У північних районах Чернігівщини, Сумщини та Житомирщини помітили тварину, яку раніше вважали майже зниклою.
Йдеться про зайця-біляка, рослиноїдну тварину, яка має багато ворогів. Щоб урятуватися від них і не стати чиїмось сніданком або вечерею, він має захисне забарвлення: взимку його шерсть повністю біла, лише кінчики вух залишаються чорними. Завдяки цьому на снігу він майже непомітний. Крім забарвлення, заєць-біляк ховається у снігу, риє норки-тунелі, щоб уберегтися і від хижаків, і від холоду.
У такому сховку він зазвичай сидить до сутінків, а потім вирушає шукати їжу. Навесні хутро зайця-біляка знову темнішає — стає чорнувато-бурим або коричнево-рудим, залежно від температури, тривалості дня та умов довкола. Щоб вижити, ці тварини мусять пристосовуватися і якнайкраще зливатися з природним середовищем, у якому мешкають.
Заєць дуже прудкий і швидкий. Побачивши загрозу, він спершу завмирає на місці, але якщо цей прийом не допомагає – мчить щодуху, розвиваючи швидкість до 60 км/год. Тікаючи від лисиці чи собаки, заєць іноді різко стрибає вбік, і хижак часто губить його слід. А коли той знову знаходить, заєць-«марафонець» уже встигає опинитися далеко попереду.
Він також має чудовий зір і нюх. Очі зайця розташовані високо з боків голови, що дозволяє йому миттєво оглядати велику територію навколо.
Зайці-біляки більшу частину життя проводять наодинці. Єдине виключення – шлюбний період на початку весни. У цей час їх можна побачити парами, якщо пощастить узагалі натрапити на них. Самці тоді стають дуже агресивними один до одного і майже постійно влаштовують бійки через самок.
Заєць-біляк занесений до Червоної книги України зі статусом «вразливий», а також входить до Червоного списку МСОП (Міжнародний союз охорони природи) і, як вид, що підлягає охороні, включений до Бернської конвенції. Його охороняють у низці національних природних заповідників України.
За інформацією видання Чернігівщина туристична
