Якби в працівників державного підприємства «Корюківське лісове господарство» напередодні свята запитали, кого з жінок вони бачать в образі ранньої весни, то більшість із них, очевидно, назвала б інженера по лісовідновленню Ірину Олександрівну Вацебу. Завжди привітна, лагідної вдачі, з осяйною усмішкою, вона ніби уособлює вірність своєму професійному покликанню і водночас найкращі риси жіноцтва.
Після закінчення Брянського технологічного інституту вона ось уже понад двадцять років трудиться у колективі держлісгоспу на посаді інженера лісовідновлення.
Ця спеціальність чи не найбільше потребує лагідних жіночих рук і їхнього турботливого серця. Щоб доглянути зелений пагін і виростити з нього згодом могутнє дерево, потрібна справді материнська турбота!
У розсадниках під час садіння деревець, догляду за ними найбільш повно розкривається фахова майстерність лісівника, його сумлінність і відповідальність. Адже йдеться про безперервне оновлення лісу, без якого у нього не може бути майбутнього.
Саме завдяки таким професіоналам, як Ірина Вацеба, щороку молодіють, набираються дужої сили на довгі-довгі роки наші Сіверянські ліси. І якщо порахувати, скільки їх відновлено у Корюківському лісгоспі за 20 літ роботи Ірини Олександрівни, то це буде не одна тисяча гектарів молодих лісів. Тільки за минулий рік проведено лісовідновлення на 250 гектарах.
За сумлінну працю, високий професіоналізм Ірина Вацеба неодноразово нагороджувалася почесними грамотами обласного управління. А в 2011 році її самовідданість справі відзначена нагрудним знаком «За бездоганну службу у державній лісовій охороні».
Як і для сотень трудівниць галузі, для Ірини Олександрівни її родина також цілюще джерело, з котрого вона черпає найсвітліші людські почуття — материнську любов, подружню вірність, життєстверджуюче щастя. Разом із чоловіком Ігорем Григоровичем, до речі, теж працівником Корюківського держлісгоспу і колегою по роботі (він майстер лісу) виховують доньку Марійку, яка, незважаючи на те, що іще учениця, теж марить лісом і по-дитячому щиро обіцяє продовжити родинну професію.
І матері, звичайно ж, приємно, що в дитячу душу доньки вже впала зернинка її любові до лісу, який саме прокидається після зими. Вже весняним гомоном наповнюються його зелені простори у передчутті оновлення дужих сил та нев’янучої краси.
Микола Тищенко
