Неділя, 18 Серпень 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Четвертий крок співочим Всесвітом

Четвертий крок співочим Всесвітом


Тетяна і Сергій Дзюби. «Вірші 60-ма мовами світу» у 4-х томах. – Канада, Торонто: Новий Світ, 2015.

Знічев’я блукаючи якось каналами нашої телевізії, «боковим зором» начебто встиг помітити я одне зі звичайних і звичних нині «шоу-про все», в якому двоє велемудрих нікчем розпатякували «про королів і про капусту». І хоча слухав краєм вуха буквально кілька секунд, але один меседж з того патякання врізався в пам'ять надовго, примусивши визнати існування проблеми, як такої, а отже, може, й підсвідомо шукати шляхів її подолання. Звучало це приблизно так: «Українець, Україна, українські історія, культура, література визначально нецікаві світові…» І хоча можна було би відповісти собі і тому мудрагелеві, що принаймні щодо історії це – зовсім не так, бо деякі ближні навіть крадуть її, наміряючи на себе, проте, озираючись у Всесвіт, бачу, що багато в чому (наприклад, стосовно літератури) ті двоє «однакових з лиця» таки мають рацію.

Втім, означувати нашу літературу просто «нецікавою», мабуть, було би нечесно. Щодо прози взагалі і «сучукрліту» окремішньо, волію помовчати, бо таки не вважаю себе великим фахівцем із цих жанрів. Інша справа – поезія…  Сьогодні, як ніколи, маємо багато прекрасних поетів, гідних пошанівку і в Україні, і в світі. Але (диво-дивне!) зацікавлення того не видно нізвідки. І якщо з нашими внутрішніми негараздами все більш чи менш ясно: зневага держави плавно перетекла у зневагу народу, то із закордонням все виглядає дещо по-іншому. Українська література, зокрема й поезія, там не «нецікаві», вони просто невідомі. Вирвавшись із Радянського Союзу, який у більшості земель уперто називали «Росією», а отже, і художнє Слово тієї мульти-національної імперії асоціювали виключно, з російським, і сприймали, як російське, ми, на жаль, забули подбати про те, щоб проявити нас, красивих, розумних і ліричних, із вікового небуття.

Ми й досі чекаємо на примарне щось, надіючись, що раптом світ узрить, почує і, ба, (справді, невідомо – яким робом) навіть зрозуміє наше волання в пустелі.

Тоді ж практично – як? Як, якщо перекладачів з української там і в хороші часи можна було перелічити на пальцях? Хто,  за часів «совка» і після, хоч трохи дбав про їхню підготовку, зацікавлення, залучення?

На тлі хронічного безгрошів’я, байдужості можновладців, скажемо чесно, що перспективи тут виглядають більш, ніж сумно. Тож, пригадуючи відомий вислів, констатуємо, що порятунок потопельників, дійсно, в руках лише самих потопельників. Наперед тут виходять власна ініціативність і, якщо хочете, «літературна народна дипломатія».

От саме чого таким побитом можна досягти, якнайкраще показують нам досягнення поетів Сергія та Тетяни Дзюби. Начебто спонтанно започаткований ними проект перекладів їхніх авторських віршів шістдесятьма мовами світу сьогодні став справжнім явищем, яке важко переоцінити, бо аналогів йому немає навіть у світовій літературі. Натепер вони – лауреати багатьох літературно-мистецьких премій, члени кільканадцяти письменницьких організацій різних країн, часті гості на міжнародних літературних заходах та мистецьких фестивалях. І скрізь їх чекають, і скрізь їх слухають, аплодуючи. При тому жодного разу питання «нецікавості» ніде не виникало.

Обкладинка (четвертий том)Біля цієї щасливої пари поволеньки формувалася і формується міцна, бо об’єднана на засадах письменницької та людської солідарності, когорта письменників, перекладачів, літературознавців, публіцистів. Закономірно вона уже й визріла, усталилася в Міжнародну літературно-мистецьку Академію України, перебування в якій дозволяє письменникам різних країн, відкинувши матеріальні та меркантильні складові, виключно на засадах взаємодопомоги, вирішувати питання перекладу, друку своїх творів, а що найголовніше – надає можливість широкого спілкування та обміну досвідом.

Нещодавно у канадському видавництві «Новий Світ» вийшов уже четвертий том різномовних перекладів Сергія та Тетяни. Обсягова осяжність книги навіть не дивує – зачаровує. Поряд із перекладами на мови великих і знаних народів – англійською, французькою, німецькою, іспанською, голландською, російською, сербською, перською, угорською, чеською, узбецькою, японською, арабською, болгарською, бачимо тут і переклади словенською, македонською, китайською, якутською, юкагирською, ромською і ще багатьма-багатьма, часом, для нас майже невідомими язиками.

Оцінювати самі переклади, не будучи вселенським поліглотом, звичайно ж, неможливо. Але ж ми тут говоримо про явище – про приклад  людського і письменницького подвигу, про невпинний порив до ломки «догматичних істин», про ліричне протестантство двох Українських Поетів.

Сергій і Тетяна Дзюби, погодьмося, сьогодні торять шлях для багатьох і до багатьох. Знаменно, що в цьому томі ми бачимо також і їхні переклади українською мовою світового багатоголосся. І радує те, що переклади ці – не автоматичний набір адаптованих текстів. Поезія різних народів, оголошена українською, все-таки звучить кожна по-своєму, даючи уявлення читачеві про огроми духовної величі нації, племені, роду.

Крок за кроком ступають Сергій і Тетяна у безмежний, різновірний і різноликий Всесвіт слова. Цеглинка за цеглинкою зводять вони свою поетичну Вавилонську вежу, мабуть, заповітно надіючись на те, що цього разу Господь, оцінивши масштаби труда та величність зусиль, дасть нарешті всім достойним і добрим Людям дар взаєморозуміння.

Але ж, як то кажуть: «На Бога надійся, але й сам не плошай!»?

Тож, оцінюючи  подвижництво чернігівських Будителів, хочеться побажати їм наснаги і натхнення до нових звитяг во славу України та всього українського.

А далі слід брати з них приклад і, відкинувши марноту розчарувань та засукавши рукава, братися до роботи.

Олег Гончаренко


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/