Вівторок, 19 Червень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
До 60-річчя від дня народження Володимира Кузьменка

До 60-річчя від дня народження Володимира Кузьменка


Ювілей

Ще на зорі своєї юності допитливий і обдарований юнак, а нині відомий вчений, що виріс на берегах чарівної річечки Снову, в одному з своїх віршів писав:

Я лиш зерня в розсаднику віршів,

А серце спрагле вже колосся просить...

Вологу п'ю дорогоцінних слів

І вірю в те, що буду плодоносить.

І це не просто абстрактні слова. В них відбилося глибоке розуміння свого призначення, палка любов до краси світу, літератури, нестримне бажання творити, жити для людей, присвятити себе науці. Така переконлива віра в свої потенційні можливості вже тоді вирувала в його юнацькому серці і спрямовувала до мети.

Є постаті людей – письменників, літературознавців, вчених – для визначення вагомості зробленого ними у царині культури і науки не треба далекої часової відстані чи якоїсь монографії про життєвий і творчий шлях. Їх ім”я серед сучасників стає відомим відразу після появи першого знакового доробку. Такою появою у Володимира Кузьменка на ниві літературознавства стали його книги – словники для осучаснених шкільних програм у незалежній Україні, які побачили світ у видавництвах Києва в кінці 20-го століття майже одночасно. Це – „ Шкільний словник з народознавства”( у співавторстві з О. Потапенком) ( Київ: Освіта, 1994, „ Шкільний словник з українознавства”( у співавторстві з О. Потапенком) ( Київ: Український письменник, 1995), „ Гроно нездоланих співців”( Навчальний посібник) ( Київ: Український письменник, 1997), „ Словник літературознавчих термінів”( Навчальний посібник) ( Київ: Український письменник, 1997).

Останній навчальний посібник, маю на увазі „ Словник літературознавчих термінів”, став помітним явищем в освітніх колах і спричинив низку відгуків на сторінках періодичної преси. Так, про нього надрукували позитивні рецензії такі журнали як „ Вітчизна”( № 3-4, 1998р.), „ Слово і час”( № 4-5, 1998р.), „ Сіверянський літопис” № 2, 1998р.), „ Всесвітня література”( № 2, 1998р.), „ Літературний Чернігів”( № 11, 1997р. А також ряд газет – „ Вечірній Київ” , Літературна Україна” та інші.

Тоді всі автори наголошували на актуальності написаних нових словників і посібників, звільнених від ідеологічних стереотипів, в умовах розбудови національної освіти. Зокрема кандидат філологічних наук , Ковбасенко у своїй статті „ Серед книг” висловився про „ Словник літературознавчих термінів” В. Кузьменка так: „ Викладачі та учні середньої і вищої школи відчувають гострий дефіцит сучасної словниково – довідкової літератури взагалі, причому – з гуманітарних дисциплін – у першу чергу. Тому поява нового видання, написаного фахівцем високого ґатунку( з цим, гадаю, погодиться кожен, хто читав цю та попередні праці автора), можна лише вітати.” І далі він пише: „ Привертає вільне володіння автором найскладнішими поняттями і термінами літературознавства, найголовніше ж – уміння прозоро, чітко і лаконічно описати та пояснити їх ( так, у невеличкій стаття „ Порівняння” В. Кузьменко перевершує, як на мене, аналогічні статті багатьох видань цього типу в розкритті суті літературного явища).”

Отже, саме ці перші видання засвідчили, що на ниві національної освіти, літератури, її історії і культури з”явився потужний науковець, який має в собі невсипущу енергію до творчої праці, любов до рідного слова, до науки.

Народився Володимир Іванович Кузьменко на Чернігівщині у мальовничому селі Макишин в час, коли повнилася теплом не тільки природа, а й людська душа, 26 квітня 1958 року у селянській родині. Це село, що розташувалося у витоках чарівної річечки Снов, все потопає в зелені. До самих городів підступають заливні луки, ростуть густі трави, а поміж них причаїлися тихі озерця, болота, долини, де безліч птахів, загадок і легенд. Десятки урочищ, які приваблюють своїми назвами. Це – В”язовиця, Оболоння, Ольшаник, Буднакове та ряд інших.

Ось як сам Володимир Кузьменко говорить про своє село: „ Я народився на Чернігівщині в селі, що має напрочуд поетичну назву – Макишин. За народною легендою, перші поселенці побачили тут колись квітучу долину пломенистих маків. Ймовірно, знав цю легенду і М. Стельмах, оспівавши в поезії „ Мак цвіте” подвиг козака, що врятував від ординців молоду дівчину. Дорогою ціною заплатив лицар за свій подвиг: „Ординці воїна скришили//, На землю впало біле тіло// І, наче зерно, проросло//, А влітку маком зацвіло...”

Саме серед такої чаруючої, до сліз вражаючої природи і легендарного історичного минулого села і промайнули дитячі роки майбутнього вченого. Саме тут формувався його світогляд, спалахнула душа любов”ю до рідного краю, свого народу, України. І важлива роль, а, можливо, вирішальна у формуванні особистості належить родині, в якій ріс Володимир. Чесні і працьовиті його батьки виховували своїх дітей у дусі християнської моралі, яка була стержневою у їхньому житті. „ З дитячих літ пам”ятаю, — згадує Володимир Іванович, — як мама двічі на рік – на Маковея і на Спаса – освячувала мак, а серед дванадцяти страв різдвяної вечері кутя з маком була головною на святковому столі, а макові зернята в ній символізували нескінченну множинність зірок Всесвіту”. Тому такі риси характеру, як чесність, відчуття несправедливості, здатність допомогти іншому, величезна працездатність і наполегливість у досягненні мети були притаманні йому з дитячих літ.

І не дивно, що у 1975 році Володимир Кузьменко закінчує Макишинську середню школу із золотою медаллю. І одночасно – Всесоюзну заочну математичну школу при Московському державному університеті ім. М. Ломоносова. Тоді ж отримав запрошення вступити за співбесідою на механіко — математичний факультет МДУ. І, безперечно, вступив би, якби поїхав. Але здібний і спраглий юнак до знань уже в ранньому віці захоплювався, окрім природничих наук, ще й літературою. Читав художні твори, зокрема поезію, писав сам. На той час почали з”являтися в районній та обласній пресі його перші поетичні та публіцистичні твори. У травні 1975 року його нарис „ Гроза над Сновом”, надрукований у районній газеті „ Сільські новини” був визнаний кращим серед журналістських матеріалів, що подавались на конкурс. І В. Кузьменко отримав за нарис першу літературну премію ім. Сергія Остапенка. Тоді ж помітив і підтримав юного поета відомий журналіст і краєзнавець Іван Дудко – надрукував кілька його віршів. Про це згадує з вдячністю В. Кузьменко у статті „ Літописець рідного краю”, присвяченій 80-річчю від дня народження І. Дудка: „Скільки років збігло, скільки книжок і статей відтоді написано, а запах типографської фарби, що йшла від свіжо надрукованих поезій в літературній сторінці „ Суботні вечорниці” пам'ятаю й досі”

І сталося те, що мало статися. Про що Володимир Іванович ніскільки сьогодні не шкодує. Любов до літератури перемогла, круто змінила його мрію. Він їде поступати не до Москви, а до Ніжина, де подає документи до одного із найстаріших вищих навчальних закладів, колишньої Ніжинської гімназії вищих наук, в якій вчився Микола Гоголь. І після першого екзамену, складеного на „відмінно”, як медаліст стає студентом філологічного факультету( спеціальність – російська мова і література) Ніжинського педагогічного інституту( нині – університет).

Під час навчання В. Кузьменко захоплюється не тільки українською, а й російською літературою, зокрема творами М. Шолохова, А. Чехова, Л. Толстого, Є. Євтушенка, А. Вознесенського. Особливо новелами талановитого і популярного на той час письменника і актора не тільки в Росії, а й в Україні В. Шукшина. Навіть дипломну роботу писав за його творами. З українських письменників найбільше любив Григора Тютюнника, зачитувався його творами. До речі, і сам Григір дуже любив В. Шукшина, навіть перекладав його. Пам”ятаю , тоді серед українських письменників були висловлювання, мовляв, Григір Тютюнник – то наш український Шукшин, що як на мене, було образливим для Григора, бо він ніколи не наслідував російського автора, а був глибоко національним прозаїком.

У Ніжинській вищій школі завжди існувало вільнодумство, яке раз по раз, після придушення, стихало, а потім знову поширювалося. Більш відчутнішим воно стало десь після хрущовської відлиги, в часи „шістдесятництва”. А вже в кінці 60-х на початку 70-х років у інституті серед викладачів сформувався осередок патріотів, свідомих українців, які ламали радянські стереотипи, виступали проти нищення українського слова, рідної культури. Це в першу чергу декан філологічного факультету Григорій Аврахов, викладач вузу Леся Коцюба, викладач, керівник літературної студії Дмитро Наливайко та ряд студентів. І хоча за рік перед приходом В. Кузьменка в інститут, працівники КДБ у 1974 році вчинили жорстоку розправу над патріотичним осередком ( Григорія Аврахова і Лесю Коцюбу було заарештовано, кілька студентів звільнено з вишу), однак атмосфера свободи мислення, національний дух не вивітрився в коридорах інституту, він і далі пробуджував в серцях студентської молоді почуття любові до рідного слова, літератури, українських традицій. І це не могло обійти В. Кузьменка. „ І потроху, — як він висловився в одному інтерв”ю, — русист у мені дещо принишк і чемно вибачився перед українством”.

Володимир Кузьменко регулярно відвідує літературну студію, пише і друкує вірші українською мовою, зачитується поезією Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Василя Симоненка та іншими майстрами художнього слова. Крім того вивчає народну творчість, займається самоосвітою, бо тогочасна вузівська підготовка була дещо обмежена. Тодішні підручники і посібники були ідеологічно заангажовані, пронизані інтернаціональним духом. Багато талановитих письменників та їх твори, ряд наукових праць були під забороною, не включались до навчальних програм.

Про своє вузівське навчання Володимир Іванович у коротенькій передмові до своєї добірки віршів, яка була надрукована у 12 числі журналу „ Літературний Чернігів” відгукується так: „ ...Навчаючись на філологічному факультеті Ніжинського педінституту ім. М. В. Гоголя разом з Анатолієм Шкуліпою,, Іваном Просяником, Любов”ю Панамаренко, Олександром Семененком,, Олександром Забарним, Михайлом Москаленком, Олександром Гадзинським та іншими відвідував літстудію, якою керував мудрий і доброзичливий наставник Павло Олександрович Сердюк. Від нього ми вперше почули, що „ Любіть Україну” Володимира Сосюри – це перлина української лірики, а не те, що нам досі казали”.

У 1979 році В. Кузьменко закінчує Ніжинський педінститут ім. М. Гоголя з відзнакою і влаштовується на роботу вчителем в одній із шкіл смт. Березна Менського району – викладає російську літературу, українську мову та літературу, а навесні 1980 року йде до війська. Звільнившись у запас, працює в рідному інституті асистентом кафедри російської та зарубіжної літератури( обраний за конкурсом). Тут поглиблено займається творчістю українських поетів, досліджує, готує літературознавчі статті. Звідси починається його шлях у науку. У 1984 році він поступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР( нині – Академія наук України), де навчається на відділенні української літератури 20-го століття.

Після захисту кандидатської дисертації „ Сучасна поезія України і творчість М. Ушакова та Л. Вишелавського 60-80 років” Володимир Іванович їде на роботу до Переяслав –Хмельницького, де щойно відкрився філіал Київського педінституту ім. М. Горького( Пізніше перейменований в Національний педуніверситет ім. М. Драгоманова) У цьому вузі починає працювати – спочатку доцентом, потім завідувачем кафедри української та зарубіжної літератур, а згодом – деканом філологічного університету. Саме тут наполегливо починає займатися науковою роботою. Працює над створенням навчальних словників і посібників нової якості, без пролетарського світогляду. Бо ті, що дісталися у спадок від радянської влади, були вкрай заідеологізовані, а то й антиукраїнські за духом. Його ставлення до цієї проблеми принципове. Ось як він говорив з цього приводу: „ Серед найголовніших проблем, що постали сьогодні перед Суверенною Україною — розбудова національної освіти. У зв”язку з цим особливої гостроти набуває питання створення підручників на національній основі, яке в Україні тривалий час було відсутнє взагалі”.

У 1995 році В. Кузьменко вступає до докторантури при Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України, пише дисертацію про письменницьке приватне листування в часи сталінського терору. Ця об”ємна і клопітка праця потребувала від науковця творчого підходу, ерудиції, глибокого аналізу життя і творчості багатьох письменників, що жили в умовах тоталітаризму.

Десь у цей час відбулося моє заочне знайомство з Володимиром Івановичем. Я вже писав про те, що на початку 1996 року отримав від нього статтю до журналу про поета Василя Чумака. „ І засяють вони, як ті зорі...” З короткої біографічної довідки я дізнався, що автор статті мій земляк – його село Макишин і мою Сахнівку розмежовує ліс та річка Снов, яку я теж безмежно люблю, на берегах якої пройшло моє дитинство ( Ігумен Данило, який побував у Палестині ще тисячу років тому, порівняв її з біблійним Йорданом).

В цій людині я відразу відчув щось близьке мені, споріднене. Здалося, що знаю Володимира Івановича давним-давно, начебто бачив його по той бік Снову не раз. Навіть уявив його перед собою – юного, русявого з щирою посмішкою та добрими і розумними очима.

Відтоді вже поминуло більше 20 років. Наші творчі стосунки переросли в дружбу, якою я дуже дорожу. З перших днів нашого знайомства Володимир Іванович підтримав мене як письменника. Познайомившись з моїми творами, відгукнувся позитивно, написав десятки схвальних рецензій про мої книги ( жодної не обминув!), які були надруковані в багатьох українських журналах. Частина з них вийшла з його передмовами. І це допомогло мені повірити в самого себе. Крім того, у 2007 році з нагоди мого ювілею написав літературно — критичний нарис „ Світ правди і краси”, що вийшов окремим виданням, в якому глибоко проаналізував мою творчість та високо поцінував її. І завжди, коли приїжджав до Чернігова на мої ювілеї чи в особистих справах, давав добрі поради у підготовці до друку тієї чи іншої книги. Кожна зустріч з ним – то для мене свято. Я вдячний Долі, що звела мене з цією самобутньою, талановитою і водночас доброю і щирою людиною.

З часу нашого знайомства, Володимир Іванович став тісно співпрацювати з журналом „ Літературний Чернігів”. Відтоді і до сьогодні повсякчас опікується кожним його числом, дбає про його змістовне наповнення, імідж. Він став членом редколегії журналу, а згодом – заступником головного редактора. Не зважаючи на перевантаження педагогічною та науковою діяльністю, регулярно пише та надсилає майже до кожного числа журналу статті, есе, рецензії про твори видатних земляків, українських письменників, науковців.

За ці роки на сторінках „ Літературного Чернігова” було опубліковано майже 70 літературознавчих матеріалів В. Кузьменка. Так, у 1997 році з”являється його стаття „ Натруджені мозолі „малої” прози чи модернізм по-чернігівськи”, в якій літературознавець фаховому рівні, досить критично проаналізував прозові твори чернігівських авторів – В. Савенка, В. Шкварчука,, В. Мастерової твори яких були надруковані в попередніх числах. Ця критична стаття добре прислужилася молодим прозаїкам у формуванні літературних смаків, у пошуках нових форм вираження. А рівно через десять років з часу заснування журналу, Володимир Кузьменко надрукує в газеті „ Сіверщина” статтю під назвою „ Літературний Чернігів” проти виродження нації”, в якій з гордістю скажу про ту важливу просвітницьку роль журналу, яку він виконує повсякчас, про його популярність не тільки на Чернігівщині, а й далеко за її межами.

У квітні 1999 року В. Кузьменко захищає докторську дисертацію на тему „ Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50 — х років 20-го століття.” У великій за обсягом монографії ( вийшла окремою книгою перед початком захисту) він ґрунтовно досліджує епістолярну спадщину, „ Літературу листів” українських письменників тоталітарної доби, часів сталінізму. Ця величезна важка праця потребувала наукового підходу в осмисленні листів і нерозкритих загадок в них, за яку досі ніхто не брався. На матеріалах приватної кореспонденції М. Вороного, О. Довженка, Ю. Яновського, О. Вишні, М. Куліша та інших В. Кузьменко переконливо показує, як впливав на літературні процеси кривавий режим, уніфікуючи їх, як обмежував творчу свободу митцям . І ту важливу роль письменницького листування в умовах радянської цензури. А також аналізує різновиди епістолярних жанрів, таких як критика, публіцистика, художні листи. „ Монографія Володимира Кузьменка є цінною науковою працею, вона, безперечно, варта докладнішої і всебічної розмови”, — написав у своїй рецензії на неї відомий літературознавець, доктор філологічних наук, професор Олександр Астаф”єв.

Володимир Іванович постійно поєднує свою наукову діяльність з викладацькою. Після захисту докторської переходить на роботу до київського національного університету ім. Т. Шевченка на посаду, спочатку доцента, згодом професора кафедри теорії літератури та компаративістики. У 2002 році його запрошують на постійну роботу до Київського славістичного університету, де він певний час очолює ним же створену кафедру теорії літератури та компаративістики, згодом стає проректором з наукової роботи, а потім ректором університету.

Нині – завідувач кафедри романо – германських мов Національної академії Служби безпеки України. Володимир Іванович – доктор філологічних наук, професор, заступник головного редактора журналу „ Літературний Чернігів”. Лауреат літературних премій ім. Сергія Остапенка, ім. Пантелеймона Куліша та міжнародної „ Тріумф” ім. Миколи Гоголя. ”. Автор більше 200 наукових та навчально методичних праць. Серед них найбільш важливі, що вийшли окремими виданнями: „ Шкільний словник з українознавства”( у співавторстві з О. Потапенком)( Київ: Освіта, 1994), „Шкільний словник з українознавства” ( у співавторстві з О. Потапенком)( Київ: Український письменник, 1995), „ Гроно нездоланих співців”( навчальний посібник) ( Київ: Український письменник, 1997), „ Словник літературознавчих термінів”( Навчальний посібник)( Київ: Український письменник, 1997), „ Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років 20-го століття” ( Київ: Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України, 1998), „ Вступ до літературознавства” ( Навчальний посібник)( Київ: КСУ, 2003), „Історія української літератури 20-го сторіччя”( Навчальний посібник) ( Київ: КСУ, 2006), „ Світ правди і краси”( Літературно-критичний нарис. До 70-річчя від дня народження Михася Ткача)( Київ: КСУ, 2007), „ Історія зарубіжної літератури 20-го століття”(Навчальний посібник)( Київ: Видавничий цент „Академія”, 2010).

І ще одне унікальне видання, що побачило світ зовсім недавно за редакцією професора Володимира Кузьменка , це -„ Історія української літератури 20-го початку 21-го століття”( Навчальний посібник у трьох томах)( Київ: „ Академвидав” – том перший, 2013 р., том другий, 2014 р., том третій, 2017 р.) Ось як про нього відгукнувся у журналі „ Літературний Чернігів( № 1 (77) за 2017 рік доктор педагогічних наук професор Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя Юрій Бондаренко: „ І от, тримаючи в руках посібник „ Історія української літератури 20-го початку 21-го століття” за редакцією Володимира Кузьменка (у трьох томах, 2013 -2017), розумієш, що ми маємо літературу! Чи достатньо для неї три томи? Звичайно, ні. Тридцять три краще. Однак і такі, переважно невеликі видання, дають нам змогу відчути повноту нашого вітчизняного процесу...”

Окрім всього Володимир Іванович повсякчас читає лекції, виступає на наукових конференціях з питань педагогіки, мови та літератури. Багато віддає енергії та знань, готуючи молодих аспірантів, допомагає здібним студентам, творчим особистостям знайти своє місце в літературі і науці.

Наставництво, людська доброта, безкорисливість, уміння помітити талант і поцінувати його – невід”ємні риси характеру знаного науковця, мого земляка і друга Володимира Кузьменка, який уже не може жити без творчої праці. Ось як він сам про це говорить в одному з інтерв”ю: „ Звичайно, з роками все частіше з”являється спокуса побавити себе „ улюбленого” вихідним днем, відпусткою. А то й перележати грип чи якусь іншу нежить удома, а не долати хворобу на ногах, бігаючи щодня на роботу. Проте парадокс у тому, що, виявляється, повноцінний відпочинок для мене уже не можливий без походу до наукової бібліотеки, без написання якоїсь статті чи розділу монографії або навчального посібника.”

Життєвий і творчий шлях Володимира Кузьменка проліг від замріяного Снову до широкого Дніпра. Як джерельні потічки річечки Снов вливаються в розкішні води Дніпра, підсилюючи його могутність, так і талант Володимира Івановича, його знання, духовні здобутки наповнюють і збагачують українську науку, пропагують ідеали добра і любові. І, безперечно, між клопотами науковими і видавничими, Володимир Іванович знаходить час, щоб побувати в рідному селі Макишин, зустрітися з земляками, можливо, посидіти на березі Снову, згадати дитинство. Адже рідна земля спонукає до роздумів, наснажує на нові творчі плани. Похвально, що в родині його ще два науковці: дружина Надія Кузьменко – доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки Київського національного університету ім. Т. Шевченка, донька Марина – кандидат філологічних наук.

За плечима Володимира Івановича непересічні здобутки. Його літературознавчі та літературно-критичні праці про художнє письменство давно здобули визнання, стали вагомим надбанням вітчизняної науки. Своє 60-річчя він зустрічає у розквіті фізичних і духовних сил. Має неспокійне вразливе серце, невтомне бажання творити. То ж попереду у нього нові досягнення, нові наукові проекти, навчальні посібники.

Я зроду-віку мудрість полюбив,

Що з правди проросла, немов зернина:

Лиш той, хто звідав щастя боротьби,

По правді заслужив звання людини.

Ці рядки, написані Володимиром Кузьменком ще в юності, засвідчують його кредо. Він по правді заслужив звання Людини.

Вітаємо Вас, дорогий Володимире Івановичу зі славним ювілеєм! Сонячних Вам днів, душевної рівноваги, козацького здоров’я, творчої снаги ще на багато літ. Божого захисту та всенародної любові. З роси і води!

Михась Ткач,

головний редактор журналу «Літературний Чернігів», заслужений працівник культури України


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/