29 лютого 1944 р. у перестрілці з українськими повстанцями біля села Милятина на Рівненщині отримав поранення командувач 1-м Українським фронтом Микола Ватутін.
Після того, як наприкінці 1943-го на теренах активної діяльності повстанців стали масово з’являтися фронтові частини Червоної армії, командування УПА 24 грудня затвердило «Тактичні інструкції», що забороняли вступати в бій із регулярними радянськими військами. В очікуванні переходу лінії фронту на захід, повстанці мали розосередитися по селах, хуторах, лісових масивах.
«З Червоною Армією зачіпних боїв не вести», – наголошувала інструкція ОУН низовим організаціям у січні 1944-го. І далі: «До поодинокого бійця Черв. Армії ставитися прихильно в цілі здобуття його симпатії. Особливо заопікуватися раненими».
Розповсюджувалися звернення до червоноармійців із закликами переходити на бік повстанців, обертати зброю проти Сталіна та вищого радянського керівництва.
З початком весни УПА розпочне широкомасштабні бої з підрозділами НКВД, які просувалися вслід за Червоною армією. Однак взимку 1944-го польові командири час від часу здійснювали напади на колони з військовим майном, польові госпіталі та тилові структури.
Так, близько 200 таких нападів зафіксовано в січні-лютому 1944-го на території Житомирської та Рівненської областей. Останнього дня зими жертвою повстанців став командувач 1-м Українським фронтом.
За деякими свідченнями, все сталося випадково. У Милятині повстанці розвантажували захоплений у червоноармійців обоз із кількох підвід. У цей час кортеж Миколи Ватутіна по дорозі з Рівного на Славуту вирішив скоротити шлях і з’їхав із шосе. Тож вогонь по кавалькаді, що з’явилася біля села Милятина, повстанці (приблизно 20-30 чоловік) відкрили спонтанно. Знищили одну машину, а пізніше з’ясувалося, що у перестрілці отримав важке поранення командуючий фронтом.
Як зазначала довідка заступника «СМЕРШ» Першого Українського фронту генерал-майора Белянова: «Біля 19.00 кортеж з чотирьох машин, де були Ватутін, член воєнради Крайнюков, 10 штабних офіцерів і кілька бійців охорони, під’їхав до околиці Милятина. У селищі ніби було чути стрільбу. Ватутін звелів зупинитись і відправив майора-порученця з’ясувати обставини. Тут машини і потрапили під обстріл повстанців, які, ховаючись за будинками, взяли противника у кліщі. Ватутін одержав у верхню частину правого стегна кулю, яка роздробила кістку. Водій однієї з машин М. злякався і рвонув з поля бою. Бійці охорони Царьов і Кочетков посадили генерала, що стікав кров’ю, у «додж», але авто, трохи від’їхавши, перекинулось. «Вілліс», яким далі везли Ватутіна, загруз у непрохідному багні. У найближчому селі знайшли сани і на них довезли пораненого в госпіталь № 506 Тринадцятої армії».
Микита Хрущов прощається з Миколою Ватутіним
Микола Ватутін помер у військовому шпиталі в Києві 15 квітня 1944-го. Вважається, що його смерть є безпосереднім наслідком саме цього поранення.
Сергій ГОРОБЕЦЬ
