Суббота, 23 20 ноября19   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

А чи дійсно Майдан переміг? Чи втілено за ці три роки ідеї Майдану?


«Так хочеться жити…» — це були останні слова смертельно пораненого на Майдані молодого хлопця. Чи соромно нам перед його пам’яттю?

Скромно і тихо ми відзначили третю річницю перемоги Майдану і загибелі на ньому Небесної Сотні. Власне, друга подія передувала першій: 18 і 20 лютого була третя річниця вбив- ства в центрі столиці учасників Революції гідності (так її назвали пізніше), а 21 – 22 лютого можна було відзначати, навіть святкувати перемогу Майдану, адже цими днями три роки тому настав крах попереднього режиму регіоналів, і постала влада Майдану.

Петро Антоненко

Петро Антоненко

Тепер, уже в хронологічному порядку, можна сказати, що загибель героїв не просто передувала зміні влади, вона обумовила її. Чому той антинародний, антиукраїнський режим довелося змивати кров’ю героїв, і взагалі як такий режим міг постати в центрі Європи, в начебто демократичній країні, — то окреме питання. Питання попередніх до нього 5 років влади першого Майдану, Помаранчевої революції, тобто 2005 – 2010 років. Аналіз цієї діяльності, 5 років чвар політичних сил першого Майдану — це те, що вкрай неохоче роблять у нашому суспільстві, політикумі. А марно.

Тепер щодо термінології. Річницю подій 18 – 20 лютого 2014 року «відзначали», річницю наступних днів, перемоги Майдану, «святкували». Щодо першого — ну не будеш же святкувати трагедію. Попри те, що в календарі наших державних свят (точніше — дат) з’явилася й така: 20 лютого у нас тепер офіційно відзначається як День пам’яті Героїв Небесної Сотні.

Таким чином, поповнено вже немалий список сумних дат нашої історії, які ми відзначаємо. У цьому ряду 29 січня — День пам’яті Героїв Крут. А ще остання субота листопада — День пам’яті жертв Голодомору, мільйонів жертв. Ще — 9 чи 8 (ніяк не розберемося) травня — не так День Перемоги, як День пам’яті жертв нацизму. Ще в середині лютого вшановуємо жертв війни в Афганістані 1979 – 1989 років, неправедної війни Радянського Союзу на чужій землі, але ж учасники тієї війни не винні, що їх туди гнали і що вони там гинули чи отримували поранення. Можна ще згадати 26 квітня — день Чорнобильської катастрофи. Ще — поразка під Берестечком. Ось такий (здається, ще й неповний) мартиролог.

А тепер — про перемоги, свята. Про перемогу другого Майдану, Революції гідності. Зрозуміло, ці дві події, про які мова, дві річниці нині злилися в одне кількаденне відзначення. І відбулося це не просто скромно, а убого скромно. Видно, не випадково.

Щодо вшанування пам’яті жертв революції. Схоже, суспільство вже стомилося чекати на справедливий суд і кару над убивцями — це покарання перетворюється на фарс. І відсутність цієї справедливості не замінити нічим. Ні пишними словами про героїв, ні присвоєнням пораненим на Майдані статусу учасників бойових дій, ні якимись почесними званнями. Ні навіть відкриттям Меморіалу жертв Майдану, коли він таки буде відкритий, — трирічні балачки довкола «створення» цього Меморіалу, як і повноцінного музею Майдану, вже просто дратують. Але головне — покарання винних. З цим справи близькі до нуля, попри немалі, як за три роки, зміни у вищих ешелонах влади країни, на всіх рівнях і на всіх Печерських пагорбах, де три роки тому теж гинули люди.

Але все-таки про святкування. Щось і не святкувалося. Як і на третю річницю початку революції, в листопаді, так і річницю її перемоги нинішня начебто ж влада Майдану так і не вийшла на Майдан, не скликала віче, які тоді, три роки тому, проводили щотижня, не вийшла на легендарну сцену Майдану, щоб звернутися до народу.

Невже нема з чим? Замість цього в центрі столиці, на Майдані — заборони, обмеження і кордони силовиків, усе, як і при регіоналах. Мотивація — запобігти провокаціям. Вони дійсно прохоплювалися в легенькій формі — від політиканів, що вийшли по- спекулювати на темі Майдану. Невеликий кагал у центрі столиці — це все, чим відзначилися ці дрібні політсили. На тлі повної апатії щодо відзначення третьої річниці перемоги Майдану — з боку патріотичних сил, у тому числі тих, що називають себе національно-демократичними. Невже нема що святкувати? Чи й нема? Ця річниця спонукає до запитання: а чи дійсно Майдан переміг? Або, щоб не так категорично, — чи втілено за ці три роки ідеї Майдану, які саме й наскільки? Ідеї, гасла, сподівання нам добре знайомі. Ми ще їх не забули? Справжня незалежність, державність. Європейський вибір. Демократичне суспільство. Достойне життя людей. Це є, це втілюється, які зміни на цьому шляху за три роки? Думаймо, аналізуймо, робімо висновки. До цього нас і зобов’язує пам’ять про героїв Майдану.

Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо», м.Чернігів


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/