Про народні свята Вербної неділі та Великодня розповідає учитель однієї зі шкіл Чернігова Ігор Пономаренко.
Вербна неділя
5 квітня, в останню неділю перед Великоднем, святкуватимемо Вхід Господній в Єрусалим. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив із мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи Його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба — як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.
У вербну ж суботу святять у церкві вербу, якій народ надавав магічних властивостей: вона відвертає бурю, грім, а кинута в полум’я — гасить пожежу. Освячена верба має цілющу та очисну силу: відваром з неї лікувалися та вмивалися. Коли навесні вперше виганяли худобу на пасовисько, то брали освячені гілочки верби, щоб до тварин не чіплялася різна нечисть. З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись, обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока. А ще обсаджували криниці вербами, щоб захистити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова". У народній медицині її разом із цілющими травами використовують для лікування головного болю, гарячки та пропасниці. Вербові «котики», свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через «котики» передасться людям сила весняної енергії на цілий рік.
Вербова гілка
Освячені гілочки верби залишали за образами, садили на городі. Якщо ж проросте, то, коли в родині є неодружений хлопець чи дівчина, вони обов’язково одружаться. За народними віруваннями, у Вербний тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликувате, як верба». Не сіяли колись у цю пору і буряків, бо «будуть гіркі». Вербовими гілочками розпалювали в печі, коли пекли паски. А хлопці й дівчата билися вербою, примовляючи:
Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко — червоне яєчко.
А діти, «б'ючи» лозою один одного, примовляли:
«Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!»
Від Вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: розписували писанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, а також пшеничну паску, солодку сирну бабку. На Страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалася принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих духів.
Тож для Вербної неділі характерні і народний дух, і народна символіка.
Ігор ПОНОМАРЕНКО, вчитель історії та українознавства ЗОШ І–ІІІ ст. №20 м. Чернігова
