22 січня 1918 року. У цей день Українська Центральна Рада прийняла IV Універсал, який проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу.
Українська Центральна Рада у листопаді 1917 року проголосила утворення Української Народної республіки, сподіваючись на федеративні стосунки із демократичною Росією. Поступове творення національної держави було перервано військовою агресією більшовицького режиму, який захопив владу в Росії.
17 грудня 1917 року більшовицька Рада народних комісарів РРФСР передала Українській Центральній Раді «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» Володимира Леніна і Льва Троцького. Документ вимагав від українського уряду безумовної допомоги більшовикам в Україні. Ультиматум був відхилений 20 грудня 1917 року Українською Центральною Радою за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри. Відхилення цього ультиматуму стало приводом для початку більшовицької агресії проти України.
Ці обставини, а також крах сподівань та ілюзій лідерів Української революції щодо можливості створення федеративної і демократичної Росії, сприяли якнайшвидшому проголошенню самостійності України 22 січня 1918 року.
Обґрунтовуючи рішення про прийняття ІV Універсалу бажанням укласти мирний договір з країнами Четверного Союзу та прагненням не допустити втручання більшовиків у внутрішні справи України, Центральна Рада проголошувала УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Джерелом влади проголошувався народ України.
Радянський та сучасний російський міф щодо цієї події
Нагадування про проголошення Четвертого універсалу Центральної ради 22 січня 1918 року є важливим з точки зору спростування одного з базових міфів сучасної російської пропаганди про те, що «Україна ніколи не була незалежною державою». Завершення Першої світової війни увінчалося створенням на руїнах імперій низки незалежних національних держав у Східній Європі. Серед поневолених народів, які піднялися тоді на боротьбу за незалежність були й українці, які теж зуміли створити свої національні держави – Українську народну республіку та Західноукраїнську народну республіку, що згодом об’єдналися в єдину. Незважаючи на завзяту боротьбу та жертовність проявлену у захисті незалежності українці втратили її, в першу чергу через несприятливі зовнішньо-політичні обставини та агресію більшовицької Росії. Пам'ять про існування власної держави у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала їх на продовження визвольної боротьби, яка врешті увінчалася відновленням незалежності у 1991 році.
Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам`яті в Чернігівській області
