Як організовувала радянська влада геноцид в Україні? Про це йдеться в презентації «Голодомор 1932—1933 — Геноцид Українського народу», підготовленої Українським інститутом національної пам'яті.
«Жили ми у такій будочці – від старої хати комірчина. А хату нову забрав той, що розкуркулював нас. У нас і стола не було, де на полу спимо, там і їмо. Кукурузяні палки товкли, давали сусіди нам картопляні лушпиння, а ми його мили-сушили, товкли і ріпу туди мішали. Воно таке жутке, таке страшне й отаке їли. Я і на смітнику паслася, де яка капустинка недогнила, де кості, що викинули, пережарювали і жували. А потім нас вислали в Сибір. Там наша мати у 33-тім році померла. Сталін тих грамотних повбивав, у ціпи позаковував, а нас дураков у ярмо: «Вози! Полову їж!». Казали так: «Жито, пшениця да горох пошли за границю втрьох, а послід да полова – рабочім столова». Сталін все повивозив: мука, пшениця, сахарь пошла за границю».
Згадує Ганна Іванко
«У 29-м усеньке забрали у колхоз. Нічо не оставили нам. А хто не віддав у колхоз, того у Сибір, на Соловки. А зтуда ніхто не вернувся. А вже опісля 33-го боялися згадувать, шо то і коні були у нас, і воли були, і земля була. Нє-нє, і про голод не можна було говоріти. Не було голоду! А він був страшний! Мерло багацько, а особієнно діти».
Зі спогадів Катерини Котенко
У четверту суботу листопада о 16 годині засвіти вогник у своєму вікні на знак вшанування тих, чиї життя забрав нелюдський тоталітарний радянський режим.
