Суббота, 16 января 2021   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Чи довго народ терпітиме безкарність та іншу владну ідіотію?

Чи довго народ терпітиме безкарність та іншу владну ідіотію?


За роки незалежності нічого не змінилося – міняються лише політичні морди. Коли старі вже усім осточортіли – ляльководи підсунули нам молодих, але підвішених на старі, надійні вірьовочки. А електорат дивується, чому при зміні «еліт» нічого не міняється, а безкарне беззаконня розширюється й поглиблюється, загострюючи свавілля і насильство.

Для України шлях до Європи – через Гватемалу

Країна Латинської Америки Гватемала в 2007 році запросила на допомогу в боротьбі з беззаконністю Міжнародну комісію ООН на чолі з комісаром Карлосом Кастересаном, який в Іспанії працював адвокатом, суддею, прокурором у Вищих судах, у спеціалізованих прокуратурах з боротьби проти наркотиків та корупції, прокурором Верховного суду Іспанії.

«Ми приїхали до країни, де система безпеки та правосуддя була майже знищена, – розповідав він українським журналістам. – Судова влада, прокуратура і поліція дуже корумповані. Відібрали 100 людей з поліцейської академії, навчили, вони охороняли свідків і членів комісії, брали участь у розслідуванні злочинів. До прокуратури запрошували волонтерів. У країні обрали прокурора, який почав співпрацювати з міжнародною комісією, і Вищий спеціалізований суд. Створили в’язницю з надійною охороною для тих, хто під слідством. Комісія працювала під величезним тиском, підтримка була лише від простих людей і міжнародних донорів. Але ж професіоналізм – не тільки робити якісні розслідування, а й займатися ними в умовах тиску у ворожому середовищі».

Уже за перший рік їхньої роботи було заарештовано 150 відставних чиновників: президента, трьох міністрів внутрішніх справ, чотирьох (із п’яти) генералів армії, трьох директорів національної поліції, конгресменів, бізнесменів, наркоторговців, торговців дітьми і жінками. У розтерзаній диктаторами і громадянською війною країні Міжнародний комісар допоміг створити дієві національні органи боротьби з беззаконням, сформувати законодавчу базу. В 2010 році Карлос Кастресана подав у відставку і повернувся в Іспанію, але його досвід у боротьбі з безкарністю затребуваний в багатьох країнах.

У 2017 році партнери порадили запросити Карлоса Кастересана до участі у конкурсі на посаду аудитора Національного антикорупційного бюро, і він погодився. Але Верховна Рада України так і не розглянула це питання. Майданній владі потрібні аудитори іншого фаху й досвіду, щоб «вписувалися» в управлінську дебільну команду, яка сповідує верховенство не права, а безкарності. Парламентський комітет з питань запобігання та протидії корупції тоді очолював відомий «люстратор» гідності і «антикорупціонер» Єгор Соболєв, який і загальмував той конкурс. Профільний парламентський комітет на чолі з іншим головою нібито планує новий конкурс на аудитора, і Карлос Кастресана не відмовляється від участі в ньому, кілька разів він побував в Україні. От якби ще й прислухалися до нього: «Багато хто думає, що в демократичних суспільствах все залежить від результатів вільних виборів. Головне ж – це верховенство права, щоб ніхто не був вище цього. Безкарність – це коли закони є, але не застосовуються».

Актуальна і така порада для українських горлатих «борців» з корупцією: «На початку не замахуватися на найважчі справи. Треба братися за те, що легше розслідувати, а потім до складніших, і обов’язково доводити до вироків. Суспільство повинно бачити результати боротьби з безкарністю, а не піар про «грандіозні» розкриття, які виявляються мильними бульбашками».

Після Майдану гідності вже друга президентська команда продукує божевільний лемент про боротьбу з корупцією та іншими безпорядками, результати від якої осідають у кишенях і на банківських рахунках «борців» і тих, хто їх призначає. Ці суспільні «ракові» метастази паралізували почуття відповідальності, совісті, моралі й здорового глузду у фахових і волонтерних борців усіх рівнів. Не випадково й президент Володимир Зеленський назвав кожного із нас, своїх «підданих», президентом, а самого себе і своє зелене оточення – слугами. А що від слуг очікувати? Хіба що лакейського служіння справжнім хазяям-партнерам і захоплюючу гру голобородьків у загальноукраїнському трагетеатрі для «народних панів».

Бізнес на боротьбі з безкарністю виходить у лідери

Річний бюджет головних борців із безкарністю в Гватемалі складав 15 мільйонів доларів. З відкритих джерел відомо, що значно більше зарубіжних грантів одержують українські волонтерні й державні борці з корупцією та іншим беззаконням. З найбіднішого в Європі бюджету десятки мільярдів гривень витрачається на утримання дебільно реформованих і новостворених структур для «святої» боротьби. А на розвиток економіки, медицини, освіти, на соціальний захист найбіднішого в Європі народу грошей у бюджеті немає.

Про одну з причин безкарності риторично запитав розумний чоловік: «Гадаєте, тим, хто бореться з корупцією і хабарництвом, не потрібні гроші?» Додам: це підступно формує «незалежну» національну рису, геть витісняючи із свідомості «патріотів» всі Небом дані моральні риси. І в цьому величезна вина самого народу.

Якось уже зупинявся на одній риторичній мудрості, а тепер її доповню: скільки разів треба наступати на граблі і одержувати по лобу, щоб до задниці нарешті дійшло, що пора згортати свою пригодницьку діяльність? Стосовно боротьби з безкарністю: чи не пора взятися за розум, як ото взялися латиноамериканці з Гватемали, вкритій на 83 відсотки тропічними лісами і вулканічними горами, але з вищим валовим продуктом на душу населення, ніж у самославленій багатющій на ресурси Україні?

Чи наше суспільство Небом приречене на долю того народу, який живе бажанням бути обманутим, ще й під чужою п’ятою? Як правило, таких зупинити неможливо, як того кролика перед удавом. Нас ще не поглинають усіх живцем, бо «удавам» потрібні наші голоси для захоплення влади, вкотре не народної. За роки незалежності нічого не змінилося – міняються лише політичні морди. Коли старі вже усім осточортіли – ляльководи підсунули нам молодих, але підвішених на старі, надійні вірьовочки. А електорат дивується, чому при зміні «еліт» нічого не міняється, а безкарне беззаконня розширюється й поглиблюється, загострюючи свавілля і насильство.

А, скажімо, колишнього «відкатного» керівника Укравтодору, «виписаного» з Польщі, Славоміра Новака взагалі відпустили з миром, хоча на ньому клейма ніде ставити, польські правоохоронці недавно повідомили йому про нові звинувачення – видно, багато натворив на посаді міністра транспорту в Польщі, а в Україні – рятівник доріг.

Десь розчинився у шоу-бізнесі ще один польський гастролер-музикант Войцех Бальчун, якому довірили керувати Укрзалізницею, і він добряче підправив своє фінансове становище. Стосовно ж самої залізниці – на вищий рівень підняв корупцію.

І таку кадрову ідіотію за рахунок народних грошей можна називати й називати, і ніхто не збирається це зупиняти. Нова команда лише одне змінила: зарубіжних друзів перемістила у високооплачувані наглядові ради, а до бюджетного корита виписує пропуски лише своїм. Хто з них починає вочевидь зажиратися, тоді для них влаштовують маски-шоу. Але як порошенковим казнокрадам, так і своїм – жодного вироку. Бо успадкували від попередників дуже прибутковий бізнес – витрушувати кишені і банківські рахунки тих, хто крав і не ділився.

Цей бізнес почав розвиватися ще за президента Леоніда Кучми, коли його друг-прем’єр Лазаренко з накраденими мільйонами втік у США. Оточення Леоніда Даниловича тоді шкодувало, що не «витрусили» втікача, бо за них це зробили американці. Нинішні «трусильні бізнесмени» навчені необачним досвідом попередників. І це проглядається на всіх рівнях влади.

Про загадкові затримання корупціонерів-казнокрадів вищого рівня без «посадок» чуємо з вітчизняних ЗМІ. Безкарність бачимо й на низах. І не лише бачимо, а й, буває, благословляємо. Підсудного, запідозреного в розкраданні трьох мільярдів народних грошей, Бориса Приходька обрали депутатом Верховної Ради, підсудного за одержання великого хабара Володимира Левченка обрали головою об’єднаної громади, не було резонансу навколо судового вироку за хабар голові райдержадміністрації Миколі Супруну. Колишній банкір не один рік бореться проти судового вироку, двоє інших – загадково уникнули виконання вироку. А скільки таких прикладів по Україні? Тож результати безкарності ростуть як гриби після дощу.

Не так давно затримали на хабарі голову Чернігівської районної адміністрації, а перед цим – голову Деснянської об’єднаної територіальної громади. Чернігівського ще тримають під домашнім арештом, а справа Деснянського голови розвалилася в суді. Хоча хабара в тисячу доларів він брав під прихованою відеофіксацією правоохоронців, але суд виявив багато порушень з боку слідчих, в результаті звинувачення залишилося без доказів. І так по всій Україні.

Численні борці з цим трагічним для суспільства злом не дослуховуються до порад зарубіжних результативних борців. Вони не спроможні довести до вироків і легші, і важчі справи. Бо в їхній боротьбі присутній і злочинний бізнес, і низька фаховість, на якій теж непогано заробляють адвокати і судді. Ще й пріоритетність в українському праві якась перевернуто-піарна, починаючи з легких справ. Пошлюся на один випадок місячної давності.

У електронних ЗМІ з’явилася інформація про те, що співробітники Бобровицького відділення поліції в неділю, 13 грудня, затримали в лісі чоловіка, який убив червонокнижного лося. Як установили правоохоронці, тварину вбив киянин, котрий приїхав у гості до батька. У мікроавтобусі були дві рушниці та ножі для обвалювання м’яса. Зброю, м'ясо та інші речові докази вилучені та направлені на експертизу. Відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст.248 КК України (незаконне полювання). Браконьєрові загрожує до 51 тисячі штрафу, або громадські роботи, або обмеження волі до 3 років. Здогадайтеся, яке покарання застосує до браконьєра правосуддя, і взагалі чи застосує?

Випадок з убивством лося набув розголосу на Бобровиччині, небайдужі земляки звернулися й до мене, мовляв, пішли чутки, що в цю справу «втрутилися» гроші й певні зв’язки запідозреного. Прес-служба Головного управління поліції не дає ніякої нової інформації. Мене ж непокоїть інше. Чи дозволив би собі житель Києва Олександр Сидоренко приїхати з товаришем у мисливське господарства «Кобижча-М» (створене банком «Аваль») Ніжинського лісгоспу і так безбоязно влаштувати полювання на червонокнижну тварину, якби знав, що за таке браконьєрство одержить європейське покарання – кілька років реальної тюрми? Натомість він поводився у мисливському господарстві, як у батька на городі в Кобижчі. Адже, певно, читає інформацію про те, як легко уникають серйозного покарання впіймані на гарячому браконьєри?

У цьому випадку браконьєра виявили і затримали єгері мисливського господарства, побачили в нього цілий арсенал браконьєрського знаряддя, в тому числі і карабін, з якого була застрелена червонокнижна тварина, в її туші були відповідні кулі – експертам, думаю, неважко встановити, з чиєї зброї вони вилетіли. Стрілку нічого не залишалося, як зізнатися в скоєному. Але вчинок підлягає кримінальному провадженню, тож єгері негайно викликали з Бобровиці поліцію і передали її співробітникам, по суті, розкриту справу. Фахівцям залишилося оформити її документально і довести до логічного завершення. Чи доведуть?..

Недавно прочитав інформацію про розкриття «серйозних» справ: чоловік прив’язав собаку, яка порвала багато курей, до автомашини і так проїхав з нею, інші два чоловіки побили іншу собаку, – кривдникам загрожує позбавлення волі до трьох років, бо Україна по-європейськи включилася в боротьбу проти жорстокого поводження з свійськими тваринами. Я теж проти жорстокого поводження, але не тільки із собаками, а й проти вбивств тварин, які занесені до червоної книги.

Я проти жорстоких нападів на журналістів, політиків із «немодними» точками зору, російськомовних громадян України, «неправильних» артистів, ветеранів-визволителів від фашизму… Зрештою, я проти нелюдського ставлення у Незалежній країні до своїх громадян, передусім пенсіонерів, позбавлених конституційного права на гідну старість і медичну допомогу. Чому дебільні патріоти не лементують проти цього жорстокого поводження з найголовнішим на Землі – конкретною Людиною? Чому не вимагають справедливого покарання для тих, хто безбожно обкрадає український народ, давить його здирницькими тарифами та недоступною медициною, і нічого не робить для виконання взятих на себе обов’язків за народну зарплату – забезпечувати суспільству цивілізований спосіб життя?

Жорстоко поводяться з собаками ідіоти, алкаші, наркомани і незахищені від агресії собак люди, на покаранні яких легко корчити із себе європейця. Інша справа – червонокнижні браконьєри, представники зажерливої влади та її друзі, на яких боязко демонструвати свою «європейську» мораль?

Український інформаційний простір забитий інформацією про щоденні ДТП на дорогах з п’яними водіями-мажорами і численними людськими жертвами. Чому немає патріотичного лементу з вуличними протестами проти п’яних убивць на дорогах, яких з кожним днем катастрофічно більшає? Головна ж причина такого п’яного розгулу з великою людською кров’ю і смертю – безкарність.

Про жорстоке ставлення до шкодливої собаки телеканал «1+1» показав великий плаксивий сюжет, але взагалі без уваги залишилося на такому загальноукраїнському рівні вбивство червонокнижного лося. Бо це, як і щоденні вбивства на дорогах на п’яну голову, як і доведення мільйонів людей до жебрацтва і масового вимирання, – стає буденним явищем в Україні з європейсько-собачою мораллю – пріоритетною для молодої влади і її обслуги.

Чи довго народ терпітиме безкарність та іншу владну ідіотію? Не стану прогнозувати, а тільки нагадаю: українці хоч і люблять політичні вистави, але дуже швидко розчаровуються у грі фальшивих, брехливих акторів, женучи їх із державної сцени втришия. Процес чергового розчарування давненько розпочався, і його не зупинити уже й верховенством безкарності – історія свідчить.

Леонід Яковишин,

Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2021 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/