Субота, 24 Серпень 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Чернігівщина в боротьбі за незалежну Україну

Чернігівщина в боротьбі за незалежну Україну


У Чернігові в серії «Бібліотека краєзнавця» вийшла цікава книга про наших земляків — уродженців Чернігівщини, учасників визвольних змагань 1’917 —1921 років, які воювали в Армії Української Народної Республіки, Армії Української Держави, очолюваної гетьманом Скоропадським. Тут біографічні довідки 624-х діячів. Додано спогади декого з них.

Автор книги «600 біографій: генерали, старшини, козаки. Наші земляки в боротьбі за незалежну Україну» —не перше подібне видання відомого чернігівського дослідника історії, краєзнавця Олександра Ясенчука. Він працює в Культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо», очолює обласну організацію «Самооборони Майдану». Ось передмова автора до книжки.

Цей довідник підготовлено як продовження проекту «Інтелектуальна Самооборона», мета якого – донести правдиву інформацію про історичні події до мешканців прикордонних з Росією територій, перш за все Чернігівщини. Адже, володіючи правдивими знаннями про події, зокрема становлення Української держави, ми отримуємо надійне щеплення від хвороби під назвою «русскій мір».

Ця книга є результатом проекту «Чернігівці в Українській Революції», який реалізує ГО «Атенеум» (голова Євгеній Малецький) в рамках Програми сприяння розвитку інститутів громадянського суспільства на 2016–2020 роки – «Чернігівська громада», на підставі рішення конкурсної комісії Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації.

… Уродженці кожного населеного пункту Чернігівщини брали участь у національно-визвольній боротьбі початку ХХ ст., проте внаслідок бурхливих історичних подій маємо обмежену інформацію про небагатьох з них. Така ситуація склалася з двох причин: через відсутність достатньої уваги з боку істориків, отже – недослідженість джерельної бази, з іншого боку – дефіцит відповідних документів.

У своїй роботі перш за все я спирався на праці досвідченого дослідника Віктора Моренця (Моренець В., «Земляки Миколи Міхновського в боротьбі за Українську державність», К., 2012; Моренець В., Шевченко В., «Ічнянці в Армії УНР», Чернігів, 2013); знаного історика й журналіста, к.і.н. Ярослава Тинченка — «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917 – 1921)», кн. І., К. 2007, кн. ІІ, К., 2011; дослідження — Литвин М. Р., Науменко К. Є., «Збройні сили України І половини XX ст. Генерали і адмірали», Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, Львів — Харків, 2007).

Використав і чотиритомник, виданий за редакцією Я. Тинченка, — «Книга учета лиц, состоявших на особом учете бывших белых офицеров в органах ГПУ Украины», кн. І, ІІ, ІІІ, ІV, Харків, 2011 – 2012, де зафіксовано дані про більш ніж 21 000 офіцерів антибільшовицьких армій, що вціліли й залишилися проживати на території УРСР. Чимало в цих збірниках прізвищ уродженців Чернігівщини, переважно – вояки Білих армій, проте вагомий відсоток старшин і українських армій.

Дуже тяжко на душі стало, коли я зіставив прізвища офіцерів з «Книги учета лиц…» з прізвищами репресованих людей з видання «Реабілітовані історією…» (по Чернігівській області) , де наведені дані щодо чернігівців, розстріляних та ув’язнених радянською владою. Збіг був у кожному другому випадку, і це при тому, що на сьогодні томів «Реабілітованих історією» видано всього шість і перелік прізвищ репресованих доведено тільки до літери «О».

Таким чином, доля половини старшин Української армії, що повернулися на Батьківщину, повіривши амністії, оголошеній радянською владою, тих, кого здолала туга за рідними та батьківщиною, після відходу до Польщі разом з Армією УНР, завершилася у чернігівській в’язниці у 1930-х рр., а їхні тіла, скоріше за все, спочивають на місці поховання жертв радянських репресій під селом Халявин Чернігівського району.

Невелика частина старшин, яка емігрувала до західних країн, стали поважними діячами еміграції і залишили спогади про ті буремні події, як, наприклад, чернігівець, генерал Армії УНР Аркадій Валійський, що помер у США у 1976 р.

Майже рівноцінна за числом частина старшин обдурила органи держбезпеки СССР: вони змінили місце проживання, скоригували біографію… і вижили. Показова тут історія керівника політичної розвідки Армії УНР (аналог теперішнього СБУ), уродженця села Синявка Менського району Василя Шкляра, який настільки міцно засвоїв ази конспірації, що навіть його доньки тільки зі здобуттям незалежності України дізналися, ким був їхній тато, і помер він у середині 1950-х років у м. Комарно Львівської області у власному ліжку.

Деякі з тих, чиї дані вміщено в цьому виданні, воювали в Українській Галицькій Армії, брали участь у Другій світовій війні: в загонах Карпатської Січі (як уродженець невеличкого хутора біля містечка Березна Михайло Білозерський), в УПА, в дивізії «Галичина» і навіть у Червоній армії. Соціальний стан вояків – переважно селяни й козаки, помітний відсоток міщан, є вихідці з духовенства, дворянства, купці, робітники.

Щодо національного складу, загалом це українці, проте є незначна кількість росіян, білорусів, євреїв, поляків.

Географічні дані у біографах наведені згідно сучасного територіального поділу.

Яка ж усереднена біографія героїв цього довідника? Це досить молоді люди – 1890 – 1900 р.н., зі стану селян чи козаків, уродженці півдня Чернігівщини (території, яка була більш багата й національно свідома). Дуже багато вояків Армії УНР дали Прилуки й Чернігів. Цікаво, що чимало вояків Армії УНР пройшли через службу в білогвардійських формуваннях Денікіна, куди їх мобілізували восени 1919 р.

Чимало чернігівців брали участь у Другому Зимовому поході й загинули під Базаром – були розстріляні червоними. Проте, зважаючи на об’єктивні обставини, не можна вважати, що дані, які надали козаки під час допиту, є правдивими.

Є в цій книзі й кілька біографій жінок, які боролися за створення незалежної України.

Для кращого розуміння тих подій наприкінці книги наведено спогади безпосередніх учасників бойових дій на теренах Чернігівщини з російськими більшовицькими військами. Це зокрема, унікальні спогади сотника «Вільного козацтва» м. Чернігова Миколи Янова «Кіш Українського Вільного Козацтва в Чернігові», що розповідають про ситуацію в Чернігові напередодні та під час наступу військ Муравйова, участь чернігівських «Вільних козаків» у бою під Крутами та партизанські акції. Надруковані вони були у 1973 р. в органі «Українського Вільного Козацтва» – часописі «Українське козацтво», що виходив у Чикаго, США.

Спогади Івана Ремболовича, організатора «Вільного козацтва» на Городнянщині, «1918 рік на Чернігівщині» більш відомі широкому загалу і органічно доповнюють спогади М. Янова. Зокрема, у спогадах Івана Ремболовича йдеться про партизанську боротьбу «Вільного козацтва» з російськими військами, ситуацію на Городнянщині під час Гетьманату – боротьбу із більшовиками, оборонні бої за Чернігівщину із загонами М. Щорса.

Більш чітке розуміння подій на Чернігівшині початку 1918 р., вже після Крут, дають спогади на ті часи повстанця і гімназиста Олексія Батюти «Перша смерть», що були занотовані 29 листопада 1922 р., у час його навчання в Українській господарській академії у Подєбрадах (Чехословаччина). З них стає зрозуміло, що владу російські більшовики на Чернігівщині значною мірою втратили ще до приходу німців у 1918 році, в результаті дій українських повстанців.

Значно увиразнюють картину і дають нове розуміння спомини Никифора Авраменка – коменданта штабу Окремої Запорозької дивізії, Анатолія Тарнавського – сотника Запорожців та Петра Дяченка – командира окремого «партизанського» куреня в складі Запорожців. Ця частина влітку та на початку осені 1918 р., в часи Гетьманату Павла Скоропадського, охороняла від постійних нападів російських диверсантів північний кордон Української держави – Стародубщину, сучасну південну частину Брянської області Російської Федерації.

Спогади редаговані згідно з сучасним правописом.

Дане дослідження – це вшанування пам'яті десятків тисяч чернігівців, учасників Української Революції, тих, яких ми знаємо і не знаємо, тих, що загинули на фронтах і що померли в лазаретах, отримали кулю від ката у стінах тюрем і тих, хто уникнув арешту, обдуривши органи радянської держбезпеки, хто похований на цвинтарях у чужих краях і залишили після себе спогади, і тих, чиї кістки розкидані по полях боїв…

Спіть спокійно, козаки, наші діди і прадіди. Ми молитимемося за Вас. Ми досягли мети, яку Ви поставили: Україна – є. Україна – буде!

Олександр Ясенчук


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/