За день до Різдва — справжня зима в Чернігові

Сьогодні, справжня зимонька-зима, завітала у Чернігів. Нарешті випав такий гарний сніжок. Одразу навіює чарівну і навіть казкову атмосферу...

Довго плакав грудень

Сірими дощами,

Раптом несподівано

Реактивно майже —

Біла-біла зимонька

В білій-білій масці.

— Де ж ти забарилася,

Біла моя казко?

Де ходила — бігала,

Біла моя лялечко?

Зима посміхнулась

Білозубим вітром:

— Я збирала в космосі

Білосніжні квіти,

І до вас прилинула

З великим букетом,

Щоб цвіла трояндами

Білими планета.

Тетяна ФЕДОРОВА, с.Курінь, Бахмацький район

 

* * *

О, скільки снігу! —

Бракне слів,

Щоби у віршах описати

Його фантазію крилату.

Летять, летять, летять сніжинки,

Немов весняночки у квітні

На юнії дівочі личка.

Летять сніжиноньки, летять —

Вибілюють людське життя.

Хати стоять у шатах білих,

Двори — букети срібних лілій,

А поле, поле, чисте поле

В полоні білому по пояс, —

Нерукотворна скрізь краса.

Земля сія, а небеса

Невтомно творять диво див…

Поглянь: берізонька красива,

Мов наречена одяглась,

Хвилина ще — і піде в загс.

І вже ні сніг, ні хмара сива

Красуню юную не спинить.

А он, погляньте, люди добрі,

Хтось білий ходить на городі.

Дивились люди, дивувались —

Ходила по городу баба,

Та ні, не скіфська й не сільська,

Тоді скажіть мені: яка?

Гукнули діти:

— Снігова!

Морквина сонячно світилась —

І слина в зайчика котилась,

Та зайчику дістать не сила:

Як жаль, що він маленький виріс!

Де не взялась сорока біла,

На носа білій бабі сіла —

Упав морквяний ніс у сніг

Якраз до зайчикових ніг…

А бабі і без носа добре —

Не треба витирати носа!

Гуля зима — і сніг лапатий

Зрівняв замети й білі хати.

Замет росте, немов на дріжджах —

І вже навколо гори сніжні:

Карпати, Альпи, Еверест,

Хребет уральський ліг навхрест.

І сонце сходить за Сибіром —

Куди не глянеш — біло-біло,

Куди не глянеш — Гімалаї…

Співа пташинонька мала:

— Зима… Зима… Зима… Зима…

Тетяна ФЕДОРОВА, с.Курінь, Бахмацький район