Середа, 19 Вересень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Чернігівщина: хроніки сталінізму — на межі антисанітарної катастрофи

Чернігівщина: хроніки сталінізму — на межі антисанітарної катастрофи


Хроніки Чернігівщини часів сталінізму.

На початку 1920-х територія Чернігова зросла майже вдвічі – за рахунок приєднання невеличких навколишніх поселень, які опоясували місто з усіх боків: Курганок, Жабинщини, Мачеретівщини, Бобровицької слободи, хуторів Швейцарівки та Красного.

У перше десятиліття радянської влади зовнішній вигляд Чернігова майже не змінювався. У краєзнавчому нарисі «Місця минулого й майбутнього» (1929) Я. Брік не жалів епітетів для опису міста: «із золотими банями церков, із розмережаними шаховою дошкою околишніми городами, суцільно-смарагдовим шатром численних садків і парків, сріблястим паском тихої Десни, квадратами невеличких чепурненьких будиночків». Хоча при цьому вважав Чернігів відсталим провінціальним містом, «без будь-яких перспектив на розвиток». Причиною тому … не вгадаєте! – засилля парків і відсутність заводських труб: «Старі, гемороїдальні генерали пишалися Черніговом. Адже 40% всієї його площі – суцільний сад, і при тому майже жадного заводського димаря!» Однак «були такі, яким замало було одного хай чудесного повітря, з якого хліба не випечеш. Це міська біднота та селяни-злидарі, що йшли до міста, шукаючи заробітків». Автор з неприхованим сарказмом реагує на ініціативу відділу місцевого господарства, що «якось згадав «блискучу» ідею колишнього губернського земства, яке наважилося зруйнувати в центрі міста 15 великих будинків, щоб натомість розпланувати парк. Замало, бачите, садків було в Чернігові…». Отже, для Я. Брика порятунок і перспектива міста – лише в стрімкому розвитку промисловості.

Однак у тому ж таки 1929-му зелений і оповитий садками Чернігів аж ніяк не виглядав райським садом. 28 серпня газета «Червоний стяг» розмістила гострий матеріал з промовистим заголовком «Місто в грязі», основу якого склала доповідь санітарного лікаря С. Шлегеля.

«Базар перенесено на нову площу. Частину її забруковано і утримують її задовільно, незабудовану ж частину зовсім не вбирають й вона вкрита товстим шаром гною… Під дощ тут справжнє багно.

Біля колишнього Сельбуду викопали велику яму, де тепер складають покидьки. Відділ місцевого господарства почав планувати площу біля сельбуду, перенесли багато землі, щоб засипати цю яму, але й зараз туди звалюють нечистоти…

Неприпустимо антисанітарний стан вивозки нечистот. Звалочне місце на Халявинському шляху між Мачеретовщиною та колишнім Олександрівським хутором. Воно зовсім не обладнане. Нема вказівок, що площу цю приділено під нечистоти, нема розподілу на ділянки, не проведені дороги, нечистоти асенізатори розливають на вулицях Червоноармійській, 1 Травня, на Халявинському шляху. Нечистоти взагалі не виливають в тому місці, що для цього призначене. Садибу в тому ж місці для гіцеля й скотомогильника обкопано ровом. Чому ж не обкопали звалку?

Крім того, кілька років Окрздоровінспектура відзначала неприпустимість звалок на виїзді з міста на старий вокзал і біля Червоного мосту, але «глухі» й мешканці, що утворюють звалки, «глухі» й ті, хто має це ліквідувати.

На 5-ти вуглах, на Лісковиці за вимогами мешканців утворили базари, проте догляду за базарами нема ніякого. Торгують… продуктами на землі, на вулиці, де розливають нечистоти асенізатори. З трансформатора на 5 вуглах зробили вже клозет. За планом на 5 кутах площу треба збільшити, це цілком можливе. Чи важко ж поставити тут столи та лави?»

Не дивно, що місто опинилося перед загрозою «розвитку пошесті кишкового плану: черевного тифу, дизентерії, паратифу. Погода та інші умови цьому сприяють».

Не мине й кількох місяців, як місто наповнять бригади активістів, що пропонуватимуть безплатні послуги по зняттю церковних дзвонів – так би мовити, відгукнуться на відповідний заклик партії. А як мовчить партія про санітарну катастрофу, як не репетують про це керівники партійних та комсомольських осередків, то нікому й діла до того немає.

А ситуація й справді склалася тривожна. За місяць газета повідомляла, що протягом 8-14 вересня 1929-го в Чернігові троє захворіли на черевний тиф, двоє – на паратиф, 17 – на скарлатину, ще 7 – «на обклад». А при радлікарні «відкривається новий пошесний барак на 30 ліжок». Подібні зведення стали регулярними.

Врешті президія окрвиконкому запропонувала міськраді терміново «впорядкувати звалки й ліквідувати звалки в околицях міста, встановити догляд за роботою асенпосту, негайно впорядкувати базар на П’ятиріжжі, своєчасно провадити вбирання нового базару». Лише після цього ситуація дещо нормалізувалася, хоча високий рівень інфекційних захворювань зберігався ще й на весні 1930-го.

Тож соціалістичний Чернігів – це не тільки «суцільно-смарагдове шатро численних садків і парків», не тільки «невеличкі чепурненькі будиночки», а й запущений санітарний стан міста. Втім, чому дивуватися, адже всі сили трудящого люду були спрямовані на боротьбу з «релігійним дурманом» та «куркулями», робітничі бригади не вилазили з сіл, де «допомагали» місцевому селянству «в колгоспному будівництві». Куди там нечистотам, помиям та асенізаційним ямам до боротьби за світову революцію – не той масштаб…

Сергій ГОРОБЕЦЬ,

Український інститут національної пам’яті, спеціально для bilahata.net


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/