Кремль без сталінів-путінів – що грядка без моркви. Так вважає автор у своєму есе. Він також розмірковує й про те, що нам дуже близьке, і в той же час ? віддалене… А також гіперболічно й тонко автор підходить до висвітлення багатьох життєвих моментів… І на невігластві, яке вкоренилося в Росії, також зупиняється. А ще про вічне ? нашу матінку природу...
***
Прочитав книгу-щоденник нашого земляка Василя Чепурного «В осім барку» — продовження першої – «Акурайку». Тобто, «як у райку в цьому домку». Так із санскриту перекладається старовинна колядка із зачарованого довженківського придесення. Автор спостерігає, думає, вболіває. По — людські. Публіцистичні шкіци, свій приціл політики, літератури, історії сімейного життя, знайомство з Америкою.
Захоплює спостережливість Василя за природою, лірична закоханість в неї:
? Люблю дивитися як дощові краплі у шаховому порядку приминають виноградного листка, «розстрілюючи» його по своїй геометрії.
? Люблю багаття і щоб дрова пахли сосниною чи фруктами.
? На дачі красивенно: сніг оздобив дерева, а вітер десь спить. У птахів таки як у людей: повзики нападають на своїх, а не на синичок. Як українська опозиція...
Спало на думку, що десь я вже зустрічав подібні спостереження за природою. Згадав, коли дійшов до полеміки Василя з автором геніальних щоденників. Це ж письменник Михайло Михайлович Пришвін (1973—1954), щоденники якого повністю почали публікувати тільки після відміни цензури в 1991 році:
«Улыбка – это единственное, чего не хватает в Евангелии».
«Русская печь, такая огромная – самая слабая печь защиты от мороза и самая угарная: как мороз, так уж непременно в доме все угорает».
? Дивно: опоетизована російська піч і раптом – отаке! А я не пам’ятаю, щоб у нас в селі чаділи від печі. Якщо правильно протопити — полемізує Чепурний з Пришвіним...
Чи дійсно не вистачає посмішки в Євангелії – не наполягаю, для Пришвіна — так, для Чепурного – ні. А що до печі? Опоетизувати ? одне, а якісно зробити – інше. Мій старший брат (фаховий пічник) розповідав, що в російській глибинці переробляв примітивні печі, в яких довжина тепло-димових каналів недостатня — швидко охолоджуються, то жилець зарано прикриває заслінку, щоб зберегти тепло. Отого й чадіють...
Василь Чепурний
У 1995 році я лікувався в закарпатському санаторії «Синяк»... Бібліотекар санаторію показала передні полиці з книгами, які читають — детективи, любовні романи, фантастика.
«А далі?» – поцікавився я. – «Заходять, та ні з чим виходять»... Дійсно: радянські «класики», переклади західників, що «реалістично» висвітлювали загниваючий капіталізм, марксистсько-ленінська макулатура... Дещо знайшов: «Троцький в изгнании» Исаака Дойчера (переклад з англійської) та «Щоденники» Михайла Пришвіна. Щоденники так захопили мене, що деякі вислови з них я занотував. Нині відшукав той записник, перечитав... Два-три слова про людину – ніби вона поруч.
Василь Чепурний ( у вишиванці) з Олександром Ясенчуком
Поділюсь деякими:
— Голова в плечи закопана, выглядывает, как мышь из норы.
— Брюхо побежало вперед, будто катил его генерал перед собой.
— Глаза не то изумленные, не то бессовестные – очень велики.
— Один гладкий рот – красная мокрая дыра.
— Выдубленные солнцем голенища шеи.
Василь Чепурний
Читаю ? і за кожним рядком постає хтось із депутатів. Не примітив тільки, щоб «голенища шеи» у когось були видублені сонцем. Тільки засмаглі.
Та найбільше мене захопило тонке і щемливо-ліричне спостереження природи:
— Облака, розовеющие как летнее девичье платье.
— Бабье лето неописуемой красоты. Что делали пауки: пока ночь жерлицы стояли, все они были опутаны жемчужными нитями.
— Туман насел так, что капли, собравшись, падали слышно и сшибали лист. Такая тишина!
— Между желтыми листочками, точно блюдечки купав, утка в речке за ночь проложила ходы, и теперь можно видеть, где она плавала.
Читайте щоденники Михайла Пришвіна – збагатите свій інтелект і духовність. Він не тільки тонко й художньо спостерігав людей, довкілля, природу, а й розгледів всю безглуздість революції в Росії, що посіяла серед народу не благе з розумним, а драконові зуби заздрості та невігластва. Ще в 1917 році Пришвін побачив Росію ніби наскрізь і цей погляд пронизує її до сьогодення, можливо, ? на віки. Сьогодні відчули і ми, наскільки заздрість та невігластво укорінилися в Росії. Тому Кремль без сталінів-путінів – що грядка без моркви.
Олександр РАЧЕК, м.Чернігів
