б уже це завершилося й можна було сісти й писати реферати-есеї (цебто дистанційно навчатися). Безумовно, слушно завважував Григорій Сковорода твердячи, що не розум від книг, а книги від розуму створилися, саме тому живе спілкування, жваві дискусії, споглядання, подорожі, без найменшого сумніву, надважливі для пізнання як такого, а ще важливіші – для цілісного вибудовування особистості, «конгруентого» її розвитку; більше за те, сповідальність – це необхідна умова психічної врівноваженості: Дон Кіхот заборонив Санчо Пансі говорити під час подорож – і згодом той саме через це, а не численні побої й «безглузді» пригоди, ладен покинути обітницю й самого «господаря», адже мовчати – це для нього однаково, что «живьем закопать меня в землю». Але для здобуття академічної освіти, переконаний, «усамітнення», котре дає змогу відрефлексувати той чи той матеріал, надважливе: тому для Стуса найвищий сенс життя у самотності ©, тому лише без Санчо Панси (коли той із Росинантом повіз листа Дульсинеї Тобосській) Дон Кіхот має час, змогу, натхнення (йому ніхто не заважає!!) роздумувати, кого йому мавпувати – Роланда чи Адама Галльського.

Саме тому мене глибоко вражає «пинання» на «шарагу» «Шеву», де треба, як завважує одна колежанка, написати реферат для «зарах» і думати, чи отримав той реферат викладач. По-перше, я невростичноставлюся до такого формулювання питання: реферати як форма-жанр, безумовно, академічна дурниця, але пишемо його ми не для викладача й академічно доброчесний студент пише його вже точно не для зарах. Для кожної теми й виду роботи (для дист. навчання теж) відводять певну кількість годин (кредитів), які ми витрачаємо для опанування тої теми: тож як глибоко в це влізати й чи займатися цим – просте питання, яке постає перед студентом. Відповідь студент обирає сам.

Друге. Найголовніше. Дослівно: «Єдиний плюс, який я винесла для себе від цього «продуктивного навчання» — я маю час для поїздок, бо ніхто мій кругозір не збирається розширювати в улюбленому університеті». Свою думку я вже висловив на самому початку. Вражає інше. Мислення неопролеткульту, «самовидвіженцев», простіше ж – Проні Прокопівни: доморощеної інтелігенції, яка вивчила дещо двома-трьомами мовами й побула в Європі (зачєкінілась много гдє) – і «всє наукі прєвзойшла». Хочеться завважити, що без розуміння того, хто стоїть під нами й за нами, прочитання класики, за Бартом, своєю мовою, усвідомлення культурних архетипів – про який «кругозір» іде мова? На Галичині це називають інак – «хуцпою по-гопницьки». Академічна освіта в гуманітарній сфері вчить тримати думу на довгу дистанцію: найлегше тренування – читання книжок, які не зникнуть, хай там що кажуть, і не втратять своєї актуальності й призначення попри існування фаст-фудних ресурсів та способів «упіймати» факт, який не важить нічого без аналітики. І це попри «інформаційне суспільство», ХХІ ст. etc. Шкода, якщо хтось цього не розуміє

Ілля Левченко, студент Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/