Понеділок, 17 Грудень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Чому родини зниклих безвісти бійців не отримують допомоги від держави?

Чому родини зниклих безвісти бійців не отримують допомоги від держави?


Законодавство ставить рідних перед дилемою: визнавати їх загиблими через суд або залишатися без допомоги держави.

Статус родини загиблого учасника бойових дій передбачає певні пільги, спрямовані на полегшення матеріальної ситуації в родині, яка втратила годувальника. А сім’я бійця, який зник безвісти, залишається сам на сам зі своїми проблемами: чоловікові перестають нараховувати грошове забезпечення, на яке часто сподівається більшість родин, бо його вже немає, але водночас не надають жодної допомоги від держави, бо чоловіка де-юре вважають живим. Як бути родині, коли його не визнано ані мертвим, ані живим, особливо якщо в нього підростають малолітні діти?

…Невеличка сільська хата. На подвір’ї — троє маленьких діток: дві дівчинки й хлопчик. Найстаршій Маринці всього сім, молодшим — Олександрі та Максиму — чотири й три рочки відповідно. Безтурботні та веселі малюки. Бігають і граються, беручи від дитинства своє. Але це ілюзорна картина, адже вони ще не усвідомлюють, яка їм випала нелегка доля: жити без батька, не знаючи, яка на дотик мужня й тепла татова рука. Маринка — єдина з трьох дітей військовослужбовця 30-ї бригади Олександра Фурмана, котра хоч трохи його пам’ятає. Іноді дівчинка питає в мами, коли він повернеться додому та чи повернеться взагалі. Коли батько поїхав на війну, дівчинці було три роки, а маленькій Саші тільки сім місяців. Максимко народився вже після того, як родині повідомили, що їхній батько зник безвісти…

Уже четвертий рік жахлива невідомість мучить цю родину. Ольга добре пам’ятає той день, коли їй повідомили: «Ваш чоловік зник безвісти». І ці слова, наче вирок, свинцевим дзвоном досі звучать у вухах молодої жінки, але водночас дають надію на те, що він живий і колись-таки повернеться додому.

— Хоч би в якому стані він був, аби лише повернувся, — витирає сльози його дружина.

Її Олександр пішов у першу хвилю мобілізації. 22 травня 2014-го брав участь у бою під Рубіжним, що на Луганщині. Дістав важке поранення. Тоді побратими бачили його востаннє. Розповіли, що після бою забирали поранених машини швидкої, когось

вивозили в санчастину, когось у Лисичанськ у госпіталь… Олександр, якого також забрала «санітарка», до лікарні з невідомих причин не доїхав…

Довідавшись про це, Ольга разом із матір’ю чоловіка кинулася на його пошуки. На Донбасі досліджували кожен крок Олександра.

— Я навіть зв’язувалася з місцевими жителями через соцмережі, щоб ті з’ясували на непідконтрольній Україні території, чи не перебуває чоловік у місцевих лікарнях. Та його ніде не було, — розповідає жінка. — Хтось припускав, що швидку підірвали, інші запевняли, що її захопили козачі загони та всіх, які там були, узяли в полон… Але точної інформації ніхто не зміг повідомити. Його рідні навіть здали зразки ДНК, але серед невідомих загиблих Олександра Фурмана також не знайшли.

Для родини почалося довге очікування. Ольга, яка завжди покладалася на чоловіка, залишилася сам на сам із суворим сьогоденням.

Новина, що вона чекає на третю дитину, іще більше ошелешила Ольгу: «Що буде із цим малюком? Як прогодувати дітей?» Невідомість її лякала. І лише підсвідоме розуміння, що із цією дитиною до неї повертається ще одна частинка її коханого, давало надію та маленьку втіху.

— А раптом буде хлопчик, про якого Сашко так довго мріяв, — казала собі Ольга, молода жінка, якій тоді ще не виповнилося 25. Вона вирішила не здаватися й таки народила своєму коханому сина.

Після того, як у частині Олександра виключили зі списків особового складу, сім’я ледь зводила кінці з кінцями. Єдиним їхнім доходом були виплати на двох дітей по 800 грн: на середню доньку до досягнення нею трирічного віку й на молодшого сина. Жінка з дітьми переїхали в село під Житомиром, у дім родичів. Бо за ці кошти винаймати житло чи навіть покривати комунальні витрати не могла...

— Ми звернулися в органи соцзахисту, щоб отримати допомогу, але там порекомендували подати в суд, аби Олександра визнали таким, що загинув. Сказали: тільки тоді я зможу зібрати всі документи й отримати належну за законодавством допомогу, зокрема стати в чергу на житло, — розповідає Ольга.

Ходити по кабінетах із трьома маленькими дітьми Ольга не могла. А найважче було прийняти те, що саме їй заради дітей доводилося визнавати свого коханого загиблим. Бо, попри все, у родині досі переконані, що він живий.

— Знаєте, ані я, ані мама Сашка не відчуваємо, що його немає серед живих. Я знаю, що він повернеться, що йому також важко, як і нам сьогодні без нього. Тож чекаю й чекатиму далі.

Довгий час родині Олександра матеріально допомагали волонтери. Привозили продукти, речі, збирали донечку в перший клас, переконували голову сільради, щоб цікавився справами бійця АТО, дбав про дрова, криницю… Звернулися до голови облдержадміністрації Житомирської області, аби долучився до пошуків зниклого безвісти захисника Батьківщини. А через два роки вони самостійно, без Ольги, добилися через суд визнання Олександра загиблим. Іншого шляху для того, щоб його діти могли отримувати допомогу від держави, не було.

Разом із виплатою одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю бійця в районі АТО родина отримала пенсію по 2200 грн на кожну дитину, користується пільгами на комунальні послуги. А нещодавно Ольга з дітьми таки отримали житло в Житомирі.

Однак далеко не кожна родина зниклого безвісти бійця АТО отримує такий соціальний пакет.

— Я часто спілкуюся з дружинами, які, як і ми, досі шукають своїх чоловіків. Я побачила, що більшість із них, навіть маючи свідчення побратимів про останні хвилини життя своїх чоловіків-героїв, нерідко не в змозі довести в суді, що ті загинули. Навіть експертиза ДНК, яка зазвичай має 75% збігів, не є достатнім доказом. Годі казати про згорьованих матерів, серце яких крається, бо вони сподіваються, що їхні сини живі, а також потребують державної допомоги на внуків. Для рідних, які не мають змоги ані побачити, ані поховати тіло рідної людини, визнавати її загиблою через суд жорстоко. Уявіть, як соромно буде дивитися у вічі чоловікові, коли він таки повернеться додому, — каже Ольга.

Ольга МОСЬОНДЗ

Коментар фахівця:

Начальник Управління правового забезпечення Генерального штабу — начальник юридичної служби ЗС України полковник юстиції Максим Кушнір:

Пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби включно з надбавками за військове звання, вислугу років тощо з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім’ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабміну від 30.11.2016 № 884 (далі — Порядок).

Наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 №333 визначено, що особовий склад, який вибув із військових частин, зокрема зниклі безвісти і ті, які не повернулися у визначений термін, виключається зі списків у такі строки: після їхнього ретельного розшуку і розслідування обставин їхнього неповернення до частини, але не пізніше п’ятнадцяти діб з дня зникнення.

Відночас відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153 (із змінами), якщо військовослужбовці відсутні більше десяти днів, до їхнього повернення у військову частину або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими для вирішення питання щодо дальшого службового використання допускається зарахування їх у розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади.

Довідково. Частиною першою статті 43 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Отже, на підставі вимог вищезгаданих нормативно-правових актів та листа Міністерства юстиції України від 30.01.2009 № Н-35267–18 «Щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами» можна дійти висновку, що безвісно відсутні військовослужбовці в установленому порядку мають зараховуватися в розпорядження відповідних посадових осіб і виключатися із списків особового складу після набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

При цьому виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не пізніше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (установи, організації).

— Чи потрібно визначати зниклого безвісти бійця таким, що загинув, аби родина могла отримувати пенсію та виплату у зв’язку із втратою годувальника, а також стати в чергу на житло тощо? В який термін і за яких обставин родина має право звернутися до суду, щоб визнати бійця загиблим.

— Відповідно до статті 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії в разі втрати годувальника сім’ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім’ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим законом, — якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше п’яти років після припинення її виплати. При цьому сім’ї військовослужбовців, які зникли безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Згідно зі статтею 46 Цивільного кодексу України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру — протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше ніж через шість місяців.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/