понеділок, 20 Листопад 2017   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Читальня вихідного дня: Пригоди „кімнатної міліції” – моєї жінки

Читальня вихідного дня: Пригоди „кімнатної міліції” – моєї жінки


Моєму сусіду Василеві уже двадцять п”ять, а він ще не одружений. І тут, як грім серед ясного неба, кажуть, що у нього буде весілля. І щоб ви думали, ще таку красуню підібрав. Мені теж дуже сподобалась його майбутня жінка. На весіллі я розмовляв з нею, запрошував танцювати.

Так і жили. Вони своїм життям, ми своїм. І от одного разу вийшов вранці у двір, щоб прийняти холодний душ (під ринвою стояла бочка с дощовою водою), як чую лагідний голос:

— Здрастє, дядя Коля!

Коли повернув голову, то побачив те, що було приємно побачити: за огорожею стояла красуня – Василева жінка.

— І як, ото ви, не боїтесь холодної води? А я ніяк не можу звикнути, як не хотілось мені зайнятись закалюванням по методу Іванова, — говорила вона і дивилась мені в очі так, наче хотіла там поселитись на все життя.

В цей час рипнули двері і на порозі з”явилась „кімнатна міліція” – моя жінка. Очі її були зовсім другі. Красуня, що щойно розмовляла із мною з вулиці, зникла.

— Що вона говорила, що їй потрібно? – гнівно запитала вона.

— Питала де ти? – як найбайдужіше відповів я.

На другий день повторилось теж саме, на третій теж не вдалось мені поговорити з приємною мені жінкою, і коли я пішов на роботу, у двір зайшла сусідка.

— І чого вона ото у двір заглядає? – запитала вона мою дружину. – Будь од неї подальше, бо вона, кажуть, і на роботі до чоловіків ласа. Я, бувши тобою, ото б облила її помиями з ніг до голови, — у сусідки й у моєї шельми, аж засвітились очі від чогось в них вразливого в цей час до примітивно простого, але такого вічного, як і те, що нас іноді більш забавляє, а ніж тривожить.

На другий день вранці, як тільки красуня зупилась біля нашого двору, щоб привітатись зі мною, як з хати вибігла жінка з відром у руці, і миттю подалась на вулицю, наче нанароком зачепив мене грязним відром, з тим, що спочатку попало на мене, а вже потім, як я зрозумів, облило нічого не підозрюючи жінку.

— Ви що, тьотю Надю, розуму позбавились, чи що? – чую голос молодиці, після того, що скоїла моя пришелепувата друга половина з-за ревнощів. Те, що було у відрі, та, все ж таки, виплеснула на неї, як не хотів я вірити цьому неохайному випадку з боку нас обох, як тоді мені показалось.

Увечері, після роботи, до нас у двір зайшов Василь.

— Що це ви, тьотю Надю, так нахабно і не культурно повелися з моєю дружиною, — мирно звернувся він до моєї жінки, яка цілий день ходила дуже весела, наче викопала на городі якийсь старовинний клад.

— А чого вона у двір заглядає!? – випалила моя.

— А от цього, як би вам не хотілось, а заборонити ви Галі не можете. Цим вона виражає повагу до вас, а може їй, і справді, дядя Коля подобається, цього я не знаю, бо чужих думок не читаю, — сказав Василь. – А ще: так, як ви живите з сусідами – не живе ніхто. Раджу бути більш доброю, меньше злою та не культурно вихованою. А Галю, прошу, не чіпайти більше, вона не бажає вам нічого поганого.

— Не траба мені її уподоби, я ще сама на кілку не шатаюсь, обійдусь і без неї, — голосно репетувала і плела якусь хвору несінетницю жінка.

— Я, тьотю Надю, маю повне право вимагати від вас відшкодування за те, що ви заподіяли моїй дружині. Але робити нічого не буду, я хочу, щоб ми залишались доброзичливими сусідами, і прошу вас, як жінку гарно вихованого чоловіка: не робіть більше такого, бо це дуже погано, якщо ви цього ще не зрозуміли.

Василь вийшов зі двору, і не озираючись та не звертаючи уваги на шалену лайку, яка неслась йому в слід, пішов до річки, де стояв його будинок.

Красуня більше не зупинялась на вулиці, як це робила раніше, щоб перекинутись зі мною кількома словами, коли бачила мене у дворі вранці. А мені було, якось, не по собі, адже приємно, коли є хороша та гарна сусідка, а ще краще, коли маєш з нею тісні відносини, які почали зародужватись між нами. І не склались, як ми цього хотіли. Я став нудьгувати і не знаю, чим би все це могло скінчитись, якби Василь с Гальою не завербувались і не виїхали жити на Північ.

Микола ЯРМАК, м.Чернігів


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2017 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/