Життя чудове, коли за вікнами квітне сад і пахнуть троянди

ЗАХОПЛЕННЯ. Завжди по-доброму дивують і захоплюють люди, які можуть поєднувати в своїй долі непоєднуване, структурувати зі своїх різнобічних справ і захоплень гармонійну картину і розкладати в ній усе по поличках.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.

(Максим Рильський)

Наші українські жінки можуть все: щодня рятуючи цілий світ, вони встигають вирішити купу складних службових питань, плести сітки і допомагати ЗСУ, піклуватися про дітей та онуків… Ще й займаються при цьому розведенням винограду і троянд, від яких теплішає на серці.

Вберегти та захистити

Олена Коваленко закінчила Прилуцький агротехнікум (спеціальність – організація та технологія виробництва продукції сільського господарства), потім – Міжрегіональну Академію управління персоналом (спеціалізація: фінансовий менеджмент), потім – Чернігівський державний інститут економіки і управління (спеціальність фінанси).

Працювала техніком-проєктантом; спеціалістом з кадрової роботи на підприємстві «Прилуки Архземпроєкт»; у сфері надання послуг з дизайну приміщень та прилеглих територій; фінансовим консультантом у страхових компаніях; менеджером в компанії Lambre Groupe International…

З липня 2021 р працює спеціалістом відділу загального контролю, інформаційної діяльності, кадрової, юридичної роботи та з питань цивільного захисту населення Яблунівської сільської ради.

З початком повномасштабного вторгнення життя кожної сільської громади змінилося, постало перед новими викликами та ризиками.

– Усім громадам важко під час війни, не вистачає грошей на важливі інвестиційні проекти… Ніхто ж не чекав і не вірив, що почнеться війна, – говорить Олена. – Ми не були готові до неї, про укриття не думали, не будували їх, а коли зіткнулися з цим, то це стало проблемою. Зараз громадам пропонують будівництво модульних укриттів, одне укриття може вмістити 48 чоловік – це краплина в морі, якщо населений пункт великий. При цьому і проект, і саме будівництво виливаються в…14 мільйонів гривень. Це неможливо, у громад немає таких грошей, і держава не може стільки виділяти. Тому виходимо з тих можливостей, які маємо, але ж укриття у нас є…

До складу Яблунівської сільської громади входять сім сіл. Громада живе, незважаючи на складнощі, розвивається. За останній час приведений до ладу важливий відрізок дороги від Яблунівки до Сергіївки, налагоджене транспортне сполучення з Прилуками, місцеві жителі отримують гуманітарну допомогу, облаштовані необхідні для нормальної життєдіяльності укриття при всіх закладах освіти…

Сільські люди, як і всі інші українці, живуть у постійному стресі, але не впадають у відчай: працюють, вірять у краще майбутнє, допомагають ЗСУ. Олена задоволена своєю роботою, тим, що вона необхідна:

– Це тільки на перший погляд моя робота може здатися нудною і нецікавою, але ж вона конче важлива сьогодні – це захист людей. Від ракет і БПЛА, від мін, якими нашпигована українська земля. Ворог скрізь залишив після себе небезпечні смертоносні «іграшки» – думаєте, їх мало в лісах нашого регіону? За даними ДСНСників у нас на Ічнянщині повно «розтяжок», тому ходити в ліс за грибами вкрай небезпечно… Безпека, якій ми навчаємо, – це не лише про виконання інструкцій, це про цінність людського життя. За кожним правилом чи стандартом стоїть прагнення запобігти трагедіям, які можуть торкнутися кожного...

Олена говорить, що по лінії «Ассоціації малих міст України», районного військового керівництва постійно організовуються навчання і семінари, форуми, присвячені безпеці громадського простору. А її ніколи не лякали нові цілі і задачі, вона любить дізнаватися щось цікаве. Олені постійно приходиться вивчати нові закони, але в ній є наполегливість та розум мами, яка все життя працювала юристом, і це їй допомагає.

До своєї ОТГ вона відчуває теплі почуття, бо на яблунівських землях народилися і жили її пращури.

Щойно почала працювати, і відразу ж привезла в подарунок і висадила багато кущів троянд з власного квітника перед сільрадою, амбулаторією у Яблунівці, на подвір’ї Дубогаївської школи…

Займатися виноградарством – не тільки справа чоловіків…

З дитинства пані Олена любила читати і вивчати рослини, робила гербарії, декоративні картини з листя і квіточок. Але вступити у виш на факультет біології не судилося – доля «відправила» її в царину економіки. Зате з роками все частіше і частіше вона подумки поверталася до своїх давніх мрій, відчуваючи, як приємно їй працюється на землі своєї дачної ділянки. Прийшов час, коли вона ризикнула зайнятися виноградарством, попередньо все вивчивши про цю справу. Хотілося виростити його своїми руками: і найкращий, і таких сортів, які тобі до душі.

Це було ще перед повномасштабним вторгненням росіян. Під час консультацій чи просто спілкування з місцевими спеціалістами-чоловіками, які вже давно займаються цією справою, вона постійно відчувала скептицизм і недовіру – мовляв, це лише чоловіча справа, і жінкам не варто туди пхатися. Але ж вона довела, насамперед собі і всім іншим, що це – хибне твердження. Сьогодні вона має прекрасні результати: у її винограднику виноград здоровий і смачний. І – різних сортів.

Вона з любов’ю розповідає про «Рататуй» з присмаком дюшесу, «Рубіновий ювілей» (солодкий, з присмаком мускату), «Пам’яті вчителя» (ягоди бордового кольору)… А ще – про «Хелену», «Подарунок Ірині», «Лору», «Фаберже», «Шовковичний»…У неї є виноград з присмаком суниці, груші, черешні… Стоїш біля нього – і відчуваєш, що повітря навколо наповнене пахощами меду… Українські селекціонери дуже потужно працюють над виведенням нових сортів, і Олена прагне, щоб у її винограднику вони були.

Вона досконально вивчила в теорії і на практиці всі основні тонкощі та секрети успішного виноградаря і знає, як забезпечити винограду найкращі умови для процвітання.

Тут важливо обрати правильне місце посадки – це ключовий крок, важливо підготувати ґрунт, збагатити його потрібними речовинами, обрати сорт винограду, враховуючи кліматичні умови… Крім того, потрібні якісні саджанці, щоб вирощувати виноград, який буде радувати здоров’ям та естетичним зовнішнім виглядом. Уважно підбирає пагони, коли їх купує в розпліднику…

Виноградні лози потребують підтримки під час росту. Для цього вона використовує дерев'яні або металеві опори, на яких комфортно рости плетистим пагонам. Опори ці називаються шпалерами – назва неочікувана і цікава для мене. Наявність міцної шпалери, на якій триматиметься, формуватиметься та зростатиме лоза – дуже важлива.

А ще потрібні полив, добрива, обрізка, захист від хвороб та шкідників… Треба вкрити коріння та лозу на зиму – і Олена розповіла, як вона це робить. Лозу вона бережно знімає зі шпалери, обрізає верхні гілочки, бережно кладе на землю і закопує невеличким шаром землі, щоб вона благополучно перезимувала. Але закопувати потрібно лише ту лозу, яка вже визріла. Щоб визначити це, Олена мацає її руками – лоза, яка визріла, тепла на дотик…

Слухаючи її, я зрозуміла, що вирощування винограду – це мистецтво і наука. Це вимагає терпіння та постійного навчання. Олена спілкується з професіоналами з Полтавської області, дізнається нові методи, радиться з місцевими знавцями, експериментує, щоб досягти кращих результатів…

– Обрізаю ось нещодавно виноград увечері, і бачу, чую – дрони летять, як частенько буває, – зізнається Олена. – Просто над головою, над дачною ділянкою, над моїм виноградом! Ах, паразити!.. Не дочекаються – нікуди не біжу, а продовжую обрізати. Не покину ж я його тут самого з цими жахливими дронами!..

Вона любить цю одну з найбільш вишуканих та дивовижних рослин у світі садівництва не тільки за красиві грона та вишуканий смак. А ще – за вкладену в лозу власну любов і знання, працю і терпіння: коли ти даруєш себе іншому (не має значення – людині чи рослині), то душа твоя з’єднується з ним назавжди…

Для неї радість, коли її виноградом залюбки смакують друзі і колеги, мама, сини та онуки. А сім'я та діти, чоловік були і є для неї завжди на першому місці. Життя таке складне і тривожне, що спілкування з рідними – це велике щастя… Вона безмежно вдячна своїй мамі – Валентині Миколаївні Боярченко, яка навчила її багато чому в цьому житті у професійному і людському планах, завжди підтримувала її в різні періоди життя, пишається синами Євгеном і Романом, онуками Максимом і Владиславом, невісткою Юлею.

Час саджати троянди

Ще одна любов, ще одне захоплення героїні мого матеріалу – троянди, ці справжні королеви саду, які зачаровують своєю красою і ароматом. Вона займається ними вже п’ять років, і теж вивчила цю науку досконально. Спілкується, співпрацює з професійною квітникаркою з Сумської області, яка займається селекцією і виводить нові українські сорти троянд…

Олена знає всі методи розмноження троянд і вміло користується ними.

Вона розповіла мені про щеплення – професійний метод, який використовує для розмноження чайно-гібридних, флорибунда чи штамбових троянд. Суть його в прищепленні бруньки сортової троянди на підщепу (зазвичай шипшину). На тонесеньке стебло шипшини, яке посадила восени, весною вона прищипує бруньку троянди. І ці дві рослинки далі вже їдуть по життю разом, об’єднуються і стають одним цілим. Дивовижна таємниця злиття двох живих істот дивовижного рослинного світу…

Виявляється, живці троянд можуть укорінюватися навіть у картоплині – вона забезпечує вологу та поживні речовини! А шипшина як підщепа підвищує морозостійкість троянд у 2-3 рази. А у 18 столітті троянди розмножували винятково насінням, тому нові сорти з’являлися повільно…

У квітнику Олени – багато сортів, вирощених нею зі звичайного тоненького пагона: «Ангела» – це такі великі пишні квітки на кущі, які квітнуть рожевим; «Ешлі» (сорт названий наче на честь героя роману «Віднесені вітром») – рожева букетна троянда; «Фейрі» – вид троянд, що відрізняються особливою пишністю цвітіння з блідо-рожевими пелюстками; «Леонардо да Вінчі» – знаменитий сорт, який цвіте великими рожевими квітами, що не мають запаху…

А ось «Фрідом» – це дуже популярний сорт із темно-бордовими, витягнутими бутонами на довгих, більше метра, стеблах. Ця троянда – королева монобукетів та відрізняється вишуканим ароматом. Ось «Полька» – жовто-персикова квітка, дуже ароматна, велика, у дві руки ледь поміщається, і «Джульєтта» – троянда небувалої краси… Вони всі красиві, немає некрасивих, але колючі, – говорить Олена, – вони всі – дівчата з характером…

Дивлячись на це Оленине різнокольорове вишукане трояндове море кольорів і ароматів, розумієш, що мало рослину посадити – за нею потрібно доглядати, балувати її, як дитину. Поливати, підживляти, захищати, обрізати…

Троянда показує свою справжню красу лише на третій рік, вважає квітникарка: перший рік вона лише укоріняється, другий рік нарощує пагони, а на третій рік вже постає у всій своїй красі.

Жодна світлина не може передати справжньої краси троянд, вважає Олена. У кожній свій аромат і колір – природа не жалкує своєї фантазії, вміє дивувати і вражати. На подвір’ї Дубогаївської школи перед Дошкою пошани загиблим випускникам Олена висадила разом з вчителями три сорти троянд – пурпурові, білі і червоно-чорні…

А чи час сьогодні для того, щоб саджати троянди? Так, час саджати, і саме тепер! Ворог хоче, щоб ми зникли, зневірилися, впали духом, щоб покинули всі справи і тільки боялися, мучилися... Дарувати цього йому не можна. Ми – живі, ми ні на мить не перестанемо саджати, чистити, мити, прикрашати свої будинки і подвір’я, свої квітники і вулиці…

Земля стільки настраждалася під час війни, і ще продовжує страждати, що потрібно підтримати її, дати їй людської турботи і любові. І троянди – саме те, чим можна її ніжно прикрасити.

Сад – найчистіша насолода на Землі

Олена має невичерпний творчий потенціал, вона азартна (в юності займалася стрільбою і перемагала в обласних змаганнях), не боїться нічого нового, особисто приймає відповідальні рішення, ставить ціль і досягає її з максимальним результатом. Енергійна, працелюбна, наповнена бажанням змінити, прикрасити світ навколо себе. Думаю, її подальше життя і коло її захоплень ще не раз нас здивує.

Не так давно вона вивчила ландшафтний дизайн, отримала відповідний сертифікат і якийсь час працювала за спеціальністю – займалася озелененням приватних дворів, прибудинкових територій, прикрашала їх туями, ялівцями, самшитами. Вона вміє робити «зачіски» рослинам – майстерно стриже їх.

Знання з ландшафтного дизайну допомагають їй в облаштуванні власного саду. В ньому туї і кизил, гортензії і троянди, виноград і яблуні, кущі малини і груші ростуть поруч у дружбі і згоді. Її сад красивий, доглянутий, і друзі звуть його «ботанічним».

– Маю деревце гінкго білоба, – говорить Олена. – У мене колекція запашної лаванди, колекція ромашок різних розмірів і кольорів: білі, блідо-жовті, червоні та блакитні... За всім потрібно доглядати, стримувати в рості – якщо цього не робити, то будуть просто хащі. Кожна рослина має свій характер та темп росту – потрібно враховувати це при вирощуванні. Якщо мені не подобається з часом розмір рослини, то я роблю їй «зачіску» – це називається топіарне мистецтво…

З весни та все літо в мене квітне бузок. Ароматний, він так і приваблює метеликів у мій сад… Весною три сотні тюльпанів різних сортів, нарциси, крокуси, гіацинти, різні види першоцвітів бавлять своїми голівками поміж різних видів ялівців, канадських ялинок, барбарисів, туй, яблунь…

Сад – найчистіша насолода на Землі. Для тих, хто ним милується, для тих, хто його вирощує. Мабуть, земля дарована нам Богом, щоб саджати на ній квіти і дерева. Закладаючи власний сад, трепетно і натхненно працюючи над кожним його деревцем, людина у відповідь отримує неоціненний подарунок. І не тільки для себе, а й для тих, хто живе поруч. Подарунок для онуків і правнуків, для вдячних майбутніх поколінь на довгі десятиріччя!

Життя чудове, коли за вікнами квітне сад і пахнуть троянди…

Лілія Черненко, м.Прилуки