Яна Позняк – парамедикиня Городнянської підстанції екстреної медичної допомоги. Вона працює тут з 2022 року, прийшовши у період найбільших викликів. До цього 15 років провела у реанімації Городнянської лікарні.
Вчора була на виклику в селі Володимирівка, що на самому кордоні, а за кілька кроків — уже Білорусь. Виклик був до жінки з пневмонією, а колись у цьому домі жила бабуся (на жаль, вже покійна), яка працювала вчителькою в селі. Спершу ми надали хворій допомогу, а потім я помітила, що вся кімната прикрашена вишивками — як у моєї бабусі Марії Романівни Хихлухи з Ваганичів, села неподалік. Щойно погляд упіймав барви візерунків, уявою миттю перенеслась у дитинство — тихе, спокійне і, головне, без війни. Присіла на ліжко з вишитими подушками, і в ту мить ніби відчула запах свіжих пирогів — солодких, теплих, з ароматом яблук і кориці. Згадалося, як бабуся дозволяла мені розкачувати тісто, посипати цукром, класти начинку, а ми сміялися, коли щось випадало з форми. Кожен пиріг був особливим — мов маленький шматочок любові. Увечері ми з бабусею вишивали разом. Посидівши трохи на ліжку, перебираючи спогади, наче візерунки, набралась тепла й сил та повернулась у реальність. Я вже не маленька дівчинка. Карета швидкої допомоги чекає. Попереду нові виклики — за кожним людський біль і надія на допомогу. Їдемо далі…
Ці слова 4 березня на своїй сторінці у Фейсбуці написала городнянка Яна Позняк.
Перший виклик – це момент, який не забувається. Було і хвилювання, і страх. Старший фельдшер перехрестився й сказав: «У нас не так, як у відділенні – кожен виклик тут як нова історія. Робота цікава, а кожен виїзд – непередбачуваний». У ту мить я чітко зрозуміла: права на помилку немає. Поруч був водій, який підтримував і заспокоював у хвилини тривоги. Із собою – планшет, телефон та відчуття великої відповідальності, – ділиться Яна.
Яна зізнається, що робота на екстренці їй до душі. Кожен виклик – це випробування для себе. Усе відбувається на адреналіні: кожна зміна – це максимальна концентрація, швидкі рішення та постійний рух. А під час відпустки їй навіть бракує роботи.Городнянська підстанція – це прикордоння, і тут мова не лише про звичайні виклики. Це складні умови, обстріли та постійна небезпека. Це медики, які щодня вирушають туди, де потрібна допомога. Тут виклики відчуваються по-іншому – ніколи не знаєш, чи буде наступний виїзд звичайним клінічним випадком, чи роботою в умовах ризику. Зараз так працює вся країна, але на кордоні це відчуття ще гостріше. Це відповідальність, яку відчуваєш особливо сильно, і саме тут найбільше усвідомлюєш цінність своєї роботи. Ми пишаємося нашими фахівцями – їхньою сміливістю, професіоналізмом і відданістю справі. Пишаємося кожним виїздом, за яким стоїть людське життя, – написали про роботу своїх колег-парамедиків прикордоння «Команда 103 Чернігівщини».
Новини Городнянщини
