Суббота, 24 октября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Для російських окупантів український медик — ціль номер один

Для російських окупантів український медик — ціль номер один


Під час вибуху міни боєць закрив собою військового лікаря, який врятував його в Афганістані.

«Минав шостий день...

Шостий пекельний день, як тебе привезли до Дніпра зі Світлодарської дуги, а ти все ще без свідомості.

Я тримаю тебе за руку, хоча лікарі й запевняють: «Він вас не чує. Та й чекати, що вийде з коми, ще зарано».

Але ти у мене сильний, у тебе вийде...

Розповідаю останні новини з дому: про господарство, про дітей, онуків...

Ти вперто лежиш, не в силах відкрити очі. Очі, з яких зрадливо котиться... сльоза!!!

І ніхто, чуєш, ніхто не переконає мене, що ти не відчуваєш тепла моїх рук!

— До війни Юра працював дитячим психологом. Згодом став тренером із рукопашного бою. Знається на лікувальному масажі — майстер Європейської ліги масажистів. Його навіть піаністом називали, такі чуттєві в нього пальці.

Його довго не хотіли призивати через вік. Але Юра будь-якими шляхами намагався потрапити на війну. Говорив: «Чого я буду сидіти вдома, коли там гинуть молоді хлопці?!» Сказав у військкоматі, що не має ні дітей, ні дружини, «розжалував» себе із полковника в рядові та пішов добровольцем.

Після підготовки в Десні поїхав на фронт. Але так і не зізнався мені, що на війні. Говорив, ніби служить інструктором десь далеко від передової. Але я підозрювала, що не все так добре, як він розповідає.

На фронті він зустрів свого давнього побратима — Сашка Іскру. Вони познайомилися ще у 80-х роках минулого століття, разом пройшли Афганістан, повернулися додому, але втратили зв’язок і довгі роки не бачилися. Де б вони ще могли зустрітися? Юрій — старшина розвідгрупи, Олександр — військовий лікар.

11 травня, коли медик надавав допомогу пораненому бійцю, неподалік вибухнула ворожа міна. Юрій, який стояв поряд, накрив собою обох. Для військових людей такі реакції природні. Пораненого бійця врятувати не вдалося, лікар отримав контузію, а мого чоловіка добряче посікло осколками.

Численні мінно-вибухові поранення в голову, живіт і груди спричинили кому, в якій він пролежав майже тиждень. Людина в цьому стані відчуває, що поряд є рідні. А ми з ним дійсно — як дві половинки. Поранену голову оперували більше шести годин, і все ж лікарям вдалося повернути Юру до життя. І в грудях, і в животі було багато осколків, пробито кишечник. А з голови нейрохірурги дістали два осколки міни разом із уламками кісток черепа.

Спочатку він мене не впізнавав і не пригадував обставини поранення. Проте в одужанні є позитивна динаміка, і чоловік потроху йде на поправку. Почав говорити, згадав мене і всіх наших діточок. А їх у нас шестеро. Сердиться, що молодих навчав, а сам попався і отримав поранення. Я тиждень була з ним у Дніпрі. Потім його перевели до київського шпиталю і вже дозволили сидіти. Ось тільки вчора вперше вивела його надвір. Він дуже любить рух. Каже у слухавку: «Приїжджай скоріше. Я вже надвір хочу».

Побратими його частенько провідують. У них дуже дружна команда, яка відчуває відповідальність за свою країну. В цивільному житті я ніколи такого не бачила. Він же всіх солдатів синами називає і готовий їх всіх прикрити собою.

Від вибуху його сильно контузило. Тож він погано чує. Телефоную сусіду по палаті, а той кричить йому мої слова. Отак і говоримо. Та й з оком проблема. Бачить тільки силуети, оскільки око вражене зсередини голови, де були осколки від міни і роздроблені кістки.

Дехто зі знайомих каже: «Воно йому треба було? Чого його туди понесло?» Просто в очі кажуть. А я їм: «Ваш син не зважився, а мій чоловік пішов. Для того пішов, щоб ви тут мирно «обурювалися».

Галина Міхєєва, дружина Юрія

Олександр Іскра:

«Юра зробив мені цінний подарунок до дня народження — врятував моє життя»

— Найцікавіший спогад про війну — як ми з Юрієм зустрілися тут, на передовій. Ви б це бачили! Ми ж за майже 30 років неабияк змінилися. Щойно я приїхав у підрозділ, він прийшов до мене на прийом. Скаржився на біль у спині. Ви думаєте, я його впізнав в обличчя? Ні. Лікар завжди пам’ятає очима і руками. Лише під час огляду я зрозумів, що цей пацієнт — Юрій.

Ми ж не просто знайомі з Афганістану. Ми були там разом декілька разів. Одного разу довелося витягати його з-під обстрілу. Тоді він теж отримав поранення і контузію. Надав йому першу медичну допомогу, а до місця евакуації — кілометри бездоріжжям. Машини в мене не було, тож тягнули побратима на собі не один кілометр. Гори, сонце пече, жарко, важко. Йдеш начебто довго і водночас дуже швидко. Думали, що не донесемо. Але завдяки згуртованості хлопців, життєлюбству Юра вижив. Правда, біля скроні залишився осколок, який не можна витягти. Отак і живе з ним. А тут ще й ця війна додала металу.

Є таке неписане правило: не цілити в медика. А у війні з російськими окупантами медик — ціль номер один. А коли снайпер вирахує, що лікар — офіцер, то тим паче… Тому ми медичні позначки й не носимо. Ще в Авдіївці був випадок, коли ворожа ДРГ підходила до наших позицій, аби прибрати військового лікаря. Мене своєчасно звідти перевели в інший підрозділ. Казали, що пощастило. Але справжнім везінням вважаю переддень свого дня народження.

Тоді під прикриттям групи Юрія я надавав допомогу пораненому бійцю. Та в цю мить біля нас розірвалася міна. Він накрив собою нас обох. Як він устиг, не уявляю. Але саме завдяки Юрі я зараз говорю з вами. Юра, на жаль, заново вчиться це робити. Мене трохи шкрябонуло і контузило, але то таке. Головне, що друга витягли звідти вчасно. Отакий цінний подарунок зробив він мені до дня народження — вберіг життя. Тоді, в Афганістані, я його врятував, а тепер — він мене.

Моя дружина Юлія працює в лікарні імені Мечникова, тож мала змогу провідувати мого побратима. Та й волонтери дуже допомогли. Там Юля і познайомилася з Галиною, дружиною Юри. Скільки часу ми знайомі, і тільки зможемо потоваришувати сім’ями! Прикро, що за таких обставин...

Ярослава ЗОРІНА

«Народна армія»


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/