Є люди, які не старіють. Ніхто не дасть відповіді: а чому це з небагатьма відбувається? В чому полягає секрет збереження здоров’я, інтелекту, працездатності? Науковці зі своєї точки зору пояснюють таке явище, віруючі — зі своєї, а от Іван Семенович Лелюх пояснив так: «Мені, приміром, не було коли замислюватися над проблемою старіння. Усе своє свідоме життя я працюю — як розумово, так і фізично».
Цікава людина Іван Семенович. Про себе він сказав віршованими рядками:
Родився на полі, на обніжечку.
Як додому шкандибав — уколов ніжечку
Об стерню якусь колючу ще й високую,
Задививсь тоді на тебе, чорноокую.
А народився Іван Лелюх у 1935 році у селі Варварівка Бахмацького району. Батьки його були селянами. Школу закінчив у Білих Вежах. Працювати почав рано. У 1954 році закінчив Дігтярівську школу механізації, а 1955 року поїхав піднімати цілину.
Затим була служба в армії. Освоїв професію механіка по обслуговуванню літаків.
Доля закинула Івана Семеновича у місто Тарту (Естонія). Він поєднав службу з навчанням на вечірньому факультеті Естонської сільгоспакадемії на інженерно-механічному факультеті. Здобув вищу освіту.
Професор Яків Столович оцінив ще й поетичну натуру Івана і порадив вступити на 3-ій курс факультету журналістики Тартуського університету. Це один із найстаріших навчальних закладів Європи.
Іван Семенович дослухався поради й закінчив факультет журналістики.
Працьовитий, творчий Лелюх устигав скрізь. Деякий час керував спортивним оздоровчим клубом у місті Тарту. З гордістю Іван Семенович згадував про свою діяльність у ті роки.
У сімдесятих роках добровільно поїхав служити в Заполяр’я. Обіймав посаду інженера радіо і фототелеграфу, вивчав життя північних островів, морів, населених пунктів.
Розповідав Іван Семенович про землю Франца-Йосипа, Кольський півострів, острів Шмідта, про найвищу точку над морем Лаптєвих — Харагор, про загадковий острів Брусньова, біля якого чомусь часто потопали кораблі.
А от про Тіксі (якутською «зустріч») заговорив колишній полярник поетичним словом:
Край земли неласковый,
Берег, как редут.
Прямо в море Лаптевых
улицы ведут.
Наприкінці травня в Заполяр’я прилітали птахи. На морі Лаптєвих лід товщиною 2 метри й більше. Птахи чекали на «качку» — полярний шторм. Коли він починався, лід тріскався, і тоді голодні птахи кружляли над ним, виловлюючи рибу.
Тундра змінює колір кожного місяця. В ній ростуть гриби, більші за тамтешні дерева. А маки утворюють квіткові оази.
Після півночі Іван Лелюх знов опинився у Тарту. Був направлений на підготовку до ядерного центру досліджень Корольова.
Готували Івана Семеновича і до спецзавдання в Афганістан.
— Довелося побачити світу, — говорить ветеран, але ніколи не забував України. Сюди мене доля й повернула.
Земля, де закопана моя пуповина, найгарніша і наймиліша.
У Івана Семеновича є видана збірка віршів Якутським видавництвом. Свого часу він вів літературний гурток у Тіксі. Був заспівувачем у хорі Прибалтійського військового округу в 1962 році.
Має двох дочок. Одна з них живе у Петербурзі, де працює в театрі.
А Іван Семенович зараз мешкає у с.Курінь — працює біля землі, вирощує квіти, любить бджіл, виступає перед школярами з цікавими розповідями. Полюбляє український борщ зі щавлем, окрошку. Не може і дня прожити без гумору й усмішки. Ось такий він — невтомний і цікавий курінець Іван на прізвище Лелюх. Він із тих, хто не старіє, а навпаки — із року в рік душею молодіє.
Є люди, що не старіють,
А навпаки, із року в рік –
Душею молодіють.
Життя нелегким в них буває,
Та їм Господь допомагає.
Ліана ЛЕЩЕНКО,
с.Курінь Бахмацького району Чернігівської області
