Вівторок, 25 Червень 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Чи зможуть жінки вплинути на реформування силових структур?

Чи зможуть жінки вплинути на реформування силових структур?


Щороку більшає жінок, які працюють та служать у секторі безпеки та оборони нашої країни. Жінки-військовослужбовці, жінки-поліцейські, жінки-прикордонниці – такі словосполучення вже стали звичними для нас. І суспільство в цілому позитивно сприймає такі зміни.

Яким чином дотримання принципу рівності прав жінок і чоловіків може вплинути на реформування силових структур? Чи можуть українські жінки в погонах зробити успішну кар’єру, і хто їм допомагає адаптуватися на посадах, які ще донедавна вважалися суто чоловічими? Яка роль громадянського суспільства в цьому процесі? Про це говоримо з керівницею Інформаційно-консультативного жіночого центру Оленою СУСЛОВОЮ (на фото).

— Чому акцент ґендерної роботи останнім часом активно зміщується в силові структури?

— Впродовж кількох минулих років ґендерна політика стала одним із наших державних пріоритетів. Ми не просто говоримо про необхідність запровадження принципу рівних прав жінок і чоловіків, але й наповнюємо цю роботу реальним змістом. Причому, в усіх сферах суспільного життя. А віднедавна – і в секторі безпеки та оборони.

Причина очевидна: на сході України йде війна. Для перемоги в ній мобілізуються всі ресурси. Оскільки жінки сьогодні складають 53,7% від усього населення, то зрозуміло, що вони не можуть залишатися осторонь цих подій.

Нещодавно були озвучені цікаві дані. За 5 років війни понад 7 тис. українських жінок отримали статус учасників бойових дій. Кількість жінок-військовослужбовців сягає 10,6% від особового складу Збройних Сил України. Це майже стільки, скільки в арміях країн НАТО, де цей показник дорівнює 10,9%, і більше, ніж в деяких її країнах-членах, наприклад, в Угорщині. До того ж жінки складають і понад 12% цивільного персоналу ЗСУ.

Жінки завжди були активною частиною суспільства. Сьогодні вони виявляють свою активність у тих секторах, де їхня підтримка є найбільш запитаною та актуальною.

— Яким чином виглядає їх представництво в інших структурах сектору безпеки та оборони?

— Національна гвардія, Державна служба з надзвичайних ситуацій зовсім недавно стали відкривати багато позицій у своїх структурах для жінок, тому логічно, що їх тут наразі небагато. У військах спеціального призначення та інших подібних підрозділах жіноче представництво або зовсім відсутнє, або йдеться лише про поодинокі випадки.

Інакше виглядає ситуація у Державній прикордонній службі. Вона рухається шляхом демілітаризації, тому тут стрімко зростає відсоток жінок. За інформацією керівника цього відомства, у ньому сьогодні 25% жіночого колективу. Така ситуація є відображенням загальної тенденції, що спостерігається в світі.

Кількісні зміни засвідчує статистика. Але, думаю, ми маємо говорити не стільки про цифри, а про те, наскільки динамічно вони змінюються. І дуже важливо, щоб такі перетворення мали не формальний, не суто технічний характер.

-—То в чому полягає суть ґендерних реформ, які відбуваються в секторі безпеки та оборони?

— Я б сказала, що врахування принципу рівності прав жінок і чоловіків у цьому секторі є лише частиною реформ, які тут відбуваються. Напевне, головне питання полягає в тому, що цей сектор має орієнтуватися на процеси, які відбуваються в суспільстві, і враховувати їх у своїй роботі. Це допоможе йому позбутися зайвої закритості і позитивно позначиться на загальному рівні обороноздатності країни.

Якщо жінки виявляють бажання служити в ЗСУ чи в поліції, для них мають бути відкриті двері. Якщо роль жінок у процесах миротворення зростає, вони мають долучатися до них без зайвих перепон та забобонів. Якщо професійна кваліфікація жінок дозволяє їм обіймати керівні посади у структурах сектору безпеки та оборони, вони повинні мати право випробувати власні сили. Зрештою, такі підходи неодмінно стануть у нас домінуючими.

Але наразі в багатьох питаннях ми перебуваємо, що називається, на перших сходинках. Відстоюючи рівність прав жінок і чоловіків, ми маємо подивитися, чому загальний відсоток жінок у секторі безпеки та оборони залишається низьким. Тобто таким, який не відповідає співвідношенню обох статей у суспільстві. Дуже часто відповідь на це питання потрібна не лише жінкам, але й чоловікам. Бо, наприклад, однією з причин може бути небажання жінок служити в армії, яка ще не була реформована і в ній не були створені достатні умови для безпеки та комфорту. Але ж такі умови мають бути однаково хорошими для представників обох статей. Таким чином, більш широке представництво жінок в армії спонукає її активне реформування.

Сьогодні важливо ліквідувати штучні бар’єри, щоб жінки могли йти до сектору безпеки та оборони. Та робити це без різких побічних ефектів, зокрема, таких, які я називаю «помстою за ґендерну рівність». Мовляв, жінки хотіли опанувати «чоловічі» спеціальності та обійняти такі посади, ну то нехай їм буде уп’ятеро більше завдань за чоловіків! Ґендерна рівність – не перевага жінок над чоловіками, а рівність прав, можливостей обох статей.

Реформування сектору полягає в підвищенні спроможності всіх військовослужбовців і по вертикалі, і по горизонталі. А також в усвідомленні того, що жінка – це не щось таке специфічне, яке незрозумілим чином проникло до структури, вона рівноправна представниця суспільства.

— У ключових міністерствах створюють підрозділи, призначають радників, які відповідають за реалізацію ґендерної політики. Які завдання вони вирішують і наскільки результативно працюють?

— Справді, такі підрозділи створюються, або в складі інших підрозділів призначаються люди, які відповідають за впровадження ґендерних підходів у роботі. Щоправда, чимало питань тут ще потребують вирішення.

Приміром, є проблема щодо радників. Законодавство України не структурує інститут радників. В принципі, це – патронатна структура при високопосадовцях, які можуть наймати радників і радниць без жодних додаткових умов і так само спокійно їх звільняти. Вони не керуються законом про державну службу, і це, звичайно, послаблює саму структуру, робить її залежною від конкретних осіб. Реалізацією ґендерної політики в міністерствах повинні займатися люди, функціональні обов’язки яких зосереджені на певній тематиці, а не на особі.

Другою серйозною проблемою є підпорядкування. Ґендерна проблематика є міжсекторальною – вона не стосується винятково юридичного відділу, чи психологічної служби, чи якоїсь іншої вузькопрофільної структури. Тож можуть виникати певні непорозуміння.

Сьогодні такі питання активно обговорюються. Багато з них наразі проходять стадію «пілотування ідей», але, переконана, невдовзі буде відпрацьована найкраща модель для роботи.

— Як громадські організації допомагають у реалізації ґендерної політики в секторі безпеки та оборони?

— Співпраця з громадськими організаціями є дуже важливим моментом. Досить часто саме вони роблять перші напрацювання в тому чи іншому напрямку, випробовують нову структуру, оцінюють та усувають помилки, які можуть позначитися на подальшій роботі.

Нам цікаво працювати з сектором безпеки та оборони, але чи легко? Чимало проблем такого співробітництва породжені закритістю структур цього сектору. Їх представники часом думають: хіба можуть громадські організації щось зробити – вони ж нічого не знають! Чи варто їх допускати, бо вони ставитимуть запитання, та ще й таємниці сектору розкажуть? У громадських організацій є свої стереотипи. Мовляв, військові не знають цінностей, на які орієнтується громадянське суспільство.

Безумовно, специфіка роботи або служби накладає свої відбитки на весь процес. Але якщо ми розумітимемо це, то намагатимемося зробити процес більш м’яким. Ґендерні травми можуть бути дуже болючими. І допомогти людині впоратися зі своїми проблемами і побачити в них ґендерну складову – це і є наше спільне завдання.

— Нещодавно було створено Українську асоціацію представниць правоохоронних органів. Що ви можете про неї сказати?

— Подібні організації існують у багатьох країнах світу. Їх діяльність зазвичай зосереджена на взаємодопомозі, на наставництві, консультативній роботі для жінок у секторі безпеки та оборони. Якщо жінок у структурі дуже мало, вони можуть почуватися незатишно в різних ситуаціях. Їм може бракувати певних навичок, досвіду роботи, якихось індивідуальних особливостей, щоб впоратися з проблемами. І дуже важливо, щоб було з ким порадитися в безпечній атмосфері, без звинувачень у нефаховості чи неготовності.

Діяльність цієї Асоціації також зосереджена на підвищенні професійної спроможності учасниць – вона має відповідати потребам цих структур. Якщо цього не буде, то до яких би авторитарних методів ми не вдавалися, яких би квот не застосовували, вони не допоможуть сталому процесу.

Асоціація може сприяти у вирішенні багатьох практичних питань. Якщо, припустимо, в поліції служать чоловік і дружина і вони мають маленьку дитину, для них це може стати справжнім викликом. Сьогодні учасниці Асоціації говорять про необхідність створення у їхніх структурах так званих «кімнат денного догляду за дитиною». Це справді актуальне питання, бо до Національної поліції України прийшло працювати багато молоді. Якщо ми хочемо її втримати, то маємо не просто казати: ви повинні бути сильними і долати всі перепони, а подбати про те, щоб людям було комфортно працювати. І такі  допоміжні заходи були б дуже корисними жінкам і чоловікам.

— Інформаційно-консультативний жіночий центр також займається впровадженням ґендерної політики в секторі безпеки та оборони. Яку роботу ви здійснюєте?

— Ми працюємо за різними напрямками, зокрема, зараз реалізуємо Проект «Посилення здатності громадських організацій проводити адвокацію та лобіювання інтегрування антидискримінаційного підходу та принципу ґендерної рівності в реформу сектору безпеки» за підтримки Фонду Підзвітності Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів. Зокрема, зосереджуємося на поширенні інформації про різні аспекти ґендерної політики в секторі безпеки та оборони. Така інформація має допомогти адаптації тих жінок, які прийшли працювати в згаданий сектор. Вона також має допомогти й чоловікам, які працюють у ньому, відповідно сприймати реформування, що відбуваються.

Приміром, торік в рамках іншого проекту за підтримки Швейцарського офісу співпраці спільно з Генеральним штабом ми розробили і надрукували 20 тис. так званих «солдатських карток», в яких повідомляється про засадничі принципи ґендерної політики, їх втілення в секторі безпеки та оборони. Наводяться телефони відповідних консультативних служб Міністерства оборони, куди можна звернутися у випадку дискримінації за ознакою статі. Наводиться телефон гарячої лінії ГО «Ла Страда-Україна», де теж можна отримати необхідну консультацію чи підтримку. Ця картка заламінована, її можна передавати і використовувати тривалий час.

Зараз ми підготували картки, присвячені подоланню такого ганебного явища,  як сексуальні домагання. Дуже важливо, щоб люди розуміли, чому сексуальні домагання є неприпустимими, і якою буде відповідальність особи, якщо вона нехтуватиме такими попередженнями. А потерпілі мають знати про те, куди і як мають звернутися.

Всі ці результати мають довготривалий ефект. І ми не плануємо зупинятися, ми бачимо наступні кроки, які можемо зробити.

Володимир ДОБРОТА,

Національний прес-клуб «Українська перспектива», 

спеціально для видання Біла хата


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/