Як я редьку продавав у Прилуках

Не з вигаданого. У нас в Прилуках на кустівцях, як тільки сніг з землі, люди сіють редьку. Потім, як виросте, продають її на базарі або возять в Москву. От в один вихідний я з сусідом Василем відвезли редьку на базар. Жінки торгують, а ми прогулюємося, балеємся пивком з рибкою, чи ще чимось другим покріпче. Коли у моєї жінки залишились два пучки, а у Василевої три, то вони й кажуть нам:

—   Допродуйте, хлопці, а ми пройдемо по базару.

Стоїмо ми з Василем, аж ось підходить до нього молода, дуже гарна, приваб­лива жінка.

—   Почім редька? — питає.

— П”ятнадцять  копійок, відповідає той.

—   А  як за десять, — каже жінка.

-  Не буде, -  гордовито відповідає Василь.

— Дайте за десять мені один пу­чечок. Усі гроші розтратила, більше немає усі гроші ротратила, оце ось десять копійок залишилось.

Після деякої паузи, вона знову благає продати їй редьку за десять копійок.

— Не буде. Мені жінка сказала, щоб   дешевше   п'ятнадцяти   не віддавав.

— Ех, Василю, — обізвався я. — Та я б такій красуні даром віддав, а ти...

— Так я ж у приймах, — відповідає Василь мені, — наказ треба виконувати.

Жінка покинула Василя, підійшла до мене.

— А у вас почім? — питає.

— Ото, кажу, два пучечки залишилось, беріть їх за десять, — відповідаю я.

— Та мені один, — жінка положила мені на коліна десять копійок, а собі у сумку пучок редьки.

— Та беріть і другий, — кажу я.

Красуня взяла те, що я їй протягував, подякувала і пішла.

Того року редька добре уродила. На другий день жінки вирішили про­їхати з нею в Москву. Зібрали по три великі ящики, циган відвізь на станцію. А ми з Василем, пішли до каси купувати квитки на потяг. Але там висіло оголошення: "Квитків на Москву немає”. Питаємо у прибиральниці: як квитки дістати?

— В цьому ділі не можу допомогти.

Підійшли до чоловіка у залізничній формі, та сама відповідь. Присіли ми з Василем, сумуємо, як же дістати квитки. Аж ось двері каси відчинилися і в зал вийшла та „красуня”, що купувала у нас редьку.

Вона упізнала нас, привіталась. Довідавшись, чого ми тут, зверну­лась до мене:

—   Давайте дев'ять карбованців.

— Слухайте, — я став відраховувати гроші. — Наші жінки їдуть у Моск­ву з редькою разом, може, і для нього.

— Давайте дев'ять карбованців, — підвищила голос «красуня». Так Василь прийшов додому без квит­ка. Іще два дні на Москву не дали жодного квитка. Моя жінка вже дав­но спродалася, а Василева редька стояла на пероні проти сонця і в'я­ла три доби. Після того довелося її викинути.

Дружина, звичайно, мене лаяла за те, що я гарним жінкам дешево продаю редьку, але в даному ви­падку я не прорахувався.

Микола ЯРМАК, м.Прилуки